Заріччя: сторінки історії краюСеред чудової природи нашого Полісся, на території Тойкутської сільської ради, розміщене невеличке село Заріччя з кількістю населення близько 360 чоловік. Власне, всі чотири села – Тойкут, Воля, Заріччя та Лапні "переплелися" між собою так, що сьогодні не кожен житель цих населених пунктів може чітко визначити їх межу.
Через села проходить автомобільна дорога Ковель – Камінь-Каширський, залізниця в тому ж напрямку зі станцією "Несухоїже" на північній околиці та протікає основна водна артерія Ковельщини – тихоплинна Турія. Мабуть, назва села у свій час пішла від слова “за річкою” – Заріччя.
Коли я розпочинав роботу над історією Заріччя, то відправною датою його утворення був 1664 рік – ніби кругла дата, але при більш детальному вивченні виявилось, що село має історію майже на сто років більшу, і хоча це не кругла дата, його історія не менш цікава.
За літописними даними, територію нашого сьогоднішнього краю заселяли східно-слов'янські племена: дуліби, бужани і волиняни. В VI-VII століттях ці племена вели тривалу боротьбу з аварами, які оселилися в Подунав'ї і намагались поневолити слов'янські племена. Зовнішня небезпека примушувала наших пращурів селитися поблизу міст або ховатися в лісах та труднодоступній болотистій місцевості.
В Х -ХІ століттях Волинські землі були об'єднані під владою київських князів. У ХІІ сторіччі, в період розпаду Київської Русі, Волинь відокремилась і увійшла до Галицько-Волинського князівства. У ХІІІ-ХІV століттях Волинь завойована Литвою, а в ХV столітті, після довготривалої боротьби підпала під владу Польщі.
Вперше село Заріччя згадується за поборовим реєстром Володимирського повіту. У 1577 році село належало до маєтку і замку в Несухоїжах князя Романа Сангушка, яке відносилось до Речі Посполитої. На початку XVI ст. селяни Заріччя, як й інших сіл, були феодально залежними і не мали права скаржитися на своїх панів.
Ще у 1557 році в Литовському князівстві було проведено аграрну реформу – волочну поміру, в результаті якої розширилось гноблення і закріпачення селян. Волочна поміра значно зменшила площу земель, що були у спільному користуванні селян, встановила для них систематичну панщину у розмірі 2 днів на тиждень від волоки та запровадила натуральну й грошову ренту.
У Ковельському старостві, до складу якого входило Заріччя, селяни сплачували ренту продуктами – по 2 курки, гуски і по 10 яєць та грошову у розмірі 36 злотих від волоки.
Після Люблінської унії 1569 р. Волинь загарбала Польща. Посилився процес закріпачення селян, вони втрачали рештки своїх прав. III Литовський статут 1588 року, що поширився і на Волинь, юридично узаконив кріпацтво. Влада феодалів була необмеженою, селяни потрапили в цілковиту залежність від них.
Внаслідок цього збільшилося гноблення селян, зросла панщина, яка у 20-х роках ХVII ст. досягла на Волині 4-5 днів на тиждень від волоки. Берестейська унія 1596 р. посилила національне та релігійне гноблення українського населення.
Селяни брали участь у повстанському русі на Волині під час Національно-визвольної війни 1648-1657 p.p. Повстанські загони, зокрема, діяли під Ратним і Ковелем.
ххх
Після відступу з Волині війська Богдана Хмельницького було відновлено соціальний, національний і релігійний гніт з боку польської шляхти. В цей час панщина досягла 5-6 днів на тиждень від волоки (поземельна міра). Крім того, селяни повинні були з кожного господарства давати по три чверті вівса або жита, 7,5 грошей та виконувати додаткові роботи.
Заріччя згадується і в справі копного суду від 13 серпня 1664 року, коли селяни с. Секуня покрали хліб на полях у селян с. Буциня. У копному суді брали участь громади Заріччя та інших сіл. На той час село належало до місцевих волинсько-поліських землян Достоєвських.
Не оминула наш край, який на той час після третього розподілу Польщі у 1795 році знаходився в складі Російської імперії, війна 1812 року. Ставлення наполеонівських військ до простого населення було вкрай негативне, злодійство і насильство з боку австро-польсько-саксонских солдатів викликали гнів і ненависть у людей. Під час збору провіанту для війська в Ковельському повіті населення чинило як активний, так і пасивний опір, за що окупанти розстріляли 12 місцевих селян.
Після розгрому французьких військ становище селян залишалося тяжким. Вони відробляли по 5-6 днів панщини від двору і платили натуральну та грошову ренту.
Після інвентарної реформи 1847-1848 p.p. поміщики почали застосовувати урочну систему, даючи селянам уроки – завдання на один день, яке можна було виконати лише за 2-3 дні.
Надмірна експлуатація та свавілля поміщиків призвели до того, що у 1848 році селяни Ковельського повіту взялись за сокири та вила. Волинь було оголошено на воєнному становищі. Навіть відміна кріпосного права не послабила селянський рух – в багатьох повітах Волині, у тому числі і Ковельському, відбулось 75 селянських виступів, 50 з них було спрямовано проти панщини.
В кінці ХІХ століття село відносилось до Ковельського повіту Несухоїжської волості, там було 121 домів і 98 жителів, дерев'яна церква з 1845 р., волосне правління, сільська школа.
ххх
Після реформи 1861 року селяни отримали особисту волю, але їх становище залишалося тяжким. Поміщики залишили за собою кращі землі та пасовища. Селяни ж за землю повинні були сплатити великий викуп.
Але життя продовжувалося. У 1895 році на гроші прихожан в Заріччі побудована нова церква Святого Архистратига Михаїла. Церква була дерев'яна разом із дзвіницею під бляхою, побудована замість ветхої Михайлівської церкви.
Ярослав СУПРУНЮК,
начальник архівного відділу Ковельської райдержадміністрації.
Залишити коментар