Філософія і психологія "останнього дзвоника"(погляд небайдужого на гімназійне свято)
Любов Комашко, заступник директора міської гімназії, в розмові наголосила: "Ми маємо осягнути принцип єдності. Не просто декларована єдність Сходу і Заходу або релігійних конфесій, а, перш за все, єдність боротьби і миру в душі і серці кожного з нас".
"Це ж протиріччя!" – заперечить дехто. Насправді це – вічна гармонія розвитку. Самі по собі мир та спокій ведуть до застою і навіть деградації особистості.
Спостерігаючи дійство "останнього дзвоника" в Ковельській гімназії, я знаходжу суть істини у вищевисловленій тезі. В безконфліктному просторі навчального закладу точиться безкомпромісна боротьба із старими стереотипами навчально-виховного процесу.
Змагаються за першість гімназисти між собою, а гімназія бореться за місце під Сонцем серед споріднених закладів нового типу на рівні Волині та України.
Творчий пошук сприяє запозиченню досвіду навчання в США, Польщі, Німеччині та інших країнах світу.
– Ваші енергія, активність до організації навчального процесу і патріотичного виховання мене вразили, – висловився про побачене Петро Юрчук, заступник міського голови в розмові із директором гімназії Оленою Вальчук. – Ви із педагогами стільки енергії, творчого духу віддаєте своїм вихованцям, що я переконаний: тут формується майбутнє української нації.
А Олена Іванівна, як завжди, професійно, душевно та відповідально веде свою «арію» в загальноурочистій «опері» останнього дзвоника.
Вловлюю головні психологічні мотиви розкритої душі святкового гімназійного майдану.
Звучить Державний гімн, і рука – на серці в кожного. Слова гімну натхненно співають учні, вчителі і батьки.
Під траурно-урочисту мелодію несуть квіти кращі гімназисти до меморіалу Слави загиблим воїнам, Героям Небесної Сотні. Традиційно під марш і команду "Струнко!" вносять прапори України та гімназії.
Це – ознаки нової філософії мислення і світосприйняття українців, вихованої Незалежністю.
Сьогодні багато людей хворіє синдромом Майдану і війни на Сході України. Тривога, песимізм, депресія, розчарування, зрештою агресія і роздратування – такі загальновизнані симптоми. Психологи рекомендують телевізійні новини переглядати не більше години на добу. Не виходить!
Дійство "останнього дзвоника" перемикає нашу свідомість з трагічно-песимістичної інформації на радісно-позитивну і життєво-творчу. Енергія свята змінює настрій і вселяє впевненість у те, що у нас буде все добре.
Всі розділяють радість тих, хто отримує почесні грамоти, подяки, дипломи, сертифікати. Переможців багато, і радості теж.
Тати і мами супроводжують випускників на шкільний майдан. Серед них – голова райдержадміністрації Юрій Поліщук, депутат облради Віктор Козак. Вони не спішать до трибуни, а залишаються поруч із своїми дітьми. Приємно, адже всі ми хочемо, щоб влада була з народом і чула його запити.
Сюжетні картини свята теж цікаві. Ось діти вибігають на майдан, пускають сині, жовті кульки. Стають в коло і беруться за руки, символізуючи єдність. Зачаровує вальс. Сьогодні він більш строгий і класичний. Прапороносці-випускники передають, як естафету, прапори майбутньому випускному класу, а наймолодші вручають символічні сувеніри випускникам, котрі вирушають у самостійну дорогу, як колись в похід вирушали козаки.
Таких цікавинок багато, і вони доречні. Олена Вальчук із своїми сподвижниками зробили все, щоб свято було не тільки цікавим, але й виконувало роль виховання патріотизму, українства і творчості. Пошановані словом й нагородами кращі вчителі гімназії. Відомо, що позитивна оцінка окрилює.
І все ж, сьогодні найрозквітліші, найгарніші, найособливіші – випускники, а з ними керівники випускних класів Людмила Барановська та Людмила Самчук. Для них оптимістичний прогноз: два класи випускників посеред двох Людмил – це знак успіху та удачі на майбутнє.
Ми вже звикли до вислову "гімназійна родина". Звідси – витоки успіху. Вони виткані на полотні Божої любові і сформовані на отому протиріччі – єдності боротьби і миру.
Сіре небо й прохолода не завадили святу, адже всіх зігрівала сконцентрована енергія радості і позитивних переживань.
Останній дзвоник – це старт на довгу супермарафонську дистанцію під назвою "життя". В цьому дійстві, немов у дзеркалі, відображається і минуле, і сьогодення, і майбутнє всіх нас. Впевнений: воно буде мирне, успішне і щасливе.
А яке свято без гостей?
Щиросердечно від себе і міського голови Олега Кіндера привітав присутніх Петро Юрчук. Душевно благословила гімназійну родину Світлана Верчук, начальник методичного кабінету управління освіти. Вона без втоми і з осяйною усмішкою вручала нагороди всім переможцям, яких було чималенько.
Долучився до вітань Ігор Ткачук, керівник Волинського обласного осередку Всеукраїнської федерації танцювального спорту. Він вручив цінні подарунки переможцям-танцюристам.
Настанови випускникам лунали з вуст батьків і вчителів, а також першокласників. Випускники у відповідь подарували всім гарну пісню.
І – квіти, квіти, квіти! Вони – вчителям, гостям і, звичайно ж, директорці Олені Вальчук.
До вітань долучився і автор цих рядків:
О, Боже мій! Цей вальс і небо.
Ці мрії, що птахами летять у даль.
Куди вас доля кличе? Кому треба,
Щоб на очах – і радість, і печаль?
Цвіте майдан. Лоскоче вітерець
Дівочі локони волосся ніжнотонні.
Заглянути в майбутнє – нетерпець
І осідлати зрілості гривасті коні.
Прощальний вальс летить на крилах радості.
Прощай, світлице знань і гомінкий майдан.
І квіти – вчительці: душевно, без парадності,
А там, за синім обрієм, бурхливий океан.
Готові будьте приборкувати хвилі
І через терни продиратись до зірок.
Вкраїну бережіть! Для неї будьте вмілими,
І… смілими. Не забувайте гідності урок!
А поки – свято. Співають невгамовні солов'ї,
І поцілунок тьохкає у серці – не спинити.
Любов, надія й віра – подруги твої.
Щасти! Схід Сонця зустрічають вже не діти.
Анатолій СЕМЕНЮК.
НА ЗНІМКУ: учасники свята останнього дзвоника в міській гімназії.
Фото з архіву гімназії.
Залишити коментар