“За нас, за вас і за український Донбас”Слова, винесені у заголовок, я запозичив у донецького журналіста, редактора газети "Донбас" Олександра Брижа, який особисто спробував "на смак" полон у терористів так званої "ДНР". Він був присутнім на відкритті оздоровчого комплексу для журналістів на озері Світязь.
Ця майже крилата фраза має бути дороговказом для журналістів, політиків і патріотів як протидія сепаратизму на сучасному етапі. Мусимо спростовувати, вимітати проросійську полову і показувати нашу ідентичність та єдність регіонів України.
Сьогодні ми ніби прокинулися і побачили, що наша свідомість зазомбована настільки, що для декого українське, особливо на Сході, стало вже не тільки меншовартісним, але й ворожим. Можна для власного виправдання показати пальцем на сусіда: мовляв, прокляті "москалі" у всьому винні. Але ж ні. В особистому повсякденному житті свого сусіда на вулиці ми не звинувачуємо у внутрішньосімейних негараздах. Розуміємо, що самі недолугі.
У великій політиці – подібно. Потрібно своє життя будувати самим і боротися за місце під Сонцем. Слава Богу, нарешті схаменулися і зрозуміли, що втрачаємо інформаційний, культурний, духовний і навіть звичаєвий простір. Російські попса, мова, історія витісняють наше рідне – те, що закладено у генному коді.
Кожному з нас із першим агуканням відрізали пуповину, але не тому, щоб від'єднати від матері, а тому, щоб мале створіння віддати Богові, материнській землі, звідки вийшла і сама мати.
Виявилося, що багато отих "діток нерозумних" стали яничарами. Під впливом чужої пропаганди обрали на главу держави злочинця. Тепер ті "діти" проти своєї неньки-України повстали. Кров'ю зрошується земля обітована батьків і прадідів наших.
Не збагнула влада (за більш як два десятиліття) свого головного завдання – сконструювати в українців українську свідомість.
В історії теж не вчимося. У 1917 році відомий нам Ульянов-Лєнін, повернувшись до Петербурга, у надкороткий термін організував випуск 41-го періодичного видання. Не будемо дошукуватися, за чиї гроші. Газети і журнали тисячними тиражами безкоштовно пішли в народ. Саме це чи не найбільше сприяло руйнуванню російського монархічного самодержавства.
Путінізм ленінську стратегію, тактику використав проти України сповна. Схід в результаті зомбування майже повністю втратив материнські почуття до Батьківщини, знівелював духовний і культурний простір і так, що в свідомості багатьох, в т. ч. "західняків", які там проживають, проукраїнське стало мало не чужим, а російське – близьким і своїм.
Мов би під великим впливом гіпнозу, затуманені, безвольні і безсилі, ми покірно віддали Крим. Відірвало руку, а ми майже не зойкнули. Виправдання владців про можливі жертви сумнівні. Сьогодні в результаті анексії Криму, у стократ ллється більше крові, болю і горя, ніж могло бути.
Сьогодні оновлене суспільство своїм пріоритетом вважає відродження боєздатної армії, яка зможе захистити свою землю. Влада – "за", отож щось та й виходить.
Але чим заповнений інформаційний простір? Критикою, звинуваченнями на адресу нової влади. Майже не чути патріотизму, героїзму та самопожертви наших героїв. Більше того, на кожному кроці неправдива інформація або ворожий 25 кадр.
Не зрозуміли, не усвідомили найголовнішого пріоритету держави на сучасному етапі.
Ступили крок до Європи. Чую від нашого Прем'єра, що найголовнішим в цій загальнодержавній програмі має бути сільське господарство. Не критикую. Але ж ми "проходили" і електрифікацію, і хімізацію, і індустріалізацію. Маємо знати, що, витягаючи одну ногу з болота, другою загрузаємо ще більше.
Пріоритет мусить мати інформаційний простір, від якого залежить напрям розвитку тієї чи іншої галузі і, зрештою, доля нашої Незалежності.
Чули, і не раз: "Побудуємо квітучу економіку, підвищимо добробут, і Крим до нас повернеться, і Схід буде із синьо-жовтими прапорами". Утопія! Найперше і найголовніше було, є і буде — це формування проукраїнської свідомості, гордості за Україну, своєї рівності серед інших народів.
Духовність, попри все, має бути українською, а не кирило-путінською.
Хочеться з Ковеля вигукнути, щоб Київ почув: "Підтримайте письменників, журналістів і всіх носіїв слова матеріально й морально, інакше програємо і те, що маємо".
Боляче спостерігати і чути, як на місцевому рівні деякі депутати сперечаються, дати чи не дати кошти на підтримку місцевої преси. З горем-пополам затверджують мінімальну суму коштів, а потому навперебій говорять про те, що хочуть друкуватися, публікувати свої звіти тощо. На критичне – табу! Ореол марнославства бачимо і на портретах з краватками. За всім тим забуваємо про журналіста, який залишається в тіні зі своєю мізерною зарплатнею.
Але повернімося до головного – відкриття оздоровчого центру на озері Світязь.
У вітальному виступі заступника голови Волинської обласної ради Олександра Пірожика таки засвітився обнадійливий промінчик. Він наголосив, що цей оздоровчий комплекс для журналістів є підтвердженням, що влада повертається обличчям до тих, хто розбудовує духовний, культурний та інформаційний собор наших душ.
Дай-то, Боже, нашому теляті смачну траву їсти!
Вітав присутніх редакторів газет, журналістів, кореспондентів радіо і телебачення голова Національної спілки журналістів України Олег Наливайко. Людина на високій посаді нова, тому і чекаємо від нього багато.
Микола Вельма, редактор нашої рідної газети у розмові з очільником журналістики запропонував своє бачення майбутнього преси. Наголосив, що інформаційний простір не збалансований, часом не знаєш, кому служить той чи інший канал. Більше того, з'являються яскраво виражені антидержавні тенденції у висвітленні тих чи інших подій.
Олег Наливайко не заперечив "бачення низів", але як зверхник, зважаючи на урочисту подію, не конкретизував, які кроки нас чекають у майбутньому. Проте з приватної розмови вчувалася його проукраїнська позиція, і це обнадіює.
Попри все, великої подяки за те, що піклується про журналістів, і "якби не він, то будинку для оздоровлення не було б", заслужив Михайло Савчак, голова волинських журналістів.
Справді, він переміг місцевий та обласний "чиновничий футбол" при виділенні земельної ділянки, фінансові провалля та організаційні пастки і негаразди при будівництві.
Майдан, в тому числі й ковельський, поставив конкретне завдання: влада має чути народ і реагувати на його запити.
Тисячу літ тому народ збирали на віча або в похід на ворога глашатаї, які на конях їхали поселенням з хати до хати, закликали мешканців до участі. Сьогодні цю важливу роботу виконують "воїни світла" – журналістська рать. Тому влада має чути їх запити, проблеми і дослухатися до них.
Анатолій СЕМЕНЮК,
заступник голови первинної організації НСЖУ редакції газети "Вісті Ковельщини".
НА ЗНІМКУ: під час перерізання традиційної стрічки при відкритті журналістського оздоровчого центру “Світязь”. Зліва направо – головний редактор газети “Донбас”, голова Донецької організації НСЖУ Олександр БРИЖ, голова Державного комітету телебачення і радіомовлення України і голова НСЖУ Олег НАЛИВАЙКО, Заслужений будівельник України Леонід СТЕФАНИШИН.
Фото Михайла КУЗЬМУКА.
Залишити коментар