Батьківство – “професія” відповідальнаКажуть, що сім'я для людини – понад усе. Проте люди бувають різні. Одні, не вагаючись, роблять аборти, викидають новонароджених дітей на смітник, віддають до дитбудинку. Інші ж до нестями люблять своїх дітей. Часом навіть не знаєш, яким дітям важче в дорослому житті – тим, які росли без батьківської любові, чи тим, які росли там, де ця любов надмірна.
Про тонкощі виховання дітей розповідає вчитель образотворчого мистецтва НВК "ЗОШ № 13-колегіум" Олена ЯРОШУК — мати з неабияким досвідом, жінка, яка зуміла виховати власних дітей й багатьох своїх учнів.
– Ви у шлюбі більше двадцяти років. Виховуєте двох дітей. Скажіть, як вдається утримувати сім'ю "на плаву"? Тобто, як Ви справляєтесь одночасно з сім'єю та роботою?
– Турбота про близьких людей не є нав'язливою чи якимось тягарем. Навпаки, вона приносить задоволення. Ти не помічаєш навантажень. Я приходжу додому і відчуваю полегшення, а не втому. І домашні турботи не обтяжують.
Вдома мене зустрічає люблячий чоловік, слухняні діти, які завжди допоможуть. Це не втомлює, а, навпаки, саме у цьому полягає людське щастя. Для матері це приємно.
– Різниця між Вашими дітьми — майже два роки. Чи було складно виховувати двох маленьких дітей одночасно?
– Дітей виховувати завжди складно, особливо, коли вони майже одного віку. З часом, коли підростають, то допомагають у вихованні один одного. Спостерігають за тим, як батьки піклуються про них, і беруть приклад. Моя донька завжди піклувалася про свого молодшого братика.
Одного разу трапилась цікава історія. Старшій дочці тоді було п'ять років. Мене не було вдома, діти лишилися самі. Син зголоднів. І хоч у холодильнику було багато готової їжі, малюк захотів смаженої картоплі.
Тоді донька вирішила його нагодувати. Зробила все так, як робить мама. Але дівчинка не знала про те, що картоплю потрібно смажити на олії. Тому готувала її на воді…
– Чи не боялися лишати дітей вдома самих?
– Ми з чоловіком завжди пояснювали старшій, що інколи маємо невідкладні справи, роботу. Вона розуміла, що мусить доглядати за братом. Часто навіть говорили сусіди, що поводиться, як справжня мама.
– Як гадаєте, чи справились Ви з чоловіком із завданням батьківства?
– Я думаю, що так, бо мої діти мають мету у житті. Мають власну думку і вміють її висловлювати. Діти поважають старших, допомагають дідусеві та бабусі. І разом з тим не посоромляться сказати, коли вважають, що хтось у чомусь не правий.
– У народі кажуть: "Маленькі діти – маленькі клопоти, великі діти – великі клопоти". А як гадаєте Ви?
– Мама завжди відчуває, коли її дитина дорослішає, адже починає висловлювати свою думку, ділитися враженнями. Тоді потрібно розмовляти з нею так, щоб вона зрозуміла тебе правильно. Важлива взаємодовіра, не можна допускати, щоб син чи донька, особливо у підлітковому віці, закривалися в собі.
Коли підростають діти, відповідальність за них збільшується, бо вони формуються як громадяни. Мамі приємно, коли дитину хвалять. Так само й дітям приємно чути щось хороше про батьків. Слід показати, що маму і тата хвалять, щоб їм не було соромно за них. А ще потрібно вчити дітей самостійності для того, щоб у майбутньому вони були впевненими і рішучими.
– Зараз Ваші діти дорослі. Їх часто не буває поруч. Чи не задумувались над тим, щоб завести ще одну дитину?
– Мені вистачає дітей у школі. Але не відмовилася б від онука або онучки.
Розмовляла Іванна КОСТЮК.
Залишити коментар