Пам'ять про героїв – у наших серцяхНаближається 69-та річниця Перемоги над фашистською Німеччиною. Багато хто з нас називає цей день святом зі сльозами на очах. І це воістину так. Бо надто дорогою ціною заплатили народи світу за перемогу у найкровопролитнішій війні в історії людства.
Великих втрат зазнали й українці. Ми втратили на полях битв, у концтаборах своїх кращих синів і дочок. Постраждали й тисячі мирних громадян.
Гинули захисники рідної землі як у лавах радянської армії, так і в лавах повстанців, котрі не склали зброї аж до 1955 року, борючись в рядах УПА проти сталінської тиранії. Як підраховано, Україна у тій світовій бойні втратила не менше 14 мільйонів чоловік. Страшна цифра!
Тому мене як людину, як священика до глибини душі обурюють слова російського президента пана Путіна, котрий якось по-блюзнірськи заявив, що Росія й сама могла здолати фашистську Німеччину. Тільки чомусь не здолала, а мобілізувала на фронт мільйони українців, білорусів, таджиків, грузинів та представників інших національностей.
На моє глибоке переконання, 9 травня ми маємо відзначати не військовими парадами, звуками фанфар і феєрверками та салютами, що практикує Російська імперія, а щирими молитвами за упокій душ полеглих героїв на фронтах Другої світової війни, поминальними панахидами й урочисто-траурними покладаннями квітів до Братських могил і меморіалів Слави, якими густо "всіяна" українська земля.
Священна пам'ять про полеглих на полях боїв, увага і турбота про живих ветеранів війни – ось що має визначати зміст заходів, котрі присвячені Дню Перемоги. При цьому важливо всіляко піднімати патріотичний дух наших людей, особливо молоді, на славних традиціях старших поколінь, виховувати у них почуття любові до матері-України, готовність захищати її зі зброєю в руках, що в умовах фактичної агресії Росії проти нашої держави має далеко не другорядне значення.
В цьому контексті не можу вважати нормальним масове поширення так званих георгіївських стрічок 9 травня, яке останніми роками практикують деякі політичні сили і на Ковельщині. Мусимо пам'ятати, що ці стрічки не мають нічого спільного з боротьбою проти фашизму.
Навпаки: багато істориків, в тому числі й російських, переконливо доводять, що георгіївські стрічки – це символ колабораціонізму й співпраці з фашистами. Загальновідомо, що під час Другої світової війни в російських військових підрозділах, що воювали на боці фашистської Німеччини, було відновлено практику нагородження генералів, офіцерів та рядових орденом Св. Георгія. Чимало з них було відзначено за участь в боях з радянськими військами під Сталінградом. Доречно нагадати, що серед 91 тисячі полеглих німецької армії близько половини були росіянами, котрі вірою й правдою служили фюреру.
В кінці війни радянська контррозвідка, а особливо небезвідомий СМЕРШ буквально полювали за носіями георгіївських нагород. Жахлива доля спіткала у ті часи російське козацтво і десятки тисяч вояків з армії кавалера ордена Леніна та інших радянських нагород генерала Власова. Генерал П. Краснов, що керував козачими військами, перебуваючи на посаді начальника Головного управління козачих військ СС, кавалер ордена Св. Георгія був страчений 1947 року на Красній площі у Москві. Генерал-лейтенант А. Шкуро, герой Першої світової війни і кавалер такого ж ордена, був повішений. І перелік подібних фактів можна продовжувати досить довго.
З 2000 року згідно з указом Путіна почалося посилене запровадження георгіївських стрічок у російській армії і серед населення, а з 2005 року – і в Україні. Червоні нагороди, поєднані з георгіївськими стрічками, – черговий парадокс в історії Росії чи, точніше, в практиці імперської пропаганди. Знівелювання цього символу пропагандистами "руського міра" є очевидним.
Перетворення високої відзнаки на засіб розповсюдження і запровадження імперських та ксенофобських ідей примітивного агітпропу і самоутвердження для можновладців є вершиною цинізму і, принаймні, неповагою до тих, хто її дійсно заслужив.
У зв'язку з цим виникає далеко не риторичне запитання: чи маємо ми (точніше – дехто з нас) моральне право у святий День Перемоги прикріпляти до грудей одіозну георгіївську стрічку і хизуватися нею під час урочистих заходів? Тим більше, сьогодні, коли загони російських диверсантів і українських сепаратистів із цими стрічками розпочали неоголошену війну проти Української держави, взяли курс на розкол країни. Думаю, кожному, хто мислить логічно і є патріотом України, відповідь зрозуміла.
Тож давайте вшануємо 9 травня пам'ять героїв, котрі загинули у боротьбі з фашизмом, по-християнськи, як велить Господь, забудемо про те, що нас роз'єднує, а об'єднаймося в ім'я громадянської злагоди і спокою, порятунку держави. Це буде найкращим виявом нашої вірності традицій старших поколінь, готовності і словом, і ділом захищати рідну Батьківщину.
Слава Україні! Героям слава!
Протоієрей Василь МИЧКО,
депутат Ковельської районної ради, настоятель Св.- Благовіщенського собору (м. Ковель).
Залишити коментар