Друга світова: український вимірІсторію України впродовж десятиліть писали її завойовники, тому в ній втрачено цілі сторінки. Особливо це стосується періоду Другої світової війни. Багато років правда про цю війну замовчувалася, підмінялася міфами. З часом їх розвінчує сама історія, як це сталося з міфом про «визволення Радянською армією Східної Європи», якій був накинутий комуністичний режим і де проти «визволителів» піднялися польська Армія Крайова, УПА, прибалтійські «лісові брати», а потім у «дружніх соціалістичних країнах» – НДР, Польщі, Чехословаччині, Угорщині вибухали повстання, які «визволителі» жорстоко придушували.
Опинившись між нацистським і радянським режимами, позбавлені власної держави, яка б захищала їх інтереси, українці, як ніхто інший, виявилися беззахисними перед спустошеннями війни й нещадною політикою тоталітарних держав, що її вели.
«Є правда парадна, про яку написано гори літератури, – каже волинський письменник Андрій Бондарчук у своїй книзі «Обірване коріння нації», – а є окопна, фронтова, яка ходила в окопах між солдатами і була страшною, але найреальнішою. Про неї відомо образливо мало, бо була невигідна для існуючої влади, її довго ховали архіви, та все ж вона відкривається і змінює нашу свідомість. Вона проривається у військових документах, у фронтових листах («оружжя нам ще не видали, але треба воювати»), у спогадах тих, хто уцілів у жахливій бійні».
Донедавна в Україні можна було писати про злочини та репресії німецької окупації. Про злочини комуністичного режиму супроти своїх власних громадян – «тактику випаленої землі», тисячі замордованих політв’язнів, нищення інвалідів війни – треба було мовчати. Мемуари публіциста і громадського діяча Федора Пігідо-Правобережного «Велика вітчизняна війна», що вийшли друком у 1954 р. в Канаді і лише через півстоліття в Україні, – унікальне джерело історичної інформації. «Вважаю за свій святий обов’язок оповісти правду про все, що я бачив, що чув від безпосередніх учасників цих подій... про що треба знати всім, чого не сміємо замовчувати».
Автор книги «Бабин Яр» Анатолій Кузнецов народився і виріс у Києві, на Куренівці, поруч із сумнозвісним урочищем. Жахіття, пережиті в окупованій столиці, переслідували його і змусили розповісти людям те, чого забути не маємо права.
Спотворену пам’ять воєнних подій бачив і боляче відчував Олександр Довженко, видатний письменник, кінорежисер, воєнний репортер під час війни та автор фільмового сценарію «Україна в огні». У 1942 році у своєму «Щоденнику» він записав: «І самі ми забудемо свої зайві бездарні витрати через дурість, темноту, сатрапію... І будемо, випнувши груди, на кістках мільйонів погублених нами наших людей... підводити усе під вигідну діалектичну причинну базу».
Рано чи пізно усе потаємне стане явним, і усе історія розставить по своїх місцях. На основі критичного аналізу величезного масиву джерел, що вперше вводяться до наукового обігу, українські історики нової генерації підготували двотомне видання «Україна в другій світовій війні: погляд з XXI століття», яке відбиває сучасне бачення тих драматичних подій.
Півстоліття радянський режим закріплював свою версію воєнної історії науковими виданнями, шкільними підручниками, музеями, пам’ятниками та державними святами, і вона стала колективною пам’яттю українського народу.
Сьогодні розсекречено таємні документи, знайдено кіноплівки, а свідки можуть вільно розповісти про пережите. Але і досі ті події викликають гострі дискусії – боротьба за колективну пам’ять триває.
Прочитати справжню, правдиву історію допомагають документальні фільми, створені на основі архівних матеріалів, а також книги, у тому числі й названі тут, що їх пропонує своїм читачам центральна районна бібліотека.
Ольга БИЧКОВСЬКА, методист Ковельської центральної районної бібліотеки.
Залишити коментар