Час сказати правдуКажуть, що історія людства — це історія воєн. Справедливе також твердження про інформаційну війну, що нескінченно точиться у суспільній відомості. Адже той, хто зумів трактувати на свою користь події минувшини, контролює майбутнє.
Щоби побачити приклад інформаційної агресії, досить згадати деякі телесеріали виробництва російських фірм про «великих» Сталіна й Жукова.
Як бачимо, їх духовні нащадки розв'язали в Україні справжню війну, хоч і неоголошену. Тому вічною і завжди актуальною проблемою залишається здатність держави й суспільства враховувати уроки історії.
Щороку 9 травня відзначають традиційний День Перемоги. Політики та можновладці обсипають ветеранів грошовими обіцянками та привітаннями. По містах України майорять червоні прапори та лунають феєрверки.
Але чи дійсно є привід святкувати 9 травня аж так гучно і помпезно? Ось деякі думки з цього приводу.
n На момент Другої світової українці не мали власної держави і опинились між двох тоталітарних режимів – СРСР та Третього Рейху. Тому була перемога одного кривавого режиму над іншим.
n Для українців Друга світова розпочалася у 1939 р. з окупації незалежної Карпатської України та тривала до середини 1950-х років, допоки підпілля воювало проти радянського режиму. Тому трактування війни як «Велика Вітчизняна», на мою думку, вкрай некоректне.
n Більшість вояків Червоної Армії захищали свої домівки та рідних, а не воювали за комуністичний лад та радянську верхівку. Наразі ж влада пропонує утотожнювати подвиг вояків з подвигом тоталітарного режиму.
n Акт про капітуляцію нацистської Німеччини був підписаний за київським часом 8 травня о 23.43 год. Тому прив'язка 9 травня до цього акта для України є безпідставною.
n Абсолютна більшість країн-учасниць Другої світової у травні не святкують, а саме вшановують загиблих у війні.
Останнім часом відбулася банальна «приватизація» Росією Великої Перемоги. Проте навіть сухі цифри свідчать – цю Перемогу в нас вкрали, як і багато чого в нашій історії. Україна заплатила за Перемогу найбільшу ціну.
Загальні демографічні втрати України – включно з убитими, жертвами концтаборів, депортованими, евакуйованими й тими, що рушили у вигнання разом із відступаючими нацистами, – становлять не менше 14 млн. чоловік. Це втрати найбільші й не порівняльні із втратами інших країн і народів у Другій світовій війні: вони становлять 40-44% від загальних людських втрат СРСР.
На руїни перетворилися українські міста і села. І все це зробили не тільки нацисти, а й радянські війська під час відступу.
Бо масштаб сталінських репресій у передвоєнні роки та в перші місяці війни в Галичині й на Волині, у період відступу, був не менш вражаючим. Багато сотень тисяч репресованих, розстріляних, депортованих у Сибір і Казахстан.
Тож маємо вшановувати світлу пам'ять наших дідів, батьків, сестер і братів.
Але вшановувати не під фальшиво-цинічні звуки фанфар, не під прапорами гнобителів і катів нашої нації, а в щирій молитві за упокій їх душ та за долю України.
Ольга БИЧКОВСЬКА,
методист Ковельської центральної районної бібліотеки.
Залишити коментар