Поєднали долі на щасливі літаСадиба Шинкаруків стоїть на окраїні Любитова. З усіх боків сюди підходять оселі сусідів, невеличкі садки, що кожного року родять червонобокі яблука, вишні, даруючи людям радість.
Щоранку на подвір'ї, де проживає сім'я, чути ремигання, хрюкання, гуркіт двигуна трактора, іржання коней. Господарі в ранню пору пораються біля худоби, поспішають, щоб вчасно видоїти корів, відвезти у місто на продаж ще свіже молоко.
В один із днів ми разом з сільським головою Віктором Павловим побували в домівці цієї працьовитої сім'ї.
— Ще б трохи, — говорить Володимир Миколайович, — і ви б нас не застали вдома. Збираємося в поле.
Під час розмови господар розповів про своє невеличке господарство "Вланда". А назвала так його дружина Надія Сергіївна, яка завжди щось вигадує, пропонує цікаві ідеї. По суті, жінка завжди бере ініціативу у свої руки і багато в чому допомагає чоловікові у сімейних справах.
Господар розповів про те, як став агрономом, коли ще існував у Любитові колгосп. Тоді він працював бригадиром, тож не було такого дня, щоб не спілкувався з людьми. То треба було вчасно підготувати грунт під посів ярих культур, то організувати жінок для вибирання вручну довгунця.
— В ті часи, коли всім селом трудилися, щоб мати добрий результат, не було для бригадира вільної години. Якось, — пригадує він, — запропонували поїхати на навчання в Івано-Франківськ, де можна було здобути спеціальність агронома.
Одразу зароїлися різні думки. Не хотілося кидати роботу, до якої звик. Але ж побачив і перспективу. Господарство велике, то, можливо, доведеться й спеціалістом бути у ньому.
На другому курсі технікуму Володимир запримітив вродливу, не байдужу й до нього, дівчину, яка теж вчилася в цьому закладі. З того часу і почалися у них зустрічі. Надія причарувала молодого, симпатичного хлопця не тільки зовнішністю, а й врівноваженим, спокійним характером, інтелектом.
Звичайно, Володимир Миколайович не міг не пригадати, як він, закінчивши технікум, з Надією приїхали у село, де й почалося спільне життя. Додалося турбот у молодої сім'ї, коли з'явилися діти. Треба було приділити увагу Дмитрику і Михайлику. А як трохи підросли, то теж допомагали батькам у роботі.
Дуже було нелегко ставати на ноги у ті часи, коли в країні почалася перебудова. Колгосп поступово розформувався, земля переходила у власність селян. Оскільки почали паювати землю, подружжя Шинкаруків взялося господарювати на власних наділах.
Важкі були тоді роки. Володимир з дружиною торгували на ринку, продавали власноруч вироблену продукцію.
— Спочатку утримували дві корови, — розповідає господар. — А потім зрозуміли, що так не розживемося. Отже, почали розводити більше худоби.
Тепер у їх господарстві утримується десять голів великої рогатої худоби. До того ж, мають ще й чотири дійні корови, троє коней.
— Є біля чого ходити, — додає дружина Надія. — Добре, що хоч доїльний апарат є. Майже все молоко, що доїмо, відвозимо в Ковель, де здаємо підприємцям. За це маємо постійно свіжу копійку.
Раніше у господарстві Шинкаруків утримувалося майже п'ятдесят голів свиней. Але продати м'ясо за вигідною ціною не завжди вдавалося. Довелося дещо скоротити поголів'я. Тепер його мають трохи більше двох десятків. Розраховують, в основному, на власну працю, не дуже сподіваючись на підтримку держави.
Щоб мати хоч якийсь прибуток, сім'я відгодовує дев'ять биків, з яких двоє — по п'ятсот кілограмів живої ваги. Решта — ще молодого віку. Отже, сім'я доглядає немале поголів'я. Тож викроїти якусь хвилину на відпочинок майже неможливо.
— Як почнеш зранку, то й до вечора ніколи вгору глянути, — мовить Володимир. — Погода нині сонячна, тож треба ще й зелений корм худобі підвезти. Сіємо зернові, траву, конюшину, які даємо на підгодівлю худобі.
Володимир Миколайович під час розмови добрим словом згадував дружину:
— Вона у мене молодець. Коли б не жінка, не знаю, чи я справився б із господарством. Моя Надія взяла, як кажуть, у свої руки невеличкий, але клопіткий фермерський бізнес.
На садибі Шинкаруків, по суті, ціла ферма. Треба подбати господарям про парування худоби, отримати допомогу від знаючого зоотехніка, ветлікаря.
— В агрономії ми з дружиною розбираємося, — каже Володимир, — проте, коли є потреба в інших спеціалістах, то на допомогу завжди приходить місцевий зоотехнік Віталій Демчук.
Надія Сергіївна вміє навести лад у сім'ї, дати раду на полі. А турбот вистачає. Одних зернових у господарстві — понад п'ятсот гектарів, а ще садять картоплю, кормові і столові буряки, овочі для власних потреб.
Володимир зізнався, що час від часу, коли знайдеться вільний час, вони всією сім'єю відправляються до жінчиних батьків, які проживають за Любешовом.
— Там, до речі, — продовжує нашу розмову Володимир, — є чудове озеро "Нобель". Це, звичайно, не Світязь, але дуже велике і красиве. Тож з дітьми не раз ловимо рибу, купаємося. Тільки шкода, що часу обмаль. Відпочиваєш, захоплюєшся рибалкою, а думаєш, як би швидше повернутися додому. Тягне до своїх "підопічних".
На полях порівняно невеличкого фермерського господарства нині дозрівають пшениці, тужавіє у колосках ячмінь, овес, що сріблиться на значних масивах.
Проїжджаючи не раз повз таку красу, Володимир із дружиною Надією відчувають, як в душі теплиться радість, задоволення від своєї нелегкої праці. Бо кожна зернинка, стебельце виплекані їхніми руками. Недарма ж бо поєднали свої долі на щасливі і радісні літа.
Степан СКОКЛЮК.
НА ЗНІМКАХ: подружжя Володимир і Надія Шинкаруки з сином Михайлом; в полі біля сівалки — Михайло.
Фото з домашнього архіву.
Залишити коментар