Не раз ще зацвіте калина...Їй — 70, а виглядає молодо і завжди — "у формі". Що сприяє цьому? Доброзичливість, спорт, громадська активність і… пісня. Це — про Катерину Махнюк з Попович.
Живе моя героїня за принципом: ніколи не хникати, а йти по життю з усмішкою. Тоді й проблеми легше пережити. А ще, каже вона з гумором, не давати виручку водіям, а побільше ходити. Так сама і чинить.
Ще в шкільні роки заклалася ця звичка, коли у старші класи з Попович у Голоби день у день без запізнень і в будь-яку погоду (тоді шкільні автобуси не їздили) учні ходили навпростець через поля попід лісом понад п'ять кілометрів. Йшли гуртом, весело, а Катя завжди — з піснею, бо пісня веде її по життю з раннього дитинства. А як стала працювати вчителем у рідному селі (педагогічній праці Катерина Пилипівна віддала 47 років), то постійно співає у Будинку культури.
Пригадує, як у дитинстві допомагала мамі збирати кок-сагиз, а колгоспниці все просили її заспівати сирітську пісню "Ой летіла зозуленька". Не одна витирала хустиною заплакані очі, бо дитячий спів проймав до серця. Ця пісня — найулюбленіша і завжди доньці нагадує неньку, яка й навчила співати.
А ще Катерина Пилипівна не тільки співає, а й складає вірші, допомагає писати сценарії до різних заходів. Жодне свято чи культурний захід у Поповичах не відбувається без моєї героїні. Із подругою Марією Сахарчук як заспівають у два голоси — серце завмирає. Як же чудово звучать старовинні українські пісні у їхньому виконанні! Мабуть, і соловейко заслухався б тих скарбів з прадавньої бабусиної скрині. Поповичівські аматорки сцени щороку беруть участь в районному конкурсі колядок та щедрівок і завжди виборюють призові місця.
Ентузіазму Катерини Пилипівни вистачає на багато хороших справ. Так, вона разом з Галиною Шалапай з Голоб вертають однокласників у юність, у шкільні ро
ки, організовуючи зустрічі. Остання відбулася у 2012 році (на знімку), прийшло 20 чоловік. І хоч усім по 70 літ, та поспішають зустрітися з друзями. Серед них — Віктор Божидарник, ректор університету з Луцька, військовий льотчик з Дубного Віктор Троцюк, ветерани-педагоги Галина Шалапай, Іван Троць, аптекар Роза Божидарник, представники інших професій: Георгій Стеблевець, Анатолій Троцюк, Марія Воробей та ін. Тоді, як завжди, пісні заводить Катерина Пилипівна, а грає на баяні Іван Троць.
Українську пісню нашої землячки чув навіть Іртиш, бо починала вона свій педагогічний шлях у Казахстані, куди поїхала за покликом душі, адже звідти родом був її батько. Однак рідна Волинь — наймиліша, і, повернувшись, працювала вчителькою в Маневицькому районі, в Углах, а до виходу на заслужений відпочинок — в рідних Поповичах.
За науку, пісню, добру і веселу вдачу любили Катерину Махнюк учні. Вони й зараз не забувають її. А Галина Солодуха-Оліферчук, яка друкується у "Вістях Ковельщини", вдячна своїй наставниці за те, що навчила любити рідне слово, народний фольклор.
Не дивно, що активну односельчанку обрали пенсіонери головою первинної ветеранської організації, і її тепер часто бачать у селах Поповичівської сільради, бо не забуває і привітати когось з ювілеєм, і провідати, і провести в останню путь. Добрим словом чи ділом вона завжди поділиться з усіма.
А ще болить їй душа за людей похилого віку, яким доводиться долати два кілометри до траси, бо маршрутка до Попович їздить вряди-годи. От і порушує цю проблему вже не раз перед очільниками влади.
Скрізь встигає ця метка жіночка, все їй під силу, бо робить з любов'ю. Вдома теж все припорає (хоч і живе вже чотирнадцять років вдовою): і город, і невеличке господарство, турботливо зустріне дітей, онуків. А онучка Оленка дуже вдячна бабусі Каті, бо ви
росла біля неї та з її допомогою вступила до інституту.
В особливій пошані в господині — квіти. На дворі, в хаті радують своїм розмаїттям. На веранді — ціла оранжерея, і найбільше тут пальм. Під вікном же пишається улюблений розкішний кущ калини. Щодня жінка милується червоними кетягами, і так не хочеться обривати цю красу… Підійде до калини, поговорить, як з подругою, скуштує з гірчинкою цілющих ягід, — і сколихнуть душу сумні та радісні спогади, адже всього у людини було на віку… Вже коли настануть сильніші морози, калину зірве і повісить як оберіг, не забуде і пташкам залишити на зиму. А весною душа Катерини Пилипівни знову розквітає, як та калина. Можливо, й пісні про цей український символ любить над усе.
На ювілей же господиню привітало багато людей: Поповичівський сільський голова Віталій Мартинець із секретарем Галиною Слюсарчук, подруги, колеги зі школи, колишні учні, сусіди, директор Будинку культури Тамара Крицко із сільськими артистами, рідні, я від районної ветеранської організації, однокласники, приїхали діти, онуки. Недаремно кажуть: "Як ти до людей, так і вони до тебе".
Хай же не міліє, шановна ювілярко, криниця Вашої доброти, щоб сповна ще черпали з неї люди!
Валентина ОСТАПЧУК.
НА ЗНІМКАХ: Катерина МАХНЮК у різні періоди життя.
Фото з домашнього архіву.
Залишити коментар