Затягнемо знову паски?Скільки себе пам'ятаю, ніколи не жив заможно. В час повоєнного дитинства доношував після старшого брата взуття і одяг. В сім'ї не було надлишку харчів, хоч з голоду не вмирали: батьки тримали таку-сяку живність, мали города, де переважно господарювала бабуся.
В роки так званої хрущовської "відлиги" спозаранку біг займати чергу за кукурудзяно-гороховим хлібом, який більше нагадував шмат глею. Коли став до влади Брежнєв, не міг купити без проблем кілограм ковбаси чи м'яса. За Горбачова знову світилися пусткою прилавки у магазинах.
Після проголошення Незалежності України хвиля інфляції накрила нас всіх із головою. Слава Богу, із введенням власної грошової одиниці – гривні на валютному ринку стало спокійніше.
Потім було по-різному. Але ніколи (принаймні для мене) – занадто розкішно. Але ми не скаржилися, бо звикли до того, що в країні завжди чогось не вистачає і треба потерпіти.
Терпіли. І при Кучмі, і при Ющенкові, і при Януковичу. Правда, чомусь не терпіли наближені до них любі друзі, куми, свати та інша нахраписта братія. Вони обкрадали державу і народ, нагромаджували мільйонні і мільярдні статки, нітрохи цього не соромлячись.
Сьогодні нас знову закликають затягти паски. Я згоден. Не найбідніший. Але що робити пенсіонерам, у яких пенсія трохи вища тисячі? А як виживати селянам, котрі переважно полишені самі на себе? А куди подітися безробітній молоді, яка не бачить світла в кінці тунелю?
Так, Майдан. Так, Революція Гідності. Так, Небесна Сотня, яка віддала своє життя за те, щоб було краще.
Та чи буде? З корупцією ніхто по-справжньому не бореться. В основному – на словах. Не можна ж усерйоз вважати, що журналістка Тетяна Чорновіл, очоливши антикорупційне відомство, самотужки здолає стоглавого звіра.
Чому до цих під не притягнуті до кримінальної відповідальності ті, хто нас грабував впродовж десятків років, хто винен у втіленні в життя ідеї розколу України? Коли з'являться на світ Божий закони, які гарантуватимуть неповернення епохи брехні і лицемірства?
Ніхто на ці запитання сьогодні не відповість ні мені, ні вам. Всі пішли "на фронт" – битися за президентську булаву. Президент нам, справді, потрібен. Тільки – сильний, вольовий, думаючий. Такий, наприклад, як Олександр Лукашенко в Білорусі. Чули, як він в інтерв'ю Савіку Шустеру розклав все по "поличках", аналізуючи ситуацію в Україні, назвав головні причини глибокої кризи у нас?
Отож бо й воно. Бо має чоловік розум і почуття високої відповідальності перед білоруським народом, має, зрештою, совість. А наші можновладці, захопившись квотуванням посад, залишили країну без сильної влади. Органи правопорядку, передбачені законодавством, замінили любителями-непрофесіоналами. Серед них чимала частина – люди чесні й відповідальні. Але багато таких, чиї дії викликають дуже багато запитань...
Я і моя сім'я згодні затягнути паски. Бо розуміємо: Україна – понад усе. Та чомусь не бачимо ми такого розуміння з боку багатіїв. Як їздили "Лексусами" і "Мерседесами", так і їздять. Як брали деякі чинуші хабарі, так і беруть. Як розкрадали землю новоявлені "калитки", так і розкрадають.
То що ж змінилося? А ось що: гривня "впала", ціни підскочили, реальна зарплата знизилася, пенсії заморожені. Плюс до того – втрачений Крим, загроза війни з Росією і федералізації країни, розгул бандитизму і грабіжництва, зухвалість сепаратистів на Півдні і Сході країни.
Так і хочеться вигукнути, звертаючись до можновладців: "Хлопці, повертайтеся і рухайтеся швидше! Приймайте потрібні революції і народу закони! Реформуйте економіку і політичну систему! Оперативно відновлюйте вертикаль влади! Перестаньте гризтися поміж собою і ділити посади! Бо вже завтра хвиля народного гніву, яку ви здійняли, може повернутися проти вас!".
Коли в сім'ї важко, то важко усім. Коли важко в державі, то має бути важко теж усім. І боліти має всім, і паски мають затягти усі. Тоді буде реальний результат.
Поки ж що результат інший: бідні стали ще бідніші, багатші – багатшими.
Постає аж ніяк не риторичне запитання: допоки так буде?..
Маркіян ІВАЩИК.
Залишити коментар