Майдан – очима його учасникаМені, як і більшості громадян нашої багатостраждальної Матері-України, хочеться жити в демократичній, правовій державі. В такій, про яку мріяла і яку старалася побудувати Маргарет Тетчер: "Я мрію, щоб кожна людина мала свою справу – чи це крамничка, чи майстерня, чи ще що-небудь, щоб вона відчула себе господарем на своїй землі, де на першому місці буде правосуддя. Це коли народ вирішує, а влада, яку він обирає, виконує. А зусилля держави будуть спрямовані на розвиток людини як особистості".
Також держава, на моє переконання, має гарантувати своїм людям право на навчання, працю, відпочинок і на безоплатну медицину. А на сторожі цього буде стояти верховенство права, яке захищатиме людей від кримінальних посягань, а в даний час у нас найбільше – від посягань чиновників всіх рівнів, особливо в "погонах".
За своє життя, переживши багато несправедливості, я не міг зрозуміти, і коли служив солдатом, ходив в наряди, на кухню, в караули, брав участь у всіх навчаннях, мав затриманих на своєму рахунку, чому у відпустку їздили зовсім інші, які цього не пережили, а просто були "ближче" до начальства.
Але я заспокоював себе: "Це ж всього тільки два роки, витерпимо". Після армії влаштувався в Люблинецьке АТП. Попрацював там сім з половиною років. Возив вантажі на стареньких автомобілях. За цей час оновився весь автопарк. Бувало, прийде водій, трішки попрацює, і йому вже дають новий автомобіль. А це – більша зарплата, цікава робота, та й менше ремонтувати потрібно.
Але і тут я вирішив проблему: влаштувався водієм-пожежним по охороні Ковельського деревообробного комбінату. Хороша робота була. Тут я відчував себе потрібним тим, в кого сталося лихо. За роботу були одні подяки. Але і нас не оминула криза.
Прийшов "інвестор" (німецький, польського походження), і з нашого деревообробного комбінату зробив полігон для випробування техніки в екстремальних умовах. Війна такого не робила. Все продав. Навіть цеглу, з якої були змуровані стіни, і пісок, на якому все стояло. А де була влада, на що вона дивилася? "Інвестор" же обіцяв тільки розвивати наше виробництво.
Так я знову залишився без роботи. Були місця в центральній пожежній частині. На той час у мене вже був десятирічний стаж пожежного. Брав участь у змаганнях з пожежного виду спорту, гасив пожежі. Але й тут потерпів фіаско. Йшов додому, сльози котилися градом. Думав: як же так – без роботи, без засобів існування?! Вигнали, як поганий хазяїн виганяє собаку, в якої зносилися зуби. А в той час брали на роботу зовсім непідготовлених. Правда, поїхав на прийом до начальника управління. Але й цей не допоміг, навіть до кінця не вислухав.
ххх
Це був період, коли все більшого розмаху набирала непорядність чиновників, начальства. Один безталанний начальник, щоб утриматися на своїй посаді, зобов'язав підлеглих носити данину грибами. Напевно, він їх десь далі переправляв. Кажу: "Хлопці! Це ж якось гідність убиває". А вони опускають очі і відповідають: "Без роботи залишимось".
Так, засуджувати їх тяжко було в той час. Бо на собі відчув, як погано без роботи.
І коли в 2004 році терпіння людей лопнуло, виник Майдан. Спочатку в Ковелі організувався спонтанний мітинг. Тут кликали всіх бажаючих їхати на Майдан у Київ.
Цілу ніч думав, що робити? Незвично все було. Але коли побачив по телевізору молодих студентів, які там мерзли, твердо вирішив: "У мене ж краща підготовка. Не пропаду!". Встав о п'ятій ранку, поклав у кишеню пару пиріжків, попрощався з матір'ю. Та в сльози: "Тільки сестру поховали, куди ж ти?". "Не можу інакше", – відповів і побіг до автобусів, які нас чекали біля готелю.
Тут я вперше побачив патріотизм наших ковельчан. Спочатку підбігла до нашого автобуса жінка: "Хлопці, ви на Майдан?". "Так", – відповідаємо. "Візьміть пару банок тушонки – я дуже акуратно її робила". Подякували. Ще через пару хвилин під'їхав на велосипеді чоловік і каже: "Візьміть, будьте ласкаві, сала, і нехай вам пощастить…". Але й тут загадка. Приїхали три автобуси, а людей зібралось всього чоловік з двадцять. Ну й поїхали одним автобусом. Два повернулися в гараж.
По дорозі до нас приєднувались інші автомобілі. І вже на під'їзді до Києва було автомобілів з 50. Майдан зустрів нас снігом, дощем. На сцені виступала Тимошенко Юля Володимирівна. В той час ми називали її нашою Жанною д'Арк. Вона нас закликала йти і блокувати резиденцію президента. І ми пішли під її керівництвом.
На Банковій нас зустріли "Беркут", внутрішні війська з водометами, собаками, з крюками для знімання людей з автомобілів, дерев; до зубів озброєні різними видами зброї. КрАЗи з піском стояли кругом, перекриваючи всі дороги. І почалося протистояння. Тоді я побачив патріотизм киян. Що могли, те несли. Нас годували, чим тільки могли, але всім найкращим. Ох, і дістала їх також та влада.
На другу добу сили стали покидати й мене. Мокрий, пішов просушуватись в метро, під теплову завісу. До мене підійшла жінка, попросила дозволу присісти і запитала: "Ви вже давно тут?". "Ні, дві доби" – відповідаю. "А де живете?" – запитує. "Ніде", – кажу. Жінку звали Алла Олександрівна. Вона запропонувала: "Приходьте до нас жити". Знаючи, що потрібно відновити свої сили, я пішов. Там зустріли мене з великою повагою: одні наповнювали ванну водою, другі розвішували на батареї мою мокру одежу, треті готували вечерю. Я аж злякався: хоч би не програти це протистояння. Як я буду людям в очі дивитися?
Через днів 8-10, коли шальки терезів схилилися на наш бік, тоді вже й люди стали з'їжджатися. Дякуючи підтримці киян і згуртованості всіх українців, ми майже мирно виграли Помаранчеву революцію.
ххх
Віктор Андрійович Ющенко став президентом нашим народним. Юля Володимирівна Тимошенко стала прем'єром, також народним. І почалися "реформи".
Віктор Андрійович розпочав будинок в Карпатах будувати і бджіл розводити. А синок на шикарному автомобілі роз'їжджати, шампанське по 6000 гривень за пляшку розпивати, телефоном більше як за 30000 у. о. хизуватися, манікюри робити.
Не відставала і дочка прем'єра Женя. Привезла з Англії чоловіка з гітарою і мотоциклом. І почалося в них веселе життя. Та краще б Ви, Женю, привезли б якого-небудь фермера з тракторами і комбайнами, щоб він нас навчив, як потрібно поля обробляти та великі врожаї мати. Була б Вам велика шана від простих людей.
Але це ще півбіди. А біда почалася далі, коли Уряд чиновникам всіх рівнів, депутатам, митникам підвищив заробітну платню, яка, за мірками нас, простих людей, які заробляють гроші своїми руками, здавалася страшенно великою. Я, вивчивши економіку заочно, тільки за голову схопився: "Що Ви, урядовці, робите?".
Безпідставне підвищення заробітної плати призведе до інфляції, падіння гривні, зубожінню бідних людей. А ще страшніше – породить соціальну несправедливість, поглибить прірву між багатими і бідними. Тим більше, що їм ті гроші потрібні лише для того, щоб легалізувати нечесно зароблені.
Сергій КОТІК,
учасник Євромайдану 2013-2014 рр.
м. Ковель.
(Далі буде).
Залишити коментар