Хто змінить систему “поборів” у школах?Події в країні, які тривають вже майже рік, вселили надію в душу кожного, хто прагне жити в цивілізованій державі. Майдан – свідчення того, що ми можемо і повинні диктувати свою волю так званим "слугам народу", а не бути знаряддям у їх намаганні маніпулювати нашою свідомістю.
Майдан – як подих свіжого вітру, як світанок над нашою багатостраждальною Батьківщиною, котрий означив якісно нове життя. Найголовніша його цінність полягає у зміні свідомості людей.
Тисячі українців, які прийшли на головну площу країни захистити право на гідне життя, Небесна Сотня, яка звідти повернулась Героями, вбиті й закатовані нині на Сході в кривавій війні з окупантом – чи думали вони, що їх прагнення змінити країну будуть так цинічно знівельовані?
Я не буду зараз говорити про велику політику – "зради у верхах", підміну понять і тому подібне (то окрема тема і в кількох рядках її не вмістиш). Хочу проаналізувати ситуацію, яка склалась в одній зі шкіл нашого міста.
Цього року я повела дитину в перший клас. Ні для кого не секрет, що в освітніх закладах існує система “поборів” з батьків. Гласна чи негласна, але вона є. Наводжу приклад з власного досвіду. В перші ж дні Першовересня до мене підійшла мама однокласника мого сина і диктаторським тоном повідомила, що маю здати певну суму на потреби класу.
На моє запитання – чия то ініціатива і чи існує така необхідність купувати квіти і все інше у той час, коли в країні йде війна і ці кошти можна відіслати на потреби армії, – почула у відповідь розмите: давайте, бо так треба. Моє запитання так і залишилося риторичним. Мене ніхто не чув і не намагався чути. Було одне бажання: якнайшвидше отримати гроші, бо як тільки я витягла з кишені 200 гривень, жінка вхопила їх і я її більш не цікавила....
Напередодні Дня вчителя мама-активістка знову згадала про мене, наполегливо порадивши здати ще гроші на подарунок вчительці. Коли я відмовила, почався відвертий пресинг – одна з мам-активісток пожалілась, що вона самотня, без чоловіка і то здає, інша пішла далі, заявивши безапеляційним тоном: "То переходьте в іншу школу"...
Ця трагікомічна ситуація нагадала мені сюжет із "Собачого серця", коли до професора Преображенського зайшла група більшовиків-активістів з вимогою здати гроші голодуючим дітям Поволжя... Але було б смішно, якби не було так сумно.
Справа не в грошах. І не в ставленні до вчительки, яка мені імпонує як людина і фахівець.
Я зрозуміла, що в держави, у якій молоді люди, котрим заледве 30 років, живуть мірками плебейсько-совкового менталітету, просто немає майбутнього. І я, дійсно, готова піти з тієї школи, але тільки тоді, коли в нас існуватиме позашкільна освіта. Бо в кожній школі, кожному класі знайдеться подібна "активістка-служака", яка за будь-яку ціну захоче підрівняти всіх під себе. А що робити тим, хто не хоче бігти в “стаді”?
А тим з батьків, для кого незгодні не вписуються в "їх" школу, хочу нагадати: школа – то державна установа, і ніхто не порушує територію чиєїсь приватної власності. І ця установа фінансується за рахунок платників податків, у тому числі таких, як я. І якщо я виявлю бажання допомогти школі фінансово, я зроблю це без чийогось колективного рішення.
Розмовляючи на цю тему з батьками з інших шкіл і класів, я все-таки втішилась, що в мене чимало однодумців. У багатьох виникають запитання: чому ми фінансуємо школу, чому дозволяємо класним "казначеям" перетворюватись на податкову інспекцію, таких собі "царків", які "пресують" незгодних? Чому мало кого хвилює навчально-виховний процес, а тільки вибивання грошей?
Зрештою, чому змінюються одиниці, а більшість так і воліє існувати в давно прогнилій совковій системі пристосуванців? Зрештою – хто хоче лишити дітям у спадок цю гнилу систему?
Міняймося! Починаймо кожен із себе! Хоча б заради дітей. Бо руїна в державі починається з руїн у головах.
Ніна КРАВЧУК.
Від редакції: автор листа, якого сьогодні друкуємо, попросила її справжнього прізвища не називати, хоч нам вона, як і її домашня адреса, відомі. Вважаємо, що порушену проблему можна обговорити на шпальтах газети. Тому готові надати слово і батькам, і освітянам, якщо вони виявлять бажання продовжити дискусію.
Залишити коментар