Я готова до змін!Синьоока Волинь… Земля, оспівана поетами. Земля, яка дала життя геніальним українцям. Земля, яку я по праву називаю своєю, бо вона дала життя і мені. Люблю Волинь. Люблю її красу, тепло, щирість, затишок.
Але чомусь останнім часом все якось «не так». Вічно заклопотані люди, бари та кафе, які ростуть, немов гриби після дощу, «круті» словечка, без яких молодь не уявляє свого життя, хоча часто і не може пояснити, що вони означають. Сама природа стала іншою. Похмурою. Самотньою. Німою.
Однозначно: потрібні зміни. І важливо, щоб ці зміни торкнулися свідомості та серця. Кому будуть потрібні книгарні та бібліотеки, якщо набагато «престижніше» відвідувати нічні клуби? Чи хтось ходитиме до театру, коли по телевізору «крутять» черговий американський бойовик?
Складається враження, що необхідні глобальні зміни. Але ні! Треба, як на мене, трішки змінити свідомість людей. Сама я живу в Ковелі. Одним з моїх захоплень є читання. І ось нещодавно я записалася до центральної районної бібліотеки. Вона доволі велика, є багато книг, чудові працівники, але… Немає людей!
Молодь я бачила лише декілька разів: брали книжки в школу. Решта відвідувачів – це, зазвичай, пенсіонери. Я поцікавилась, а скільки ж за списками людей у бібліотеці? Виявляється, більше п’яти тисяч! Питаю, а що ж читає молодь? Бібліотекарі відповіли, що все, але найчастіше те, що потрібно у школу чи інший навчальний заклад.
Я здивувалась, а чому тільки те, що за програмою? Он скільки цікавих та нових книг стоїть! Тут вам і Марія Матіос, і Пауло Коельо, і Сергій та Марина Дяченки, і Юлія Шилова, і ще зовсім «юні» письменники.
Бібліотекар повідомила, що цього року з новими книгами буде сутужніше. Раніше за читання таких геніїв, як Коельо, доводилося платити п’ятдесят копійок в день, а цього року – заборонили.
І от я подумала, а чому сучасну молодь дороги заводять у бар, а не до бібліотеки? Чому б не влаштувати культурний захід, скажімо, присвячений річниці письменника чи одному з пам’ятних днів української літератури? Можна залучити пресу та телебачення, щоб висвітлити хід цього заходу та заохотити людей. Чи, скажімо, організувати конкурс літературознавців. Наприклад, у форматі «Дорослі проти молоді» чи «Битва поколінь, поглядів, смаків». По завершенню для учасників та глядачів організувати солодкий стіл, а переможців нагородити призами.
Ще однією проблемою є працевлаштування. Це я теж відчула на власному досвіді. Влітку минулого року хотіла трохи підзаробити. Зрозуміло, що без освіти та через юний вік багато пропозицій бути не може. Але їх не було взагалі! Зверталася в центр зайнятості, цікавилася у знайомих, шукала самостійно. Нуль. Жодного результату.
Ви скажете, що Закон забороняє працю неповнолітніх, та й влітку треба відпочивати. Але я не просила багато. Хотіла просто відчути, як це: працювати та отримувати гроші за свою працю. Зрозуміло, шалених коштів я б не могла заробити, але… Порівнюючи свої можливості з можливостями дітей, які живуть у великих містах, стає образливо. А чим ми гірші? Я вже мовчу про закордонну молодь, де посильна праця дітей є нормою. І вони не мають часу на дурниці.
Отже, проблем багато. Та вони й повинні бути, адже людство має вдосконалюватись. Я вважаю, що час для вдосконалення настав. Прості заходи насправді принесуть не прості результати. Гірше не стане нікому, це без сумніву.
Сумно дивитися, як молодь деградує. Сумно, коли в очах людей немає вогника надії. Сумно, коли людям до всього байдуже.
Я готова до змін. І готова допомагати іншим. Дуже хочеться, щоб шляхи молоді все ж вели до книжки, а не до чарки.
Хочеться, щоб розвивався Ковель. Бажаю, щоб процвітала Волинь. Потрібно, щоб була щасливою Україна. Але, як говорять, під лежачий камінь вода не тече… Пам’ятаймо про це!
Тетяна ЛОМАКОВА.
ВІД РЕДАКЦІЇ: автор порушила важливу тему, яка могла б знайти продовження на шпальтах газети. Тому чекаємо листів від наших читачів, особливо – молодих. Давайте разом поміркуємо над тим, як зробити так, щоб хлопців і дівчат цікавили не тільки бари і кафе, щоб їм стало жити змістовніше і корисніше.
Безумовно, тут багато залежить від установ та організацій, які в силу своїх службових обов’язків мають займатися вирішенням проблем підростаючого покоління. Вони, до речі, в цьому напрямку чимало й роблять – як і в місті, так і в районі. Зокрема, ті ж працівники центральної районної бібліотеки, яких згадує Тетяна Ломакова. Вони організовують і зустрічі з письменниками, і презентації книг місцевих авторів, й інші заходи. Тільки от біда: молоді там майже не видно.
То, може, слід почати із себе? Можливо, не слід чекати, доки прилетить чарівник на гвинтокрилі й перетворить наше життя у чарівну казку?
Як ви думаєте, шановні молоді друзі?
Залишити коментар