1 серпня — День пам’яті Лесі Українки
Традиція українських перекладів творів великого німецького поета Генріха Гейне налічує вже більше століття. До прикладу, сатиричну поезію Генріха Гейне перекладав І. Франко. Познайомити українського читача з творчістю «вірного солдата в боротьбі за визволення людства», як називав себе Гейне, прагнули Леся Українка та Максим Славинський.
Якщо перші переклади Гейне, виконані поетами середини XIX століття, не дотримували особливостей оригіналу, а знайомили читача лише із змістом творів, то від часу, коли перекладати видатного поета починає Леся Українка, справа змінюється докорінно.
Найтонші стилістичні особливості — аж до характеру римування й функції іншомовних слів в образній системі твору — стають предметом такої ж пильної уваги перекладача, як і ідейний бік поезії.
Максим Славинський — щирий товариш Михайла Косача, видатний державний і громадський діяч, поет, публіцист і перекладач. Із Лесею Українкою він познайомився 1886 року в селі Колодяжному. У спогадах «Гортаючи сторінки життя» він детально описує свою першу зустріч із родиною Косачів, яка відбулася завдяки його знайомому — дорожньому майстрові на станції Любитів, що неподалік Ковеля, Пильчикову, синові члена київської «Старої громади» і доброго українця.
Довідавшись, що М. Славинський пише вірші, він вирішив познайомити його з матір'ю, Оленою Пчілкою. За сприянням Михайла Косача ця зустріч відбулася. Ольга Петрівна прочитала кілька віршів вісімнадцятилітнього юнака, зробила свої зауваження, але, як згадує М. Славинський, «єдине, що вона похвалила без застережень, це добру мову і спосіб уживання слів.
Пізніше вона була до моїх творів далеко суворіша, може, тому, що то вже був час не лише знайомства й співробітництва, коли не з нею безпосередньо, то з її великою дочкою. Двічі чи тричі ще я відвідав того літа Колодяжне, і з тих часів нав'язались мої тісні взаємини з родиною Косачів».
Під час цих і подальших зустрічей окреслився задум щодо спільного видання творів Генріха Гейне. Вийшло дві збірки: «Книга пісень» та «Атта Троль. Раткліф. Балади» у перекладах Лесі Українки та Максима Славинського.
Леся Українка працю над перекладом «Атта Троля» розпочала наприкінці 80-х років, але поема побачила світ лише 1900 року на сторінках «Літературно-наукового вісника», а ще через три роки була передрукована окремим виданням у Львові.
В інтерпретації Лесі Українки поема Гейне набула властивого оригіналові способу виразу думки, заясніла відблисками гейнівської іронії.
«Атта Троль» у перекладі Лесі Українки — доступний широкому колу читачів у 12-томному виданні творів письменниці. Один примірник-оригінал цієї «літньої казки» Генріха Гейне та перекладів «Раткліф. Балади» М.Славинського знаходиться в експозиції літературно-меморіального музею Лесі Українки. Другий — у фондосховищі. Вони чекають перевидання.
За матеріалами літературно-меморіального музею Лесі Українки.
с. Колодяжне.
Залишити коментар