Народжена бути УчителемУ народі кажуть: учительська доля – найважча на Землі. Є у ній усе: сльози радості і гіркота невдач, злети духу аж до запаморочення від висоти і сірий туман буденності, свіжий рожевий вітер змін і тягуче відчуття застою. Учителю небо посилає найдорожче – допитливу і довірливу дітвору, яку він веде чистим полем людського існування, зазираючи у найпотаємніші куточки дитячої душі, вчить відчувати серцем інших, жити думкою про майбутнє.
Нелегкій вчительській долі присвятила більше половини свого життя ковельчанка Лідія Ісаківна ОКСЕНЕНКО – понад 50 років плідної педагогічної праці у ЗОШ І-ІІІ ступенів №6. Немов бурхлива весняна повінь, у шкільних буднях стрімко пролетіли роки. І ось, 2 травня, на життєвий поріг Лідії Ісаківни ступить поважний ювілей – 75-річчя від дня народження. Та день, коли вперше переступила поріг рідної школи, все частіше виринає з глибин пам’яті жінки.
Розпочала свою педагогічну діяльність Лідія Ісаківна піонервожатою у далекому 1958 році. На той час у школі навчалися діти з навколишніх сіл — Дубового, Городильця, Бахова, Вербки , Зеленого. Безкінечні виступи агітбригад, концертні програми до державних свят, виступи у військових частинах… І завжди, і всюди — невтомна молода піонервожата Лідія. Енергійна, здібна, талановита вона встигала усюди. Тож її праця не залишилася непоміченою, як результат — безліч грамот, подяк та нагород.
Спостерігаючи за невтомною роботою старшої піонервожатої, міський відділ освіти згодом прийняв рішення перевести Лідію Ісаківну на посаду вчителя початкових класів школи №6. Радості жінки не було меж, адже стати вчителем вона мріяла ще з дитинства. Нині ювілярка частенько пригадує, як уперше, з неспокоєм, острахом і надією йшла у клас.
Хвилювалася: як зустрінуть її діти? Та оптимістичний характер, нестримне бажання працювати та безмежна любов до дітей перемогли. І знову — успіх. Доказ цьому — численні нагороди, серед яких — грамота Міністерства освіти, значки «Відмінник народної освіти», «Переможець соцзмагання» та інші.
Паралельно із роботою Лідія Іванівна продовжує навчання у Луцькому педагогічному інституті ім. Лесі Українки, по завершенню якого її перевели на посаду вчителя української мови та літератури. А що може бути краще, ніж вчити дітей любити рідну мову! І вона вчила — вчила з любов’ю до дітей, з повагою до їх думок, до їхнього життєвого досвіду. А учні, в свою чергу, залюбки відвідували уроки, з нетерпінням чекали на них.
Вчитель сіяла в дитячих серцях зерна доброти, творчого неспокою, людяності та щирості. І нині колишні вихованці Лідії Ісаківни з душевним теплом згадують свою наставницю, прислухаються до її порад і щиро дякують за ту любов та повагу
до рідної мови та літератури, які вона їм прищепила.
Емоційна, ерудована, закохана у працю, Лідія Ісаківна перш за все намагалася залишалася просто жінкою. Завжди мила та привітна, на високих підборах, із красивою та охайною зачіскою. І нині, не зважаючи на те, що молодість давно позаду, енергійності цієї жінки можна лише по-доброму позаздрити. А ще ювілярка — чудова господиня та незмінна учасниця хору ветеранів, адже з дитинства закохана у пісню.
Справжньою втіхою та підтримкою Лідії Ісаківни є син Василь. Рідним став їй і син чоловіка Леоніда Валерій, якого жінка завжди радо зустрічає у своєму домі, а також їздить і до нього на гостину в Київ.
Тож, шановна Лідіє Ісаківно, прийміть сердечні поздоровлення і найкращі побажання з нагоди Вашого ювілею! Нехай роки не затьмарюють радість і повноту бутя, а життя Ваше буде схоже на пісню, яка приносить людям тільки щастя!
Галина ЦЮРА.
НА ЗНІМКУ: Лідія ОКСЕНЕНКО.
Фото з архіву ЗОШ І-ІІІ ст.. № 6.
Залишити коментар