Без мови рідної, чудної й народу любого нема...
Я в серці маю те, що не вмирає…
Леся УКРАЇНКА.
Україно! Земле моя рідна! Багатомільйонна і багатонаціональна державо! Багатостраждальна Батьківщино, опалена пожежами війн Середньовіччя, жахливими пожарищами Другої світової війни, пекельним полум’ям Чорнобиля.
Ти – багата й родюча, з прекрасним й неповторним народом, омита водами глибокого, могутнього й «ревучого» Дніпра. Як я люблю тебе, пишаюся тобою і твоїми подвигами! Мій неосяжний краю! Як далеко розкинулися твої безмежні простори: моря і ріки, поля, ліси і гори.
Батьківщино мужніх і талановитих людей, патріотів свого краю, які протягом багатьох віків зі зброєю в руках боролися за свою свободу і незалежність!
Дякуючи саме своїм предкам і їхньому бажанню бути вільними і не підкореними, маємо свою державу. Столицю – міцну і надійну фортецю, куди приходили шукати притулку сотні тисяч людей. Герб – символ якого був на печатці князів, гетьманів і президентів України, починаючи з часів княгині Ольги і до наших днів.
Свій прапор, під яким боролися тисячі людей і за який клали своє життя. Прапор, який майорить у серці кожного українця і який не спалить жодна ворожа рука.
Гімн – національну пісню-гордість, яка допомогла нашому народу усвідомити себе як самобутню, вільну й незалежну націю, вийти з-під ярма загарбників, з малоросів стати українцями.
Маємо і свою мову. Не говірку рабів-наймитів, не малоросійське «наречие», а свою українську, неповторну, чудову, мелодійну, солов’їну мову, якою спілкуємося будь-коли, будь-де, не боячись отримати кулю в спину, чи бути розстріляним на місці, чи доживати віку на Соловках, Колимі, в Сибіру.
Цією мовою не шепочуться в темних кутках, як у роки другої половини ХІХ ст., а нею спілкується могутня й вольова нація українців.
Україно! Я горджуся тим, що народилася на твоїй землі. Переді мною відкрилося поле – вільне поле, яке називається життям. Сам Бог нагородив мене: назвав українкою, дав дар мови і дав можливість оцінити й осягнути її красу і велич. Я – українка, і мова моя – українська.
В старому лісі Мавка, сидячи з Лісовиком, слухає казки старих дубів. Про що говорять вам краплини дощу, які б’ють у шибки під час грози? Земля наша – це таємничий світ звуків, кожен з яких має свій зміст і тлумачення.
Уявіть собі: народилася дитина – це немовля своїми чистими і невинними устами подає звуки, якими виражає почуття, емоції, гнів, біль, задоволення, радість. Ми не розуміємо їхнього змісту, але цими звуками, як казав перший президент України Михайло Грушевський: «Вона засвідчує продовження свого роду і народу».
Пізніше, як дитина бачить цей чудовий світ, то висловлює своє захоплення чи невдоволення не звуками, а словами, яких навчається у старшого покоління. Світ почався зі Слова, і Україна почалася зі Слова.
Слово – це велика книга, скарбниця минулого, теперішнього і майбутнього. Слово – це мисль, це дія, це горіння, це боротьба, це життя, прагнення й сподівання народу. Рідне слово – це жива схованка людського духу, його невичерпна скарбниця, в яку народ складає сиву історію пращурів, біль і розпач, радість і сподівання, розум, досвід і неповторність, культуру і традиції.
Українці не зреклися й не забули рідного слова попри всі заборони, вето й укази як російського царату, так і комуністичної диктатури. Як може в голову деяких політиків прийти думка про ухвалення російської мови як другої державної? 85 відсотків назв закладів на Сході, а це школи, бібліотеки, лікарні і т. д., написані російською мовою. Маючи можливість побувати там, якось зайшла в аптеку, де зі мною фармацевт спілкувався російською, хоч я до нього звернулася українською. Заходила і в бібліотеку, де до мене бібліотекар звернувся російською, коли я з ним привіталася українською.
Всюди , де я була, та ж сама ситуація; щоб мене зрозуміли в моїй країні, я повинна спілкуватися чужою мовою.
На українському телебаченні є передачі, під час яких один ведучий спілкується російською, а другий – українською. Це те саме, як би на російському ТБ один говорив російською, а другий – китайською. Ви хіба бачили , щоб там хоч один випуск новин чи яка- небудь передача велася українською?
Відбувається русифікація не тільки нашої культури, історії, а кожної людини. Зокрема, депутати у Верховній Раді, які «захищають» інтереси України біля трибун російською мовою, а політики, які обговорюють державні справи в політичних передачах на телебаченні, спілкуються теж російською. Отож, ймовірність того, що російська мова прийме статус державної, є реальною і дуже навіть можливою.
30 травня 1876 року Олександр ІІ у німецькому місті Емсі, куди приїхав лікуватися «на води», підписав Емський указ про заборону української мови. Не один лише Олександр ІІ намагався знищити наше слово. Ще задовго до нього Петро І видав указ про заборону книгодрукування українською мовою та вилучення українських текстів із церковних книг.
В 1763 році Катерина ІІ, крім того, що знищила Запорозьку Січ, видала указ про заборону викладання українською мовою в Києво-Могилянській академії, в університеті, який вважався одним з найкращих у всій Європі, а то й у світі.
В 1769 році вийшов указ Синоду Російської церкви про вилучення українських букварів зі шкіл і від людей. В 1775 році відбулася ліквідація українських шкіл при полкових канцеляріях.
В 1847 році – заборона найкращих творів красного письменства Шевченка, Куліша, Костомарова. В 1862 році відбулося закриття недільних безплатних шкіл для навчання дорослих. В 1863 з’явився Валуєвський обіжник (циркуляр), яким заборонялося надавати цензурного дозволу духовним і популярним освітнім книгам українською мовою.
В 1876 році підписано цензурний акт. Цензура дійшла висновку, що «вся литературная деятельность так называемых украинофилов должна быть отнесена к прикрытию». Ширення українського слова було визнано шкідливим і небезпечним, а також таким, що має бути зовсім припиненим.
Хоча Емський указ був політичною (і до певної міри визначальною) віхою боротьби Російської імперії з українським словом, історичною крапкою він не став. Тому що після нього ще в 1895 році видано указ про заборону українських книжок для дітей.
А пізніше в 1908 році – через чотири роки після визнання Російською академією українську мову мовою (!) Синодом Російської імперії україномовну культуру і освіту визнано шкідливою.
Це лише мізерна частина всіх заборон і указів і тільки російського уряду, не беручи до уваги польського і австро-угорського, комуністичної влади та ін. В ХVII ст. було прийнято лише 3 укази, в XVIII –7. Але це лише квіточки.
Справжня русифікація починається в ХІХ ст., коли було прийнято 14 указів. А ось «операція» із знищення національної свідомості українців починається в ХХ ст: 1914 р. – заборона відзначати 100-літній ювілей Тараса Шевченка; указ Миколи ІІ про скасування української преси. 1924 р. – закон Польської республіки про обмеження вживання української мови в адміністративних органах, суді, освіті на підвладних полякам українських землях.
1924 р. – закон Румунського королівства про зобов’язання всіх «румун», котрі «загубили матірну мову», давати освіту дітям лише в румунських школах. А вже Сталіна гріх на згадати: за своє правління він виписав більше указів, ніж виданих раніше, разом взятих.
1926 р.– лист Й. Сталіна «Тов. Кагановичу та іншим членам ПБ ЦК КП(б)У» з санкцією на боротьбу проти «національного ухилу», початок переслідування діячів «українізації».
1933 р.– телеграма Сталіна про припинення «українізації». Всього таких указів за ХХ ст. нараховується 28.
Саме ці квіти роблять нашу мову чарівною і мелодійною у світі. Слово – це наш Бог, це іскра його серця, і жити воно має вічно, бо разом із мовою умирає нація.
Мова – це безмежне поле, засіяне і заквітчане людськими подіями і мріями. На цьому полі – наше минуле, теперішнє і майбутнє. Мова – це невичерпна духовна скарбниця, яку народ збагачує своїм досвідом, здобутками свого культурного розвитку. Мова – безцінний скарб нації. В ній народ передав свою мудрість, славу, історію, культуру і традиції.
Мово! О мово, рідна моя! Який довгий шлях тобі прийшлось пройти!
Як довго ждали ми
Своєї волі слова…
Олександр ОЛЕСЬ.
Справді, наша мова пройшла крізь бурі і негоди, палала у вогні, стогнала у тяжких кайданах. Вона мучилась, страждала, але жила, бо ти, Україно, не здавалась, бо сини і дочки твої – це мужній, сильний і витривалий народ.
Мово! Ти пройшла через віки лихоліть, утверджуючи себе наперекір бусурманським, ординським набігам і згарищам, іноземним колонізаторським утискам, вигадкам царських сатрапів, що указами своїми намагалися знищити тебе, розуміючи що цим найшвидше можна знищити вольову і незалежну націю українців. Адже:
Без мови рідної, чудної
Й народу любого нема.
Саме тому іноземні загарбники прагнули отурчити, полонізувати, онімечити, русифікувати український народ. Намагалися причепити рабське тавро «малоросійського наречія».
Але весь цей час наша мова гартувалася, мужніла, набиралася сил. Розіп’яли нашу мову на хресті, але вона воскресла. Втоптали в гній її, але відродилася вона. Австро-угорці, поляки, росіяни не знищили вистраждане нашими дідами і прадідами. Попри всі їхні намагання, мова не омертвіла. Моїх прадідів за мову їхню рідну тягали по австро-угорських тюрмах, але це не заставило їх зректися рідної мови. Мої бабусі і дідусі закінчили польські школи, але мови матері своєї не забули.
Не зламали наших патріотів сталінські сатрапи. Стільки століть страждань, боротьби, катувань, крові, поту, зусиль наших прадідів і дідів для світлого майбутнього їхньої Вітчизни, батьківської хати, «вишневого садку!».
А виявляється, що треба було не ворогів боятися і стерегтися, а наших співвітчизників – підлих, лицемірних, брехливих боягузів, які готові відібрати у своєї України мову – єдине, що робить Україну Україною, заради якихось 7 відсотків у рейтингу перед виборами. Чим буде Україне після прийняття горезвісного «мовного» Закону? Нічим... Бо вже не буде України, буде лише країна, яка поповнила лави держав, які не змогли зберегти свою самобутність, прийнявши дво-, а то й тримовність. Це поставить під загрозу цілісність та незалежність нашої держави.
Мовний конфлікт може призвести до того, що буде другий розподіл України. Але якщо причиною першого була недостатня освіченість Юрія Хмельницького, через що Україна була поділена на Правобережну у складі Польщі і Лівобережну у складі Російської імперії, то причиною другого розподілу буде достатня «освіченість» нашої влади. Це обернеться для населення негативними і трагічними наслідками. Тому ми, патріоти нашої Батьківщини, повинні зробити все для того, аби наша «мати» не втратила свого обличчя, своєї особистості, своєї мови, адже українська мова – це той неоціненний скарб, який підносить нашу Україну над усіма країнами світу.
Я вірю в світле майбутнє української мови, адже вона «має в серці те, що не вмирає!»
Богдана БУСКО, учениця 9-В клас навчально-виховного комплексу № 13.
Залишити коментар