Служить людям і земліЗ багатим врожаєм людської вдячності і шани зустрічає хвилюючу подію – світлий і щедрий 70-літній ювілей – Валентин Якович Приступа з Голоб. Життя його вимірюється не роками, а справами, тож ювіляра знають перш за все як трударя – Заслуженого працівника сільського господарства, який у свій час очолював понад 20 років колгосп "Дружба", що "гримів" на всю Ковельщину і Волинь.
А прийняв Валентин Якович господарство, яке було "мільйонером", від фронтовика, вмілого керівника Андрія Кононовича Щибрі, коли той ішов на заслужений відпочинок. То хіба можна було гірше працювати від попередника?! І голова колгоспу зі своєю командою здобували перемогу за перемогою.
Свідченням самовідданої праці "дружбівців" є високі нагороди багатьох, чим пишається ювіляр (він охочіше розповідає про інших, аніж про себе). Так, бригадири Микола Степанюк, Микола Божедарник, Микола Дацюк стали кавалерами ордена Леніна, завфермою села Вівчицька Лідія Буднік – Заслужений працівник сільського господарства, доярка Анастасія Гарлінська – Герой Соціалістичної Праці.
З гордістю пригадує Валентин Якович, що на першому місці в районі утримували ферму у Голобах Йосип Іваніщук із зоотехніками Вірою Бенесько та Оленою Андрощук; бухгалтер Лідія Ткачук була обрана делегатом з'їзду колгоспників у Москві; агроном Віталій Жемойда і парторг Петро Борисюк старт теж брали у їх колгоспі і стали кандидатами сільгоспнаук, тепер живуть і працюють у Києві; бухгалтер Валерія Яромчук вчилась господарювати у цьому господарстві, а нині очолює СТзОВ "Дружба" у Бруховичах, і вже двічі –кавалер ордена княгині Ольги.
Часто у “міськрайонці” висвітлювались досягнення механізаторів, комбайнерів, водіїв, тваринників, ланкових, доярок, які працею прославляли рідне господарство. Зокрема, першокласним бригадиром тракторної бригади 34 роки був Порфирій Новосад. Він і механізатор Григорій Поліщук з Вівчицька відзначені орденами Трудового Червоного Прапора. За участь у змаганні колгосп "Дружба" роками утримував першість. І за всім цим – клопоти і радощі голови.
Роботи для керівника великого господарства вистачало на увесь світловий день. Адже об'єднував колгосп п'ять сіл, і скрізь треба було дати лад, скрізь заглянути, все перевірити, проконтролювати. А паралельно із землеробством і тваринництвом йшло грандіозне будівництво. Для новобудов заготовляли деревину, виготовляли власну цеглу, працювали столярна майстерня, пилорама.
Одна за однією виростали колгоспні будівлі і корівники, зерноочисний комбінат, навісні покриття для техніки та ін. Будівельна бригада складалася із майстрів своєї справи, і будівлі росли, як гриби після дощу. Та найбільше радувало Валентина Яковича зведення житла для членів колективу.
Так, на вулиці "Дружби", наприклад, отримали будинки спеціалісти виробництва, серед яких – і сам ювіляр із сім'єю. Тепер це одна із кращих вулиць селища – газифікована, заквітчана, із асфальтованою дорогою, про що поклопотався Валентин Приступа. Ми, її жителі, бережемо і любимо свою вулицю, де завжди чисто та охайно.
Як керівник, Валентин Приступа був вимогливий до себе, і від членів колективу вимагав дисципліни. Тільки вранці під час роздачі нарядів на цілий день заставали голову у кабінеті. Потім знайти його можна було десь на об'єкті в одному із сіл чи на полі біля комбайнерів або на фермі. Постійно був у пошуку, русі.
А ще ж – громадська робота. Неодноразово його обирали депутатом селищної, районної та обласної рад. Він був ініціатором становлення у Голобах первинної ветеранської організації, брав активну участь у її роботі. Багато різних нагород свідчать про високу громадянську позицію нашого земляка.
Та за працею не забував голова колгоспу і про відпочинок людей, про їх здоров'я. Завжди поруч з ним іде пісня, бо має він гарний голос, і люблять з дружиною Ларисою Олексіївною співати. Тож як палкий шанувальник народного мистецтва організував Валентин Якович колгоспний хор, який згодом отримав звання "аматорського народного", і сам співав у ньому.
Керував хором директор музичної школи Володимир Щесюк, а учасниками були колгоспники, вчителі, медики. Електрозварник Валерій Лямцев та доярка Антоніна Ніколайчук були солістами.
З приємністю згадує Валентин Якович творчі поїздки хористів до Польщі, Білорусі, Києва, сіл та міст Волині. Та не з меншою гордістю розповідає про спортивну сторінку свого життя – був активістом ДТСААФ, спортсменом-розрядником. Тож і в колгоспі ініціював створення футбольної команди, якою пишався, всіляко сприяв спортсменам у тренуванні. Чимало перемог здобули тоді голобчани…
А розпочався життєвий шлях ювіляра з хутора біля села Кухарів, звідки він прошкував щодня у початкову школу за 4 кілометри, потім – у Велицьк до 7-го класу, згодом до 10 кілометрів щодня міряв у Мельницьку середню школу, а закінчив її аж у Любитові, куди переїхала сім'я. Навчання хлопець продовжив у сільськогосподарському технікумі плодоовочівництва на Львівщині. Там більш серйозно займався спортом.
Служба в армії покликала юнака аж у Німеччину на три роки. Був у частині радіотелеграфістом і заступником командира взводу. Там очолював футбольну команду солдат. А після демобілізації навчався у Львівському сільгоспінституті.
Працювати за фахом Валентин Приступа став у Любитові. Тут одружився із полтавчанкою, котра як медичний працівник санстанції приїхала в село на перевірку, де і знайшла свою долю. Лариса Олексіївна стала волинянкою і надійним тилом чоловіка.
Молода сім'я невдовзі переїхала до Ковеля, куди господаря перевели на роботу у сільгоспуправління старшим агрономом. Але, помітивши його організаторські здібності, довірили очолити колгосп "Дружба". Так знову хліборобська доля покликала у село…
Нині ветеран залишається у строю. Голобський селищний голова Сергій Гарбарук вважає його своїм наставником і дякує, бо отримав від Валентина Яковича, який був заступником селищного голови, багато корисних порад, ділової допомоги. Ювіляр і зараз виконує обов'язки заступника голови виконкому селищної ради, ділиться життєвим досвідом, активний, далекоглядний, шанований житель Голоб, що вірою і правдою служить громаді селища.
А ще ж є у ювіляра особисте життя. У нього – дружна родина, у якій поєднались представники чотирьох областей: Волинської, Полтавської, Хмельницької, Черкаської. Доньки із сім'ями живуть у Ковелі. Світлана – банківський працівник, Руслана –працює в культурі. Зяті – військові-підполковники. Старший онук Валентин вже працює після університету, а менші – Сашко і Діана – школярі. Усіх їх я часто бачу на подвір'ї у батьків.
Сам глава сімейства любить землю і порядок на ній. З дружиною все роблять разом, але доки вона готує сніданок, чоловік встигає і бур'ян сполоти, і хазяйство погодувати. У вільний час перечитує газети "Волинь" і "Вісті Ковельщини", де дізнається про знайомих людей, про життя району та області.
Подружжя Приступ – гарні сусіди, турботливі господарі та милосердні люди. Майже 30 літ живу з ними поруч і знаю, що завжди прийдуть на допомогу людям і в горі, і в радості. Хоч і самих підводить здоров'я, та не забувають провідувати сусіда Володимира Андросюка, який живе сам, дбають, аби були у нього хліб, ліки, телефонують його дітям у Київ, якщо потрібно.
Тож, незважаючи на керівні посади, які займав Валентин Приступа, він залишається доброю, порядною і щирою людиною. Дай же, Господи, щоб ще довго колосилася золотом людської любові та поваги його життєва нива!
Валентина ОСТАПЧУК.
На знімках: Валентин ПРИСТУПА у різні періоди свого життя.
Фото з домашнього архіву.
Залишити коментар