Думки вголос поетичним словомСьогодні в Криму на трасі "Сімферополь –Ялта" стоять величезні щити-банери з написом: "Росія – без кордонів"
Шосе знов "Сімферополь – Ялта",
Та щось змінилось на шосе.
Величні банери на чатах –
"Росія – без кордонів"… Все.
І більш нічого… Без кордонів…
Росія всюди – вздовж і вшир.
Немає меж, нема законів.
Новий піднявся “багатир”.
Не Муромець з старої казки
І не Мікула-селянин,
А щось гидке, що лізе в наступ,
Як Змій Горинич, із щілин.
Дві голови йому зрубають,
А три одразу відросте.
Які кордони? Їх немає.
Вогнем Горинич їх змете.
Повзе, немов чума ходяча,
Немов зараза. Як спинить?
Росіє, може, ти незряча?
Кого ідеш в крові топить?
Куди ти простягнула лапи?
Слов'яни ми – твої брати.
Навіщо ж хочеш нас захапать?
Чи до Атлантики дійти?
Бо як кордонів й меж немає,
То можна просто – "Dranq nach West!".
Так, божевільні меж не знають…
Загарбників чекає ж хрест.
Обмануті, обдурені,
Що ще вам натрублять?
Що москалі усім серцем
Українців люблять?
Може, й люблять прості люди,
Я того не знаю,
Та не їхні правителі,
Не правляча зграя.
Бо інакше нащо б слали
Нам свої "гостинці":
Танки, зброю і гармати –
Вбивать українців?..
Обмануті, обдурені!
Вас просто "розводять",
Як оті, що на базарі
З наперстками ходять.
Всі злодії – солідарні.
І наші злодії
Не сидять тут, склавши руки,
Проти нас же – діють…
То ж збирайте усім миром
Мітли і лопати,
Щоб ту погань з України
Та й повимітати.
Олена МОКРОУСОВА.
Душа болить за Україну,
Що обікрали упирі при владі.
Не шкодували ані матір, ані сина,
Бо їх девіз: безчестя й зрада.
Звели собі державу у державі,
Де правлять зло і капітал.
Цим не нажили любові й слави,
А викликали гніву шквал.
Бо скільки б мотузок не вився,
Кінець брехні настав.
Народ із злом цим не змирився,
На боротьбу із ним повстав.
Тепер його вже не спинити,
Хай влада це запам'ята.
Бо будуть так й собі чинити
То теж закінчать, як влада та!
*
Такого люду, як в Вкраїні,
Не знайдеш більше ти ніде.
Свободи дух тут ніжно й пишно
Трояндою прекрасною цвіте.
Це – аромат духовного могуття,
Який дали Земля і Бог.
Прекрасне буде в нас майбутнє,
Коли розвіємо облуди смог.
Вінок із терну поклав Всевишній,
Його несемо довгий час.
Молімось ревно в ранковій тиші –
Нам милість подарує Спас.
Слава Україні!
Героям слава!
Наталія СМЕТЮХ.
Так часто снився сон мені,
Що, наче птиця, я літаю.
І з висоти небесних хмар
На нашу землю поглядаю.
І видно з тих висот мені,
Що люди, як мурахи, метушаться,
Біжать, спішать, мудрують щось собі,
Якби багатства вдосталь всім набраться.
Я розумію, що багатство – це не гріх,
І в кожного до цього є стремління,
Але потрібно в ньому мати оберіг,
Щоб не зганьбить наступне покоління.
Бо гроші треба чесно зароблять,
Своєю працею і розумом, руками,
Тоді це дійсно – Божий дар,
І хай він множиться з роками.
Коли ж ти, друже, статок свій,
Скажімо прямо, нечесно заробляєш,
То в тебе буде смуток на душі,
Бо ти самого себе зневажаєш.
Нащадки пильно за тобою споглядають,
І приклад негативний для себе беруть,
Бо бачать, що гроші ніби сказилися –
Нечесним шляхом до тебе пливуть.
А, значить, можна їм не вчитися,
Себе не напрягати, в поті не трудитися,
Більше розслаблятися, зовсім не журитися,
І, в кінці кінців, в житті трутнем лишитися.
Дармові гроші – це лиш зразу буде втіха,
Виникає ейфорія, що ти ніби Цар,
Але треба розуміти, що це не насолода,
І жде тебе розплата за цей "дар".
Треба нам по честі в цьому світі жити,
Головне – силу волі розвивати в собі,
Душею бути чистими і світлими,
І всі земні багатства відкриються тобі.
Кость ВОЛИНСЬКИЙ.
Вже й 90, а серце рветься у політ,
За правду й волю йшов у бій,
Зі смертю розмовляв він "тет-а-тет",
Тепер оспівує любов поет.
Жартують внуки: "Дід у нас жених"
(Молоді, то й невтямки для них),
Чому у 90 з гаком літ
Про пристрасті й кохання пише дід?
А дід в віршах долюблює дівчат,
Котрих не долюбив через війну.
Долюблює за тих, кого у бій послав
комбат,
Хто не вернувся, зліг в бою.
За вдів, що посивіли молодими,
За молодиць, що народити не зуміли,
Бо їх кохання стліло в полум'ї війни.
Бо серце просить: "Долюби",
Дарма, що в дідуся поважний вік,
В душі його буя весняний цвіт.
Тож я скажу вам, люди, так:
"Поет і в 90 літ юнак".
Валентина МОСТОВИЧ.
Залишити коментар