Довір'я людей зобов'язуєЛист, який друкуємо вище, редакція отримала невдовзі після відзначення 75-річчя газети. В силу об'єктивних причин раніше оприлюднити його не могли, а робимо це сьогодні, коли стартувала передплатна кампанія на 2015-й рік. Переконаний, що допис нашої вірної і щирої читачки Лідії Володимирівни Гарлінської з Голоб (а заодно – і активного громадського кореспондента) своєї актуальності не втратив.
І навіть не тому, що вона мовить гарне слово про міськрайонку, її працівників – і молодших, і старших (хоч це, безумовно, приємно), а, передовсім, через те, що у листі наскрізною є думка: газет на світі багато, а "Вісті Ковельщини" – одні. Бо справді: яке ще волинське видання з такою любов'ю, увагою і повагою ставиться до ветеранів війни і праці, як не ковельське? Де ще знайдеш стільки цікавого і пізнавального матеріалу про рідний край, як не тут? Де можна більше довідатися про радощі і печалі своїх земляків, дізнатися про їх добрі справи, як не у "Вістях"?
А ще газета відкрита для полеміки, дискусій, обміну думками і пропозиціями, які слугують інтересам України, Волині, Ковельщини, сільських і селищних громад. З цього приводу Лідія Володимирівна згадує статтю "Сталіна на нас нема?", зауважуючи, що мої слова, написані тоді, "виявилися пророчими". Відверто кажучи, я б не хотів, щоб подібні пророцтва справджувалися, та що вдієш, коли є так, як є?
Але ще перед тим, 29 січня 2013 року "Вісті Ковельщини" опублікували нотатки редактора під заголовком "Україна в небезпеці. Чи є надія на її порятунок?", яка викликала значний громадський резонанс. У статті я "бив у всі дзвони" з приводу того, що над Україною нависла смертельна небезпека, а її незалежність хочуть знищити відверті і замасковані вороги, котрі сплять і бачать відновлений "союз нерушимий". При цьому навів конкретні факти на підтвердження своїх думок вголос.
Із тих нотаток пропоную дві цитати. Перша: "Що ж далі? Чесно кажучи, не знаю. З теперішньою владою все більш-менш зрозуміло. Доти, доки її окремі представники створюватимуть сімейні клани у парламенті, гребтимуть "під себе" рухоме й нерухоме майно, що іще залишилося в країні, ділитимуть і переділятимуть фінансові потоки, добра не буде (в кінцевому підсумку – і для них)".
Друга: "То що ж виходить – Україна приречена? Не хотілося б так думати, але особисто в мене ситуація викликає величезну тривогу. Бо боляче дивитися, як від фундамента нашого спільного будинку під назвою "Незалежна Україна" знахабнілі вороженьки шматок за шматком відколюють хоч скромні, але цілком очевидні здобутки минулих літ, якими ми ще зовсім нещодавно пишалися…".
Публікація зачепила за "живе" багатьох щирих патріотів, які не забарилися надіслати свої відгуки на неї до редакції "Вістей Ковельщини". 14 лютого газета опублікувала цілу сторінку листів дописувачів під рубрикою: "Читачі продовжують розмову". У ній були видрукувані статті вже згадуваної тут Лідії Гарлінської з Голоб, її землячки Валентини Остапчук, ковельчанина Валентина Бідзюри, поетичні рядки Галини Оліферчук з Люблинця. Але на цьому обговорення актуальної проблеми не припинилося. 12 березня 2013 року своїми наболілими думками під заголовком "Хто і що врятує Україну?" поділилася член Ковельської філії "Союзу Українок" Антоніна Гладун з Радошина. Ось уривок з останнього абзацу її пристрасної статті.
"…Свічку національної ідеї повинні донести до перемоги молоді нелукаві люди, пробуджені до духовного життя високою хвилею патріотизму, який здатний консолідувати здорові сили нації і морально здорові сили суспільства".
Подібні статті, кореспонденції, вірші "Вісті Ковельщини" друкували й далі. Вийшов такий собі газетний Євромайдан задовго до відомих бурхливих подій у Києві восени-взимку 2013–2014 р.р. На жаль, ні мої зусилля, ні зусилля громадсько-політичних активістів не були вчасно помічені й оцінені (як, зрештою, зусилля національно-демократичних сил всієї України) владою. Вона продовжувала діяти, жити і… красти за старими схемами, відмовившись від курсу на євроінтеграцію, боротьби з корупцією, реформ во ім'я народного благополуччя. І сталося те, що сталося: Революція Гідності, крах режиму Януковича, громадянське протистояння в Україні.
Я так детально зупинився на одному з багатьох фактів "біографії" нашої газети та її прихильників, щоб підтвердити слова Лідії Гарлінської про потрібність і велику суспільно-політичну значимість праці журналістів, багатьох із яких автор називає поіменно. І як би було добре, коли б усі чиновники цю працю належно оцінювали, робили правильні висновки із сказаного і написаного ними.
Можливо, не потрібними були б і революційні потрясіння в державі, не дійшло б до анексії Криму, антитерористичної акції на Сході України, не вмирали б на полях кровопролитних боїв наші батьки, сини, брати. Надто дорогою ціною платять українці за тупість, обмеженість, невміння аналізувати хід суспільно-політичних процесів та передбачити їх можливі наслідки декого з "вождів" нації, яких і сьогодні вистачає в надлишку.
ххх
Шкідлива роль отого "надлишку" – в недооцінці значення проукраїнських засобів масової інформації в розв'язання назрілих проблем у державі. Вже аксіомою стало твердження про те, що Україна програла інформаційну війну Росії. Та чи зроблено правильні висновки з такої ганебної поразки? Смію стверджувати, що ні.
Зайняті боротьбою за владні крісла після президентських і парламентських виборів, власть імущі від випадку до випадку згадують про газети, радіо, телебачення. Більшість із мас-медіа дуже несміливо захищають і відстоюють українську національну ідею, не встигають за викликами часу, які голосно задекларував народ. Боюся знову виявитися лихим пророком, але наважуся висловити припущення, що коли можновладці повторять помилки своїх попередників, то цього разу справа Майданом Гідності не обмежиться. Люди зі зброєю в руках – це не жарт. І може так статися, що деякі новообрані нардепи будуть заздрити тим, хто у парламент не потрапив…
Але про які висновки з гірких уроків минулого можна говорити хоча б у питаннях підтримки національної преси? Ціна паперу, вартість послуг зв'язку й поліграфії неухильно зростають. Заробітна плата журналістів (особливо місцевих видань) у порівнянні з дорожнечею товарів повсякденного вжитку і продуктів харчування не витримує ніякої критики. В цих умовах дехто із вищестоящих чиновників заявляє про відмову від фінансової підтримки ЗМІ.
Відомо: скупий платить двічі. В нашому випадку доведеться "платити" значно більше. Бо редакції цілого ряду газет в таких умовах вимушені різко підвищити передплатну ціну своїх видань, щоб не збанкрутувати. Це означає, що тиражі їх знизяться, бо не кожному по кишені оформити передплату на рік або хоча б на шість місяців (особливо пенсіонерам). От і будуть залишені наші земляки без друкованого слова. Де вже тут говорити про національну безпеку, захист україномовного інформаційного простору! Чому б нашим владцям не повчитися в інших країн, де вітчизняні ЗМІ – під надійною опікою держави?
Вимушені підвищити передплатну ціну на 2015-й рік і ми. З 1 січня вона становитиме (разом із послугами зв'язку): на місяць – 12 грн. 98 коп., на три місяці – 38 грн. 34 коп., на 6 місяців – 75 грн. 03 коп., на 12 місяців – 148 грн. 86 коп.
– Дуже дорого! – обурилася в телефонній розмові нещодавно одна з читачок "Вістей Ковельщини".
Хотілося у відповідь пожартувати: "Хороший товар дешевим не буває". Але, як я розумію, тут не до жартів: пересічному мешканцю міста чи району важкувато виділити подібні кошти із сімейного бюджету.
Але подумаймо разом: що нині у нас дешеве – ліки, комунальні послуги, проїзд у "маршрутках", взуття, одяг? Зрештою, 12 грн. 98 копійок – це, перепрошую, десяток яєць (і не домашніх, а "фабричних"), пляшка олії не найвищого ґатунку, літр”магазинного” молока або кефіру і т. п. Але все це ми випили чи з'їли й забули, а газета щовівторка і щочетверга неодмінно "приходитиме" у ваш дім, нестиме місцеві новини, подаватиме інформацію, яка для більшості з вас життєво необхідна. Не думаю, що духовне доцільно приносити в жертву матеріальному.
Тому уклінно прошу: не ображайтеся на журналістів, бо не вони винні у тому, що в країні розруха. Адже їм, як і вам, важко й непросто у теперішній ситуації. Всі ми, образно кажучи, пасажири одного корабля під назвою "Україна" і дуже сподіваємося, що він не потоне у бурхливих хвилях теперішньої гіркої дійсності, як потонув у свій час "Титанік" в Атлантичному океані.
Отож, не падаймо духом і вірмо у зміни на краще. Во ім'я цього працюють і газетярі "Вістей Ковельщини" разом зі своїм активом дописувачів. А для того, щоб трохи підняти ваш настрій, повідомляємо приємну новину: серед тих, хто передплатить нашу газету на 2015-й рік, за традицією, будуть розіграні цінні призи (електротовари, продуктові набори, речі ширвжитку, а, можливо, й домашня худоба, з приводу чого ми нині ведемо перемовини із нашими спонсорами).
ххх
Отаким розлогим вийшов мій коментар до листа вельмишановної голобчанки Лідії Гарлінської. Повірте: хотілося багато сказати і написати. Написав найголовніше, бо довір'я людей, яке вони нам завжди виявляють, зобов'язує до відвертості і щирості, про що Лідія Володимирівна нагадала вустами Матері Терези. Хочеться вірити, що ми й надалі розумітимемо один одного, адже "Вісті Ковельщини" – це газета для Вас і про Вас, любі читачі. Іншого просто не дано.
З повагою –
Микола ВЕЛЬМА.
Залишити коментар