Природу гублять не мисливці...В газеті "Вісті Ковельщини" за вівторок, 4 лютого 2014 р., №9 (12239), надруковано статтю Степана Скоклюка, члена Національної спілки письменників України під заголовком: "Полювання: чи побачать дичину наші правнуки?".
Відразу даю відповідь: мої – побачать!
А знаєте, чому? Тому що я – мисливець!
Мисливський стаж маю з 1980 року. Любов до цього захоплення прищепив мій батько. Він брав нас з братом на полювання ще в ті часи, коли ми могли сісти поруч в люльці мотоцикла. Тато прищепив любов до природи, вчив її розуміти і відповідно ставитись до її Величності…
Хіба можливо без цього із завмиранням серця слухати свист качиних крил, їх "переклички" перед вечірнім перельотом?..
Чому очі весною шукають в небі вервечку диких гусей – цих одвічних кочівників? Про що вони кричать у вишині, що хочуть нам сказати, куди кличуть?
А ночівля під відкритим небом біля багаття, нічні лісові та болотні звуки, байки про полювання!
Досвідчені мисливці пам'ятають, скільки дичини було 20-30 років тому. Дичина водилася і в болоті, і в лісі.
В лісі дичини було стільки, що проводили її промисловий відстріл (доводились навіть плани). М'ясо лосів і кабанів вивозили за кордон.
Невже автор думає, що це мисливці винищили все живе і довели фауну до того жалюгідного стану, що є на даний час?
Найперший і, мабуть, найдошкульніший удар по волинській природі завдала необдумана меліорація. Довершило справу застосування отрутохімікатів у сільському господарстві та порушення природоохоронного законодавства при проведенні сільськогосподарських робіт.
Але чи не найпотужніший нині ворог – це людський чинник, або, простіше кажучи, – корупція.
Все ж таки треба бачити різницю між мисливцями та браконьєрами. На жаль, за останні десятиліття, в силу різних причин, виросло покоління мисливців, котрі цієї різниці не розуміють. Таке нерозуміння для декого стає нормою. На якому озері не полюють на пернату дичину на швидкісних моточовнах? Хто полює? Здогадайтесь!
Решта – ті, що з мисливськими собаками по пояс в болоті або в надувному човні причаїлись в очереті, для цих "крутеликів" – ЛОХИ!
Вибачте, але останнім часом це вже загальноприйнятий жаргон.
Для когось хіба секрет, що існують цілі бригади, які займаються браконьєрством – полюють на кабана в кукурудзі? Я вам скажу більше: це вже організовані злочинні групи з автомобілями, приладами нічного бачення, зброєю, зв'язком, зі спеціально "натасканими" для цієї справи псами.
Але про це нікому "невідомо" – мабуть, так само як ніхто "не знає" про побори на митниці. Запитайте у природоохоронців – там більшість відданих своїй справі людей – скільки виявлено фактів порушення природоохоронного законодавства і скільки справ не доведено до кінця?
Чому не доведено – виникає знову запитання. Думаю, всі знають, чому: той начальник, той кум, той брат, той сват. Хіба може боротися з порушеннями законодавства екологічне відомство, якщо доводиться "згори" план – стільки-то віддати в "общак"? Цього теж ніхто не знає? Корупція – ось та іржа, котра нівелює більшістю зусиль чесних людей.
Багато наших земляків бувають за кордоном. Мабуть, окремі з них звертали увагу на велику популяцію диких тварин. А що у нас? У нас – відсутність культури полювання і правовий нігілізм, м'яко кажучи.
Адже багато ковельчан захоплюються риболовлею. Назвіть хоча б одне озеро в краї загального користування, де були б відсутні браконьєрські снасті. І назвіть хоча б одне орендоване, де вони не застосовуються.
Мало того, на деяких озерах області (зокрема, Турському, Оріховому) сітки ставлять відкрито, вдень, ще й плещуть веслами і бовтами, заганяючи рибу. Як сказав російський класик: "Страна непуганых идиотов".
Може, ніхто не знає, що здобута таким способом риба продається потім на базарах, зокрема, – в Ковелі?
Разом з тим, треба відзначити, що на водоймах, де люди частіше займаються спортивною риболовлею, значно зменшилась кількість виставлених браконьєрами засобів лову – сіток і т. п.
Багато ковельчан полюбляють виїжджати на відпочинок на озера Біле, Святе, Волянське та інші, де значно зменшились факти варварського ставлення до природних запасів. Хоча непоодинокі випадки, коли після "культурного" відпочинку залишаються купи сміття.
І повірте мені: рибалка з вудкою або спінінгом в руках чітко бачить ворога в браконьєрі з сіткою, не кажучи вже про електровудку. Потрохи ми йдемо до людського ставлення до природи.
Порівняйте, скільки годівниць в лісах та на полях там, за "бугром", і скільки у нас. Думаю, коментарі зайві.
Якось під час одного з полювань в лісі підхвалив єгера за те, що годівниці повні сіна, значить гарно працюєте. А яка була відповідь? "То годівниці для начальства, звірі того сіна не куштують, бо я його соляркою полив – зате всю зиму годівниці повні!". Ось так…
Коли служив строкову в Чехословаччині, бачив на власні очі: йде мисливець, на одному плечі – рушниця, на іншому – мішок з буряками для звірів. Поруч крокує підліток із наплічником, в котрому – корм для фазанів.
Напевне, давно вже пора зрозуміти: для того, щоб взяти щось, треба те щось покласти!
Значного поліпшення потребують заходи щодо боротьби з хижаками та шкідниками. На жаль, ці заходи, в основному, "на папері", внаслідок бюрократичних перепон та перестраховок. Ви тільки вдумайтесь: Євросоюз виділив кошти для програми боротьби із шкідниками в прикордонних районах! У нас, щоб відстріляти хижака, треба ще й заплатити. В більшості країн із розвиненим природоохоронним законодавством відстрілюють шкідників цілий рік, у нас – це проблема.
Полювання (я маю на увазі весь законний процес від початку до кінця), потребує значних матеріальних затрат. Браконьєр в цьому відношенні дурить державу, ще й нищить природу. І не треба дивитись на мисливця, як на особу, в котрої руки – по лікоть у крові, а в очах жадоба наживи.
Сам факт добування дичини, який у мисливців прийнято називати "взяв", а не "вбив" – це тільки верхівка айсберга і логічне завершення всього великого процесу підготовки.
Взагалі, на процес полювання працює ціла індустрія. Потрібні зброя, боєприпаси, спорядження, одяг, засоби маскування, човни, автотранспорт, кемпінгове обладнання, засоби освітлення, посуд, зв'язок і т. д. А ще – підготовка, навики володіння зброєю, знання про поведінку звірів та птахів, безліч дозвільних документів, дресура собак мисливських порід, наших помічників і улюбленців.
Це навіть окрема тема – скільки треба затратити сил та засобів, щоб "натаскати", наприклад, лягаву, яка б відшукала дичину, стала в стійку, вигнала дичину, а після її підйому залишалась на місці і не переслідувала! А після влучного пострілу – знову відшукала і принесла – апортувала – в руки мисливця. Класика полювання! Для багатьох то стає непереборною "хворобою".
Мисливці жартують: якщо робота заважає полюванню – кинь роботу. Але все це не заради м'яса. Звичайно, кожен мисливець хоче мати трофей, але не треба дивитись на нього як на тупого і холоднокровного вбивцю.
Не хочу проводити паралелі, але ніхто не засуджує людей, котрі вирощують домашніх тварин, а пізніше їдять ковбасу… На них не тикають пальцем і не кажуть дітям: "Ось цей дядько зарізав телятко чи забив пухнастого кролика". У домашніх тварин шансів вижити немає. У диких тварин шанси завжди є, і далеко не завжди є трофеї у мисливців.
До всього треба підходити зважено. Скажіть, коли і де заборонами досягли необхідних результатів? В нашій же державі заборонене весняне полювання на перелітних пернатих – селезня, дикої качки та диких гусей.
«Загальновідомо, що у нас мізерно мало гніздиться диких гусей. Перелітна птаха йде на Білорусь та Росію. А ось там якраз весняне полювання дозволено. Думаю, наші сусіди-побратими рукоплещуть нам за збережене для них (навіть не нашого) поголів'я диких гусей.
У нас – бідні і безправні первинні колективи мисливців. Якраз вони мають бути повними власниками в своїх угіддях, тоді буде порядок.
Стосовно повного закриття полювання, скажу таке. Ще в минулому році у Верховній Раді зареєстровано проект Закону, котрий передбачає заборону полювання в Україні на 5 років. Під ці питання підводиться дуже «гарна» мотивація. Тільки є маленьке "але". Крім приватних мисливських господарств. Супер! Хіба велика таємниця, що майже всі найкращі угіддя уже приватні? Для кого цей Закон? Для чого? А куди бідному "кріпаку" подітися?
А що, у нас в державі вже вичерпані всі законні методи і способи покращення стану природоохоронної роботи? У нас покінчено з браконьєрством? Хто хоче розписатись у власному безсиллі? Природоохоронні органи, екологічні. Хто?
А що ж такого, вибачте, "не такого" роблять в сусідніх Польщі чи Білорусі? А, може, там просто працює Закон?
Треба пам'ятати, що браконьєрство у всіх його проявах не лише безслідно для тих, хто його вчиняє. Не хочу високопарних слів, але відповідати доведеться перед БОГОМ!
Давайте почнемо з себе. Я не дам своїм онукам ґвалтувати природу, тому переконаний, що мої правнуки побачать дичину!
Впевнений, що в них щось ворухнеться всередині, коли навесні будуть бачити вервечки диких гусей і чути їх голоси…
Володимир ГЕЧ,
любитель мисливства
і рибальства.
м. Ковель.
Залишити коментар