Наш друг і порадникУлюбленій газеті – 75! Це багато. Особливо, якщо врахувати, що двічі на тиждень газета повинна бути заповнена цікавим і потрібним матеріалом, що слід досконало перевірити кожне слово, що крапка і кома мають стоять на своєму місці. На щастя, газета працює на повну потужність, завойовуючи призові місця на Волині.
Керує колективом Заслужений журналіст України Микола Вельма. Його "люстрація" пройшла давно: біографія, погляди на життя, оцінка подій – все відкрито для читача. Інколи в газеті примітка: не всі думки поділяє редакція, але друкує матеріал, а ви, читачі, міркуйте, висловлюйте своє сприйняття.
Це дуже важливо. Навіть вибачення за якісь невеличкі огріхи. Все чесно, по-людськи. "Щирість і відкритість зроблять тебе уразливим, і все ж будь щирим і відкритим", – повчала Мати Тереза.
Микола Григорович працює в газеті давно. Усі його публіцистичні доробки сприймаються читачами різного віку та освіти чітко і ясно. Це – його позиція, а ти, читачу, думай!
Далекоглядність редактора проявилась ще влітку 2013 р. у статті-роздумах про особу Сталіна. З обуренням і тривогою в серці він сприйняв інформацію про опитування громадської думки щодо особи Сталіна, яка засвідчила палку любов наших північно-східних сусідів до "вождя".
Завоювати, захопити, застрахати, поставити на коліна, навіть дихати, і то стримано, не на повні груди – ось що дехто і сьогодні і має на меті. І ці передбачення і виявилися пророчими. Все те маємо зараз у сусідів, які мріють про відновлення СРСР, зазіхають на цілісність і суверенітет України.
Берегинею газети по праву є Людмила Стасюк. Багато років її життя пов'язане з газетою. Її цінують, поважають колеги. Усміхнена, приємна, по-материнськи лагідна до молодих і в той же час вимоглива і працьовита, вона завжди – на “охороні” газети. Любов до праці перейняла від своїх батьків (зал у день ювілею був прикрашений рушниками, вишитими її мамою).
Батько, крім основної роботи чергового по станції Голоби, мав “золоті” руки. Людмила Іванівна дуже обережно й уважно ставиться до слова, уміє відшліфувати його до блиску.
А від молодих я у захваті. Здібні, красиві у всьому, українські Роксолани та й годі. Тому і газета цікава: тут і політика, і поради, як зберегти здоров'я, і як харчуватися, і погода, і вітання, і некрологи. Дехто нарікає, що їх багато. Але як-то важко на душі, коли втрачаєш дорогу людину і хочеться хоч трішки зменшити той біль, вилити на папері, розділити з людьми.
Дуже відповідальна праця журналіста. Вимагає творчості, активності, уміння все помічати. А скільки потрібно терпіння, щоб із недосконалої замітки зробити "щось"!
Без "Вістей Ковельщини" не уявляю повноцінного життя. Працюючи вчителем, використовувала газету на виховних годинах, уроках літератури.
Пам'ятаю, під час вивчення твору "Це було на світанку", зауважила, що образ Докії Петрівни взято з життя. Поруч із нами навіть у Голобах живуть такі чудові люди. Придивіться до них. Аж один учень каже: "А в газеті якраз є нарис, що Ви писали, про Ольгу Борисюк, а колись було про Поліну Корольчук".
Мені було дуже приємно. Недалеко від мене живе колишня працівниця плодоконсервного заводу (там і отримала травму, ставши інвалідом) Марія Усик. Має мізерну пенсію, більше половини якої іде на ліки, але жінка постійно передплачує "Вісті Ковельщини", цікавиться життям своїх земляків.
"Ходити не можу далеко, то хоч газету прочитаю та побачу знайомі обличчя", – каже Марія Іванівна.
Відзначення ювілею пройшло у теплій і дружній обстановці, без президії, бо у всіх на душі – війна.
Микола Григорович назвав цілу когорту тих журналістів, які відійшли у Вічність. Їх вшанували хвилиною мовчання.
Серед запрошених був Гнат Ольхович, який нещодавно пішов на заслужений відпочинок. Це – людина, яку називають "ходячою енциклопедією". Треба було бачити, якою увагою і любов'ю оточили його жінки і дівчата-журналісти, наче ластівки. А як обцілував його редактор! Така зустріч додасть ювілярові життєдайних сил і душевної теплоти. А людині для щастя багато не треба.
Роботу журналістів і редактора високо оцінили представники влади і усі присутні. Це, на мою думку, – найцінніша плата.
У цей тяжкий, але ювілейний для газети рік прийміть (думаю, не тільки від мене) найщиріші побажання усім доброго здоров'я. Хай щастя і успіхи завжди супроводжують Вас, не оминають людські повага і шана, а доля подарує цілий зорепад передплатників газети у 2015-му році!
Лідія ГАРЛІНСЬКА,
ветеран педагогічної праці.
смт Голоби.
Залишити коментар