Як тебе не любити, Ковелю мій!В'є місто шляхи-полустанки столітні,
Стрічає липневу добу золоту.
Легенди вкарбовує колосом криці,
Во славу труда зводить долю святу.
Підкова наснагою Сонця гартує
Козацьку звитягу, свободи дух.
Волині душа співзвучно пульсує,
Мандрує у світ – залізничний рух.
Відлунює сповіддю тисячоліття
Ковальське горнило і
колія-річка-життя.
Колоситься нива добра у Христових джерелах криниці,
Палає над Ковелем величавої
Тур’ї непоборна зоря…
Земля небес голубить
Древнє рідне місто,
Пливе калиною ріка,
Збігає солов'їна колія.
Квітує Ковель молодий,
Як зоряне намисто,
Піснями Лесиного краю
Зринає вишиванка-течія.
Оновилась ріка предковічна
Поміж казки-зірниці лісів.
Літопис розписує кузнею-крицею місто
У розквіті-величі сяйва віків.
Звінчали у силі тури оберіг-наречену,
Блискавиці-громи освятили добром.
Колоситься Турія-міць у блакиті-знаменні,
У парі жнивує з могутнім Дніпром.
У липах духмяних – ковальська колиска,
У променях долі – дзвіниць сонцесяйних хрести.
Кує Ковель щастя з літа-Волі-намиста,
Коваль-ратоборець – у врунах звитяжних України-краси.
З народом волелюбним
Вітає Воля-Витязь,
Свічі співзвучно Божій
Бринить, як світ, ріка.
Борня славетна світить,
Серця підкова мітить
У кузні Лицаря-Творця
Зірницею горна.
Зернами сяє добірне колосся
В променях зоряних долі людської.
Зливками Сонця плекає у росах
Місто-сівач вруна ласки-любові.
Запалює крицю у горні-намисті
Полум'ям-жаром свіч кузні земної.
Волі знамення гартує вогнисто
Місто-коваль – твердь Підкови святої.
Дзвони виковує вірою Правди-звитяги,
Силою духу – боєм сердець.
Стелить шляхи Кобзаря
Вишиванками нивами-рушниками
Слави козацької Місто-борець…
Звитяжним поступком легенди,
Рікою сонцесяйних хвиль,
Чеканкою земною лине Ковель,
Митець Волині – Божий страж-коваль.
У Ковельщини квіт переродився
У храмі полум'яних літ.
Тарасом-Батьком охрестився,
У борні молитви Лесі Українки випромінює світ.
Квітне краєм рідним Тур’я-річка,
Мирні хвилі зносить із Заходу на Схід.
Полотном кермує ковальсько-залізничним,
До Славутича-Дніпра тримає повний хід.
Спокій-досвіт міста жайворон вітає
На зорі буденних подвигів-звитяг.
Запалали літ буремних виблиски-заграви
У серцях нащадків-соколят.
Ковельщина силу-міць гартує
В кузні-горні коваль-Лицар крицю долі заповів.
В думах Кобзаревих розкошує,
На просторі Лесі Українки вольний спів…
Коваля місто – все у намисті,
Ковелем в райдузі дзвонів бринить.
Витвір ковальський – в небесній блакиті –
У перевеслі пшеничнім дзвенить.
Коваля місто – течія залізнична,
Рейси-вокзали несе колія.
Удачі підкови – зірниці тернові,
Серце Волині – казкова земля…
Іван ЯРОШИК.
Фотоетюди Мирослава ДАНИЛЮКА.
Залишити коментар