Листи воїнам мируВійна на Сході відкрила найпотаємніші комірки людської душі. Мій друже читачу, зазирни туди, і ти знайдеш там скарби неоціненні. Не подумай, що побачиш "єврики", "долари" чи злото. Ті скарби величніші – то доброчинство, милосердя і любов.
Тітці Ніні – 78 літ. Живе самотньо і бідно. Якось взяла вона той чарівний ключик і відчинила дивні дверцята. І раптом почула, як хтось невидимий шепнув: "Ставай у стрій разом із вояками!". "Дивина якась, – подумала, – і вік не той, і сили мало".
"А воюють не тільки на фронті", – заперечив невидимий голос. "А й, справді, вояку не тільки автомат потрібен, але й одежина", – прозріла тітка Ніна. І вирішила в'язати шкарпетки. В'яже день, в'яже другий… Вже не дні рахує, а шкарпетки й нитки.
Тих теплих, в'язаних шкарпеток декілька набралося. Пора воякам передавати!
"Ноги зігріє, а душу чим?" – подумала пані Ніна. Звичайно, теплим, щирим словом. Сіла, написала листи і поклала у шкарпетки. Ось послухайте:
"Дорогий синку! Дякую тобі, що ти захищаєш мене. Я горджуся тобою. Ти – взірець для майбутніх поколінь. Вранці й ввечері молюся, щоб ворожа куля тебе оминала. Ангеле-охоронцю, будь на сторожі! А ти перемагай отих бандитів і повертайся додому. Ми чекаємо і любимо тебе. Тьотя Ніна".
Підписалася, поміркувала і знову взялася за перо. Нові рядочки лягли на папір:
"Дорогий воїне! Тобі нелегко там – ми знаємо. Кріпись і бережи себе. Знай, що ти потрібен нам та Україні…".
Не втомлюється писати тітка Ніна:
"Дорогий синочку! Дякую тобі за мужність. Ми тривожимось і переживаємо – як ти там? Хай Боже провидіння веде тебе по дорозі, яку кулі і снаряди оминають. Ми всі любимо тебе. Повертайся живим. Тьотя Ніна".
Ви чули, як голосно щебече пташина, яку випустили з клітки? Той спів розлітається далеко-далеко. Голос пані Ніни багато хто почув. Він до села Лапнів долетів і торкнувся серця вісімдесятитрирічного козака Володимира Уніги. Він не зброю, а плуг міцно тримає в руках. "Хіба я гірший?!" – подумав, і майже новий кожух подарував фронту. Він теж щире послання на Схід відправив:
"Мужній воїне, нехай зігріває ця одежина і тіло, і серце твої. Після Другої світової війни люди останнім шматком хліба ділилися. Мені вже 83, і я мушу “воювати” тут, на своєму клаптику землі. Орати, сіяти і врожай збирати. Виросте хліб, і я поділюся з тобою. Повертайся з перемогою і миром!".
Тривожиться душа, коли бачить політичні ігрища "вгорі" і на місцях та черствість і байдужість в окремих установах, коли чуєш, що не в'яне, а процвітає корупція.
Але заспокоюєшся і радієш тим чистим, цілющим потічкам, які з бездонної комірки душі витікають. Віриш, що якраз із них згодом завирує широким потоком ріка очищення.
Вже в тому благочинному строю не тільки тітка Ніна і козак Уніга, а й Надія, Люда, Василь, Микола, Лариса, Ігор… і тисячі творців добра і будівничих Гідності.
Чинить опір зло. Та під крилом Божої Матері і Господа нашого Ісуса Христа крокують Любов, Добро і Мир. Вони, настане час, потопчуть і біса, і люцифера, і сатану. І зацвітуть пишним цвітом калина й Україна.
Анатолій ВОЛОДИМИРЕЦЬ.
Залишити коментар