Нині існують сотні сіл, де кількість населення з кожним роком зменшується. Проте існує й протилежна тенденція, що стосується, насамперед, сіл приміських. Таким населеним пунктом є с. Дубове.
Населення тут з давнiх-давен складається з представників різних національностей, серед яких – росiяни, бiлоруси, вірмени, грузини, поляки, татари та представники iнших народiв. Це одна з атрибутивних ознак Дубового.
Кількість жителів в селі щороку збільшується, насамперед, у зв’язку з переїздом людей сюди на місце постійного проживання. Так було завжди. Тож історично склалось, що с. Дубове – один iз геоетнiчних центрiв, перехрестя багатьох етнокультурних свiтів, їх інтеграції та розвитку.
День рідного села, котрий ми відзначаємо щороку в липні (цьогоріч – 15 липня, як тільки закінчився «пилипівський» православний піст) покликаний, насамперед, вшанувати ветеранів, котрі в таку ж літню пору далекого 1943 року визволили наше село, а також села Вербку та Бахів Дубівської сільської ради від фашистських загарбників.
Але цей день має ще одну місію – об’єднати жителів села щирою, непідробною любов’ю до рідного села в ім’я його майбутнього.
Чимало гостей з’їхалося звідусіль, щоб розділити радість свята. Після вітального вступного слова П. В. Безеки – Дубівського сільського голови земляків привітала «дубівська невістка» Г. В. Рябко – голова Ковельського районного осередку Партії регіонів, депутат Ковельської районної ради, котра сама 22 роки життя віддала роботі в Дубівській сільській раді.
Почесний гість свята І. Є. Смітюх, голова Ковельської РДА, депутат Волинської обласної ради, привітавши дубівчан зі святом, теж з гордістю повідомив про те, що полюбляє бувати в Дубовому не лише з діловими візитами чи у службових справах, а й тому, що тут живуть його близькі родичі.
Серед шанованих гостей – чимало тих, чиє коріння – в дубівській землі, хто й досі вважає себе дубівчанином: Світлана Очеретяна – начальник відділу організаційно-кадрової роботи апарату Ковельської РДА, В. П. Рижко – начальник відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві у м. Ковелі, котрий прибув на свято разом з батьком-ветераном Великої Вітчизняної війни П. Є. Рижком., П. І. М’якота – депутат Ковельської районної р
ади, житель с. Бахова, В. Н. Шафета – заступник начальника відділу культури Ковельської РДА.
Із задоволенням приєднались до привітань Т. І. Марчук – начальник фінансового управління Ковельськ
ої райдержадміністрації, Г. М. Римарчук – начальник відділу освіти Ковельської РДА.
Традиційно на свято прибула делегація з Гміни Філей Республіки Польща – наші давні друзі.
Від імені ветеранів слово мала Г. Я. Кузик – голова ветеранської організації с. Дубового, котра довгий час працювала головою Дубівської сільської ради.
Вшанувавши хвилиною мовчання пам’ять воїнів, що загинули, визволяючи наші села, і тих ветеранів, котрих вже немає з нами, представники сільської громади поклали вінки до підніжжя сільського обеліска Слави та до пам’ятника Герою Радянського Союзу В. К. Олійнику, який загинув, захищаючи с. Дубове.
«У нас на три села сільської ради один ветеран Великої Вітчизняної війни залишився», – розповідає Г. М. Римарчук – начальник відділу освіти Ковельської РДА, гість нашого свята.
На жаль, ми не можемо змінити закони життя, але тішимось хоч тим, що маємо ще десять ветеранів та одну солдатську вдову: Кравчик П. П., Супрунюк В. І., Цьомик Г. О., Ризванюк М. М., Рижко П. Є., Сосєдов І. А., Васейко Ф. В., Бучик Г. П., Гаврилейко Г. Н., Родюк Ф. Д., Кіптик Є. Ф.
Усім їм уже близько 90 років, а комусь і більше. Небагато хто з них зміг бути присутніми на нинішньому святі, та й то в супроводі дітей, онуків чи правнуків.
В ці дні виповнюється 90 років В. І. Супрунюку, котрий пройшов аж до Берліна. Коли в 90-тих роках громада села вирішила відновити в селі Свято-Юріївський храм, який був спалений фашистами в 1943 р., Володимир Іванович очолив «двадцятку», що мала займатись організаційними питаннями та будівництвом.
«Тільки Вам це під силу!» – сказав тодішній голова колгоспу «Україна» (нині заступник голови Волинської облдержадміністрації) В. В. Карпюк. Хто ж сумнівався в здібностях та можливостях Супрунюка!? Саме завдяки його ентузіазму й са
мовідданій праці розквітнув в Дубовому пишний колгоспний сад (Супрунюк був тоді головним агрономом)
.
Не було меж здивуванню односельчан, коли чоловік в 90-их роках збудував на сільському кладовищі склеп для себе й дружини. «Цю ідею я виношував ще з 1945 року, коли гнали німця аж до Берліна!», – ділиться секретом пан Володимир.
Якось командир послав його та ще декількох солдат роздобути хоч якогось продовольства, коли дорогою зустріли похоронну процесію. «Дай, думаю, подивлюсь, як німці небіжчиків ховають», – продовжує розповідь ветеран.
Тоді вперше в житті молодий хлопець побачив справжній склеп і вирішив, що обов’язково собі такий збудує, якщо залишиться живим. Та за радянських часів про таке й годі було думати, а от тепер мрія таки здійснилась. А ще дзеркальні вікна, про існування яких ніхто в селі й не чув, у збудованій хаті поставив.
Здійснилась і заповітна мрія Супрунюка – мати в селі церкву із дзвіницею, на якій будуть дзвони із старого, спаленого фашистами, храму. Довго боролись дубівчани на чолі з В. Супрунюком, О. Веремчуком та А. Безекою, щоб повернути священні дзвони із Свято-Воскресенського собору м. Ковеля у прадідівський (хоч і нововідтворений) Свято-Юріївський храм.
Коли з поміччю земляка, багаторічного редактора «Волині» Полікарпа Шафети дзвони таки повернули, Володимир Іванович якраз був у лікарні. Йому зателефонували, щоб він першим почув божественну музику рідних дзвонів, як тільки встановили їх на дзвіниці. Вся лікарня збіглась подивитись, як несамовито кричав «Ура-а-а-а-а!!!», – підскакуючи, лежачий пацієнт кардіологічного відділення.
Дай, Боже, Володимиру Івановичу Супрунюку і всім нашим ветеранам, хранителям духу бойової й багаторічної трудової слави, ще довго в доброму здоров’ї радувати нас своєю присутністю в будні та свята!
«Яка ж поетично-ніжна душа й золоті руки в нашої Валентини!» – захоплюються виробами з природного матеріалу (коники, півник, курочка з курчатками та ін.) виготовленими В. П. Балецькою, завідуючою сільською та шкільною бібліотеками.
«Ці роботи виконані разом з Олесею Копанчук, ученицею 7 класу Дубівської школи, переможницею районного конкурсу «Таланти багатодітної родини» в номінації «Декоративно-прикладне мистецтво» та з її мамою – депутатом
Дубівської сільської ради, громадською активісткою Ольгою Копанчук», – зашарілась від компліменту Валентина Петрівна.
Та щирого захоплення вона таки справді заслуговує, бо все, чого б не торкнулись руки цієї тендітної жінки, вмить перетворюється на казку. Як от і інші (крім вищезгаданих) елементи композиції «Пракорінь наш, колиска, джерело», підготовленої до свята В. П. Балецькою, Т. В. Левонюк, педагогом-організатором школи та Т. Г. Литвин, вчителем ЗОШ І-ІІІ ст. с. Дубового спільно з учнями місцевої школи.
Дубівчани та гості із захопленням розглядали колекцію вишитих сорочок із шкільного музею історії села – найстаріший, понад 130 років. Коментували, ділились враженнями, і навіть були бажаючі придбати старовинні речі. Поряд з експозицією було організовано торгівлю сучасними вишиванками, тож кожен бажаючий міг придбати собі гарну сучасну сорочку-вишиванку, вишиту сукню та різноманітні атрибути українського строю.
Привертала увагу й колекція ляльок-мотанок та дідухів, виготовлених учнями та вчителями школи на чолі з В. П. Балецькою.
Хто ж надає перевагу сучасному мистецтву, теж мали заняття до душі. Усі бажаючі могли взяти участь в майстер-класі з аеродизайну, котрий проводила Олеся Копанчук. А Сашко Доманський, графітіст зі стажем, традиційно проводив майстер-клас з графіті. Цей сонячний хлопчик зумів переконати дубівчан, що малювання в стилі графіті справді заслуговує на увагу.
Сашкові фантастичні малюнки стали прикрасою не лише шкільного подвір’я, а й інших місць села. Крім того, Сашко зорганізував в школі групу «Воркаут», девіз котрої: «За здоровий спосіб життя!». Треба бачити, які дива творять дев’ятикласники на спортивних спорудах!!!
Справжні поціновувачі музики й танців, і навіть ті, хто не дуже тямить в мистецтві, аплодували стоячи ансамблю пісні і танцю «Полєсскіє зорі» (керівник Цурканов В.) з м. Пінська (Білорусь). Цей колектив уже вдруге тішить дубівча
н своїм концертом, але не перестає вражати й дивувати багатством репертуару, майстерністю виконання та різноманітністю сценічних костюмів.
«Мамо, не можна кидати сміття, бо ми тут прибирали!», – навчає маму шестирічна Софійка Головій, проходячи біля обеліска Слави.
Цьогоріч в пришкільному таборі «Фарватер» проводилась акція «Чисте село»: бажаючі діти поруч з дорослими наставниками виготовили власноруч футболки з написами «Я люблю Дубове!» й вирушили прибирати село.
В межах акції «Дай руку першокласнику!» залучили до участі в заході й майбутніх першокласників.
Для них це було цікавою грою, котра, як виявилось пізніше, зародила усвідомлення, що смітити в селі не можна.
Старші учні провели опитування, в результаті якого виникла ідея виготовити соціальну рекламу з написом: «Чисто не там, де прибирають, а там, де не смітять» у вигляді «біг-борда» на початку села.
Сільський голова П. В. Безека допоміг втілити ідею в життя. Павло Вікторович приділяє чималу увагу й докладає зусиль, аби всі дубівчани – від малого до старого – стали однією сім’єю, великою, дружною командою, ладною гори звернути заради рідного села.
На святі також кожен бажаючий мав змогу придбати або навіть виготовити власноруч футболку з написом «Я люблю Дубове!» і взяти участь в однойменному флеш-мобі, організованому М. С. Ничипорець – вчителем Дубівської ЗОШ та Міланою Тхоржевською – ученицею 10 класу.
Впродовж свята на шкільному стадіоні відбувались спортивні естафети, ігри, конкурси. А дубівських дітлахів розважали казкові герої Маша та Ведмідь Мишко, діяли атракціони. Наймолодші учасники свята досхочу стрибали на батуті.
Дорослі й діти, старі й малі любителі поспівати взяли участь в «Караоке на майдані», котре організували працівники Будинку культури Олена Калінчик та Світлана Мороз.
Відбулося також нагородження жителів населених пунктів Дубівської сільської ради у номінаціях: «Найстарша подружня пара» – Супрунюки Володимир та Федора; «Наймолодша подружня пара» (Пашечки Микола й Наталія); «Найстаріший житель територіальної громади» – ( Олексюк Євгенія (96 років) та Баланчук Олена (96 років); «Наймолодший житель територіальної громади», «Найбагатодітніша сім’я територіальної громади».
На шкільному стадіоні проводились спортивні турніри, конкурси, змагання з міні-футболу (чоловічі і жіночі команди), армреслінгу, метання колоди, дартсу.
Від липневої спеки люди рятувались прохолодними напоями та морозивом, а, зголоднівши, перекушували духмяним шашликом чи апетитними шпикачками, про що подбали підприємці Коваль Т. та Оніщук В., котрі організували виїзну торгівлю.
Увечері молодь чудово розважилась на сучасній дискотеці. А о 23-й год. небо над Дубовим засяяло святковими салютами.
На цьому свято закінчилось. Та ніколи не закінчується наша синівська любов до рідного села, найбільшою окрасою якого є його люди, душевну красу котрих і таланти ми із задоволенням відкриваємо щодня – ті, що живуть поруч, і ті, що, як далекі зорі , хоч вже і згасли, та на краю рідного простору, як світло ллють свій вічний заповіт…
Мілана Тхоржевська, Олена Димарчук, Альона Михалевич, Мирослава Коваль, Артем Головій, члени літературно-краєзнавчої студії «Провесінь» ЗОШ І-ІІІ ст. с. Дубового (керівник Н. Тхоржевська).
НА ЗНІМКАХ: під час свята в Дубовому.
Залишити коментар