Талант і праця, що у творчість перейшлиСлова, винесені в заголовок, – це про Анатолія СЕМЕНЮКА, нашого земляка, поета, публіциста, члена Національної спілки журналістів України, прозаїка, заступника голови ліги українських письменників ім. П. Чубинського, члена Національної спілки краєзнавців України, голову її міськрайонного осередку, у якого 15 листопада – ювілей: йому виповнюється 70 років.
Кожна людина посилається на Землю в певне місце і в певний час Небесним Отцем для виконання конкретної місії. Щоб здійснити її, Бог кожну людину наділяє якимись здібностями (талантом), які вона може розвинути і примножити або ж занедбати і навіть втратити.
Письменницький талант Анатолія Семенюка був приспаний й вибухнув несподівано "метеоритним дощем" після п'ятдесяти. Перша збірка віршів "Копай криницю у собі" вийшла друком 1995 року. Це були роки глибокої економічної скрути, повного безгрошів'я, коли лютувала інфляція, мали місце неспокої в колективах, страйки. Автору книжки, тодішньому меру Ковеля, насамперед, потрібно було дбати про громаду міста.
– Найважче було змиритися з тим, що ти бачиш, як важко живеться людям, однак зарадити кризі не в силах, – згадує Анатолій Володимирович.
Та все ж у цьому бурхливому вирі подій Анатолію Семенюку вдавалося віднайти вільну хвилину.
– Повне занурення у проблеми міста й покликали мою душу до роздумів, осмислення таких людських почуттів, як совість, любов, доброта, співчуття. Я почав багато читати, аналізувати, працювати над собою, –зізнається Анатолій Володимирович.
На хвилі таких душевних потрясінь і народилися віршовані рядки:
Як вгамувати душевний біль?
Де сили взяти у знемозі?
Шукай, копай криницю у собі,
Щоб напоїти спраглих у дорозі.
Поетична формула "Напоїти спраглих у дорозі" була продиктована самим життям тих років. Власне, назва збірки "Копай криницю у собі" – це глибоко філософські слова, які автор наважився винести у заголовок, духовний заповіт нашого морального велетня Григорія Сковороди, великого предтечі кожної людини.
Через рік виходить збірка віршів "Золота підкова". Це друга спроба поета художньо осмислити прожиті літа і набутий досвід, поділитись з читачами найсокровеннішими думками й почуттями.
Любов до України, її природи, а ще спогади про дитинство, юність, перше кохання – все це народжене небайдужим люблячим серцем людини, яка все своє життя віддала праці (колгоспник, електромонтер, майстер, інженер, начальник електромереж у Нововолинську і Ковелі, Ковельський міський голова, начальник РЖКП-2).
Найтепліші почуття, найщиріші рядки цієї збірки він присвятив матері, чиї слова і пісня, "як душі озоріння", чий життєвий п'єдестал – "найвищий за все". А також Матері-Україні, осмислюючи її важкий, але благословенний шлях до волі.
…Україно, Україно,
Невже знову гинеш?
Невже своїх рідних діток
У неволю кинеш?
Ці рядки написані в 1996 році, але як вони співзвучні з реаліями сьогодення!
– Вірші, що увійшли до збірки "Золота підкова", приваблюють щирістю, відвертістю, простотою і довірливістю авторської мови, так би мовити, сповідальною манерою письма. Це робить книжку цікавою, укорінює її у конкретику сучасного життя, – наголошує Микола Луків, головний редактор журналу "Дніпро" в рецензії на книжку.
Інтерес до збірки посилюється ще й тому, що у ній присутні пісенні тексти. Так, зокрема, "Пісня про Ковель", "Розцвітають вишні навесні", "Дзвони" (композитор Микола Герес), "Мамина алича" (композитор Олег Марценківський) зазвучали на всю Україну. А пісня "Зимовий сад" (композитор Аліна Луцкевич) на Всеукраїнському огляді-конкурсі "Пісня року-1998" стала переможницею.
Автор включив у збірку і цикл творів краєзнавчого характеру. Цим, як на мене, книга і цікава, і корисна. Визначальним аргументом популярності збірки є те, що її видання було здійснене у доволі престижній серії "Бібліотека журналу "Дніпро".
ххх
"Золота підкова" принесла Анатолію Семенюку визнання як поету, як літератору не лише Волині, але й України.
– Я відчув, переконався, що моя праця над самим собою принесла успіх і комусь потрібна, – зізнається поет.
Отож, кожна наступна книжка А. Семенюка "світиться" все більшою довершеністю письменницького хисту. Саме такою є третя поетична збірка "Мить істини" (1999 р.). Зміст нової книги надиктований згорьованим серцем поета, прожитим і пережитим. За обсягом збірка більша за попередні втричі.
Окремі поезії народжувались дуже важко. В душевних переживаннях Анатолій Семенюк творив нову книгу, багато тем якої викликала автокатастрофа в м. Сейнах (Республіка Польща), де був травмований його син Едік.
– Надії на життя майже не було. Тяжка травма голови. Глибока кома. Гарячка – 40. Плач і крик душі! За спасіння молилися у Варшаві, Луцьку, Києві, Ковелі, – зі щемом в душі згадує Анатолій Володимирович. – Я також посилав свої молитви до Бога і сина:
Прошу я в Бога цілу ніч
Зцілити сина, дати жити.
Чатує смерть вже віч-на-віч
…Спаси! Помилуй! Пожалій!
Відкрий повіки, рухай, друже.
Хай згине смерті вітровій,
Мій, сину, любий і недужий!
Дай, Боже, щоб не було у нього більше причин для таких віршів!
В 2003 році у видавництві "Дніпро" побачила світ його четверта книга "Цілющий попіл". Це вже художньо виважені, "незалітературені", вдумливі і тривожні слова:
Боже мій милий,
Дай мені сили
Відвести тривоги
З моєї дороги.
Дай в муках терпіння,
В роботі уміння,
Дай Духу Святого
Для мене живого.
Нагадаю, що ці слова молитви покладені на музику (композитор Ірина Гончар). Нині пісня звучить на урочистих зібраннях, сімейних святах, у християнських храмах, закликаючи до каяття, життя з правдою, творіння добра.
Дещо пізніше у видавництві "Надстир'я" були видрукувані ще дві поетичні збірки – "На крилах вітру" і "Золота красуня". Тут ніжна, лірична душа поета наповнена любистком кохання, озивається до нас благочестивим добрим голосом.
ххх
Однак сказати про Анатолія Семенюка лише як про поета, поета-пісняра – це нічого не сказати. Він працює і як прозаїк, публіцист і краєзнавець.
Понад 18 літ вивчає історію Волині і рідного Ковеля. Ще в 1996 році у співавторстві з Миколою Вельмою став упорядником "Ковельського календаря". Це був, так би мовити, трамплін для творчого злету Анатолія Семенюка. З цього часу історико-краєзнавча тема в його творчості стала чи не головною. Він багато читає, працює в архівах, історико-краєзнавчих музеях, подорожує. Одним словом, діапазон його краєзнавчих досліджень чималий.
З 2000 року розпочався справжній зорепад друкованого слова. З-під пера Анатолія Семенюка виходять книги "Ковель: минуле і сучасне", "Благодать Божа", "Філософія душі" (І, ІІ, ІІІ частини). Це – автобіографічні нариси, де автор осмислює своє життя у єдності з долею українського люду. Згодом виходять історико-краєзнавчі нариси, сплетені поетичними рядками. Це, зокрема, "Паломництво до Святої Землі", "Паломництво до Цариці Миру", "Легенди про Ковель", "Згадати все...", "В обіймах мистецтва" та інші.
В останній книзі письменник чи не вперше в Україні яскраво вимальовує постать талановитого волинського художника, мудрого навчителя, уродженця с. Уховецька Андроника Лазарчука.
До слова, з ініціативи автора книги та за його безпосередньою участю в культурно-просвітницькому центрі міста Ковеля була створена кімната-музей А. Лазарчука, а кілька років тому дитячій художній школі присвоєно ім'я митця.
Однак найфундаментальнішим плодом його творчості є краєзнавча книга "Ковель: шлях через віки", яка вийшла у видавництві "Надстир'я" в 2010 році. Книга присвячена 700-річному ювілею м. Ковеля. Видання багатоілюстроване та видане у кольорі. Обсяг книги – 550 сторінок.
Палітра творчого доробку Анатолія Семенюка, про який розповів вище, далеко не повна. Адже він пробує свої сили і в драматургії, і як дитячий поет. Книжечка казок "Павлик у лісі", написана для дошкільнят у віршованій формі, вже кілька років поспіль радує дітвору Волині. А вистава на одну дію "В дітей перелити душу і думу" викликала певний інтерес в учителів.
За майже 20 років творчої праці Анатолій Семенюк видав 23 книги. Це – поетичні збірки, фотоальбоми про Ковель, публіцистичні та історико-краєзнавчі нариси. А про високу ефективність його праці свідчить нинішній рік: вже вийшли друком дві краєзнавчі роботи: "Косачі" і "Паломництво до Вічного міста", в друці – "Ковель: історія, слава і доля". Це об'ємні історико-краєзнавчі книги.
Здавалося б, хтось інший вичерпав би свій творчий потенціал і фізичні сили. Та ні… Запас "міцності" – великий. Анатолій Володимирович активно дописує до газети "Вісті Ковельщини". Майже в кожному номері – його матеріали. Мій сусід так і каже: "Передплачую "Вісті Ковельщини", бо тут "присутній" А. Семенюк зі своїм словом філософського осмислення подій і життя”.
ххх
Ось така коротка розповідь про творчий доробок нашого земляка. Він видався досить вагомим. Нині голову Анатолія 
Семенюка полонять нові плани і задуми.
– А сил і наснаги мені додає моя сім'я, – зізнається Анатолій Володимирович. – Насамперед, завдячую своїй мамі (нині покійній), яка дала мені не лише життя, а й запалила любов до праці, повагу до людей. А ще – своїй дружині Марії Станіславівні за її благочестиву душу, стриманий і мужній характер, за довіру, підтримку і взаєморозуміння.
У взаємній любові Бог послав їм двох синів, трьох онуків, працьовиту невістку.
Людина – творча, небайдужа, Анатолій Семенюк не цурається й фізичної праці. Він і городник, і столяр, і штукатур, і муляр, і… архітектор. А ще – художник-дизайнер і різьбяр по дереву. Його садовий будиночок нагадує музей-садибу, де мирно уживаються композиції з каменя і дерева, вироби з лози і коріння. Рукотворне озерце прикрашає вітрячок, а довкола пильно стежать за відвідувачами "Крилатий кінь" і "Лісовичок".
Зайшовши у будиночок, неодмінно звертаєш увагу на різноманітні речі, виготовлені руками господаря. А ще із захопленням знайомишся з експонатами своєрідного домашнього музею етнографії і побуту Волинського краю.
Хочеться щиро вірити, що Господь дасть Анатолію Семенюку багато здоров'я, примножить літа його, збереже талант для втілення у життя ще не однієї світлої мрії.
А нам же варто цілими пригорщами черпати оте неповторне "любомудріє" з життєдайного джерела його творчості. Хай допомагає усім нам Господь!
Дмитро КОРНЕЛЮК,
член Національної спілки краєзнавців України.
НА ЗНІМКАХ: Анатолій Семенюк; “Диплом лауреата обласної премії імені О. Цинкаловського 2014 року”, якого удостоєний А. Семенюк за вагомий внесок у дослідження, вивчення і популяризацію історії та культури рідного краю, активну громадську діяльність.
Фото Мирослава ДАНИЛЮКА.
Залишити коментар