Не помилімося у виборіОдвічна проблема України – боротьба за владну булаву. За неї боролися протягом багатьох століть, при цьому у хід ішли всі засоби: підступні вбивства, отруєння, брудні наклепи, підкупи.
Здобувши в 1991 році Незалежність, держава не позбулася цього спадку. Знову, де два українці, там – три гетьмани, і знову довгий список кандидатів-мажоритарників, що розпорошать наші голоси.
Ми весь час наступаємо на ті самі граблі, які боляче б'ють по лобі, але ніяк не вправлять нам мізки.
Вибори уже всім набридли, тому що, по-перше, витрачаються немалі державні (а, значить, наші) кошти. По-друге, обираємо депутатами знову тих самих людей, які, прийшовши у Верховну Раду, нічого не роблять або лобіюють лише свої інтереси, при тому купуючи наші голоси.
А ми, виживаючи на мізерні пенсії та зарплати (або зовсім їх не маючи), в поті чола працюємо на землі, хоч прибуток не компенсує затрат на обробіток. Тримаємо корівку, щоб було що їсти самому та ще й щось продати, користуємося лісовими дарами і не можемо звести кінці з кінцями. Тому й продаємо свої голоси, а разом з тим – і совість за всілякі подачки.
Саме через це прийшли до влади попередній президент та його команда, які своїми діями, акулячими апетитами, продажністю, ігноруванням інтересів простих людей призвели до трагічних подій на Майдані та Сході України.
Тож закликаю всіх жителів Ковельщини зробити правильний вибір, не помилитися і не продатися в черговий раз.
Голосуйте розумом і серцем!
Слава Україні! Героям Слава!
Лідія КОЗУЛЯ,
депутат Ковельської районної ради, учасниця Майдану.
(Підтримано на Народному вічі 19 жовтня 2014 року в м. Ковелі).
Шановні ковельчани!
Напередодні виборів народних депутатів України звертаюся до Вас із такими словами: "Рабство починається з мовчання".
Коли я був на київському Майдані, то на одному із стендів прочитав народну мудрість: "Коли фашисти прийшли забирати мого сусіда-єврея, я промовчав, а про себе подумав: "Я ж не єврей".
Коли прийшли забирати другого сусіда, який важкою працею заробив свої статки (ні, не торгівлею спиртом, самогоном, сигаретами, наркотиками – таких нехай забирають, хоч чомусь не беруть – С. К.), я також промовчав, а про себе подумав: "Я ж не так тяжко працював і особливого багатства не нажив".
А коли прийшли забирати мене, то не те, що заступитися, а подумати про мене вже не було кому".
Я цю притчу згадую не раз, бо нині дехто з моїх земляків виявляє дивовижну байдужість до всього, що відбувається довкола. АТО, війна на Сході? Але ж не у нас. Сепаратисти убили під Іловайськом сина сусіда? Але ж не мого. Кандидат в нардепи через довірених осіб роздає гроші? Правильно робить, я б і сам взяв…
З нашої байдужості, аполітичності, інертності й починаються всі біди і проблеми у державі, наше злиденне життя, злочинність, корупція. І скільки б ми не критикували владу, вона є такою, якої ми варті.
Пригадую слова теперішнього Президента України Петра Порошенка під час його перебування у Ковелі: "Тільки заслуживши довіру народу, можна витягнути країну з прірви".
Тому мій перший наказ-прохання Главі держави: швидше і активніше розгортайте боротьбу із корупцією, створюйте відповідні структури, жорстоко карайте злодіїв і хабарників – і народ підтримає Вас.
Звертаюся і до вас, теперішні нардепи, урядовці із запитанням: "Чому через вашу бездіяльність ми втратили Крим? Чому нині втрачаємо Схід? Чому мали місце трагедії у Врадіївці і під Іловайськом? Хіба не зрозуміло, що коли влада йде проти свого народу, не прислухається до його голосу, то це – безпосередня загроза національній безпеці? Хто ж нас, таких, візьме в ЄС? Там – інші цінності: чесність, порядність, служіння своєму народу".
Мій наказ – і обласній владі: більше вимогливості до місцевих кадрів! Пане голово облдержадміністрації Володимире Гунчику! Ви – гарант Конституції на Волині. Не дайте дискредитувати добрі починання Президента очільниками міст і районів області (у Вашого попередника Бориса Клімчука це виходило). Виконайте волю громад, і вони стануть опорою у Вашій діяльності.
Панове військові комісари! Зробіть так, як Ваші колеги в Дніпропетровську: вручіть повістки в зону АТО депутатам рад різного рівня та їх синочкам, котрі придатні до служби у війську. Особливо тим, хто в останні роки "дерибанив" нашу рідну українську землю, наживався на спекуляціях нею, збагатився невідомо за які кошти.
Моє прохання і до земляків: якщо знайдеться кваліфікований юрист, котрий готовий відстоювати інтереси громади в судах, відгукніться. Адреса – в редакції "Вістей Ковельщини".
З повагою до Вас, українці, –
Сергій КОТІК,
представник громади м. Ковеля.
Хоч в країні бої ще не вщухли,
І Україна рахує втрати свої,
Але жадоба влади у нас не пропала,
І знов кандидатів «сунуть» рої.
Як тяжко народу на все це дивитись,
Передвиборну гонку сприймати на слух,
Дивитись на їхні портрети з білбордів –
Від обіцянок кожний аж ніби розпух.
Гарно зобов’язання вони викладають,
Що буде порядок, корупція пропаде,
Та тяжко народу в цім розібратись,
Коли ж прогресивна зміна прийде.
Вже й регіонали «хвоста» піднімають,
Що не винні вони – «сім’я» підвела.
Опозицією себе називають,
Голови висувають із зміїного кубла.
А патріоти гинуть за свободу –
Немає їм часу на різні дебати.
Вони воюють не за нагороди
І не для того, щоб іти у депутати.
А нам з тобою, брате, треба розібратись,
Щоб перевертні у парламент не пройшли.
На провокації ніякі не піддатись,
Розуму, Боже, нам зараз пошли.
Голосуй уважно – віднайди патріота
Серед безлічі сірих, нікчемних істот.
Щоб не зробили потім з тебе ідіота,
Бо не потрібний знову нам всім переворот.
Кость ВОЛИНСЬКИЙ.
Суспільні заворушення, які тривають в Україні декілька місяців, не залишають байдужими нас, пенсіонерів. Розуміємо, що особлива відповідальність сьогодні – саме на політиках, на депутатах. Ми розуміємо, що головне — зупинити кровопролиття та відновити мир в Україні. Зупинити кровопролиття наших чоловіків, дітей, онуків. Але як?
Треба ще зробити дуже багато для того, щоб врегулювати ситуацію в Україні. Сьогодні не можемо залишатися осторонь, спокійно спостерігати за тим, як Російська держава розгорнула проти нас інформаційну війну.
Ми, пенсіонери, пишаємось Україною. Хочемо миру, щастя для наших дітей, внуків, для всього людства, молимось за бійців, яких відправляють в зону бойових дій. Звичайно материнське серце тривожиться за кожного із синів, за долю України, щоб була щасливою і без війни. Ми думаємо, що настане той час, коли Україна оцінить своїх героїв і покарає зрадників.
Ми, "діти війни", пригадуємо, як ходили до школи, як наша перша вчителька Тетяна Денисівна по-материнськи піклувалася про нас, одягала, зав'язувала на голові хустки, щоб ми, йдучи додому зимою, не померзли (вчилися тоді по хатах). І ще ніколи не забудеться та пісня, яку співали у школі: "Україна і Росія — нерозлучні дві сестри". Що ж сталося з тими “сестрами”, що стали вони ворогами? Яка ж причина і хто нам все це пояснить?
Ми переживаємо, молимося за них та надіємося на краще.
Євгенія БІЛЕЦЬ,
пенсіонерка (75 років).
с. Кривлин.
Залишити коментар