Живе господар у селіХочу розповісти про хорошого трудівника-господаря, порядну людину, хлібороба, який впродовж 40 років працював у колгоспі "Заповіт" у бригадному селі Грив'ятках, Миколу Шемейка.
…1954 року у сім'ї з діда-прадіда хліборобів Антоніни Семенівни та Володимира Мартиновича Шемейків народився первісток-син, якого назвали Миколою. Хлопець ще школярем допомагав батькові по господарству. На вигляд – зовсім хлопчина, але до будь-якої роботи – беручкий. А ще дуже любив коней, тож і пропадав на фермі, а на канікулах просився у колгосп їздовим.
Після Поворської середньої школи юнак працював у колгоспі, потім його призвали до армії: служив на кордоні з Китаєм у м. Благовєщенську. Демобілізувавшись, Микола спочатку влаштувався на залізниці у Ковелі, та любов до землі, що передалася від батьків, перемогла, і він повернувся у село, де трудився у колгоспі "Заповіт" на фермі Грив'яток підвожчиком кормів.
Телятницею працювала і його дружина Ганна Миколаївна, з якою побрався у 1975 році. Жили вони дружно, злагоджено. Всі сімейні та господарські справи вирішували спокійно, розважливо, і довіра завжди була в домі. Коли розмовляєш з господарем, то він говорить: щасливий, що вибрав за дружину саме свою Аню. А присутня при цьому господиня каже, що чоловік у неї добрий, порядний, хазяйновитий. Отак і йдуть по життю, поважаючи один одного.
Ті, хто виріс на землі, відчувають, яку радість і силу дає вона. Правда, для хазяйнування однієї любові до землі та рук замало. Тому придбало подружжя пару коней, деяку техніку та інвентар. На поміч батькам навідуються син з невісткою з Луцька.
Батько сам виховувався у селянській родині, де поважали працю хлібороба, то й синам – Василю та Віталію – прищеплює хазяйську жилку. "Коли відчуваєш, що сам господар, коли захоплює роздолля, коли в полі жайворонок співає, від чого душа наповнюється невимовною радістю і любов'ю до життя, то хочеться працювати, щоб мати і собі, і дітям, – каже Микола Володимирович. – Ось тільки шкода, що літа дуже швидко летять, і сила вже не та…".
Живуть, господарюють помаленьку Микола і Ганна Шемейки. Сини покинули родинне гніздечко, лише навідуються допомагати, приїжджають і четверо онуків. Бабуся з дідусем дуже люблять дітлахів, частують свіжим молоком, сметанкою, сиром та іншими домашніми продуктами. А які смачні пиріжки пече бабуся Аня!
А хіба можна жити без прекрасного?! Коли приходить весна, то починають на їхньому подвір'ї цвісти різнобарвні квіти: троянди, жоржини, фіалки, айстри, гладіолуси… Квітник – це втіха для господині.
Літа біжать. От і відзначив вже Микола Шемейко своє 60-річчя. Його щиро вітали друзі, сусіди, товариші по роботі, дякували за працю. Завітали і культпрацівники Козлиничівської сільради М. П. Шкоропад, Л. П. Стащук, Л. Г. Яцук, Н. Г. Базильчук, які піснею і словом вітали ювіляра, щиро зичили щасливого життя в колі родини.
Розчулений трудівник подякував їм усім за увагу до його особи.
А я додам, що такі ось прості, трудолюбиві люди складають основу нашої держави. Нехай же побільше їх буде у нас!
Ганна СТРИГУН.
с. Грив'ятки.
Залишити коментар