Болі. Тривоги. Надії...Колись один з американських президентів (здається, Рональд Рейган) назвав колишній Радянський Союз "імперією зла". Кажучи так, він, очевидно, мав на увазі агресивну суть теорії і практики комуністичної держави, яка у всьому світі підтримувала терористичні і сепаратистські рухи, озброювала і навчала їх, витрачаючи на це величезні кошти, хоч простим людям іноді не вистачало грошей на найнеобхідніше.
Пройшов час, СРСР розпався. Здавалося б, в нових умовах і жити треба по-новому. Аж ні: імперський злий дух знову відродився у Росії, котра вважає себе спадкоємницею Радянського Союзу і мріє про відродження його хоча б у межах євразійської спільноти. І не тільки мріє, а робить все, щоб перекроїти післявоєнну карту Європи, насадити свою волю незалежним державам, в першу чергу – Україні.
Про це сказано і написано багато, тому повторюватися не буду. Скажу одне: теперішня путінська Росія не тільки імперія зла, а й імперія нахабної і агресивної брехні. Це той майже клінічний випадок, коли безнадійно хворий каже на чорне біле, на біле – чорне, і щиро вірить у цю маячню, а разом із ним – його рідні і симпатики.
Здавалось би, факт знищення пасажирського авіалайнера "Боїнг-777" терористами-сепаратистами неспростовно доведений як ними самими, так і розвідувальними службами інших країн. Однак для Кремля, без підтримки якого не палахкотіло б вогнище кровопролитної війни на Сході нашої країни, це не докази, як, зрештою, для декого з проросійськи налаштованих західних політиків. Дехто з них сліпо вірить Путіну та його камарильї, які вперто твердять, що у всьому "винна Україна". Ніби у бідної України немає нині більших турбот, як збивати пасажирські літаки.
Цими днями італійська газета "Корр'єре делла сера" опублікувала репортаж свого власного кореспондента, який мав розмову із сепаратистами.
Вони відверто визнали, що збили "Боїнг-777", бо думали, що там знаходяться українські парашутисти-десантники.
Цікаво, що казатимуть у Москві і в Європі, коли завтра ракета з ядерними зарядом влучить у штаб-квартиру НАТО в Брюсселі, бо терористи раптом "подумають", що там навчають секретам військової майстерності українських вояків?
Боюсь, що в такому випадку ми вже ніяких коментарів не почуємо…
Охрім СВИТКА.
Отче Небесний! До Тебе молюся,
Дякую щиро за те, що Ти – Є!
Наш порятунок у горі й спокусі,
Людям всім грішним спасіння даєш...
Отче Небесний, в безмежній любові
Сина Ти Свого у жертву віддав...
Кров пресвятая лилась на Голгофі,
В муках Христос за все людство вмирав…
Боже Всевишній, благий, милостивий,
Наш Вседержителю, Творче світів!
Ти, в милосерді Своїм терпеливий,
Нині вступись за вкраїнських синів.
Глянь на Вкраїну з лазурного неба –
Маками кров запеклася в хлібах…
В ревній молитві звертаюсь до Тебе:
Хай не кривавиться обраний шлях!
Хай не приносяться Молоху жертви,
Хай не поляжуть найкращі сини!..
Волі вкраїнській не дай нагло вмерти,
Мир нам усім подаруй, сохрани!..
Господи, Боже! В лиху цю годину
Серцем смиренним я Тебе молю:
Згляньсь, заступися, прости і помилуй…
І порятуй Україну мою!
Олена Прадійчук.
Ти знаєш, що таке війна?
Не знаєш? Ну, і слава Богу!
Я знаю, бо тепер вона,
Б’є нам усім тривогу.
Ти знаєш, що таке життя?
А коли смерть стоїть десь поруч?
Ти знаєш, що життя – буття,
Війна ж закреслює все скоро.
Ти знаєш, що таке весна,
Як сяє Сонце й пахнуть квіти?
Тепер також була весна,
Та сиротіють чиїсь діти.
Ти знаєш, що таке печаль,
Яка гвіздок вбиває в серце?
Це – сивий смуток, терпкий жаль.
Війна ж несе народу все це.
Ти знаєш, що таке біда?
Це ворон зла розправив крила.
І ними землю огорта:
Ніхто спинить його не в силах.
Ти знаєш, щастя що таке?
Це те, де ми були з тобою.
Воно і радісне, й п’янке,
Щемкою скроплене журбою.
Чи знаєш ти ціну утрат
І глибину людського болю?
Не повернувся батько й брат,
І син поліг на полі бою.
А знаєш ти, що таке страх,
Який холодить кров у жилах?
І біль на спечених вустах,
І свіжі квіти на могилах?
Чи знаєш ти, що таке дим,
Який стоїть над попелищем?
І як лишитися одним
На згарищі, де вітер свище?
А знаєш ти, що таке плач?
Ридають матері і вдови…
Цей день у пам’яті познач,
І квіти принеси їм знову.
Ти знаєш, що таке війна.
Напевне, відтепер ти знаєш.
Хай вже закінчиться вона
І хай полеглих пам’ятають!
Тетяна ПАВЛЮЧИК.
Цвіте край зорі пелюстками
У літньому раї щораз.
Квіт стоптаний люто чужими ногами:
Нелюдський, миряни, – антихриста жах.
Зривається птаха у розпачі на світанні,
Ворожа злоба натискає курок.
Любов затріпоче, неначе востаннє,
Крізь постріл злочинця, крізь кривавий кордон.
Від квітки святої, від вольного птаха
Різниться подоба безбожно-бридка.
Супостата-бандита, козаче-Герою,
дай Боже, спинити
Наперстком провладним, що коїть братовбивчі діла…
Стріляй, стріляй –
Знай, враже-бузувіре, знай:
Не змовкне пісня українська
Лебедино-солов’їна.
З мечем хто йде
Неволить рідний край,
Тому даємо ми відсіч гідну –
Ти, вража гнидо, пам’ятай!
Іван ЯРОШИК.
Залишити коментар