Творчості вогонь невгаснийУ ці дні відомий на Волині поет, письменник, журналіст Георгій Ідрісов з Ковеля відзначає свій ювілейний день народження: вчора він переступив поріг свого 70-ліття.
Як на творчу людину, це небагато. Відомо ж бо: ті, що залюблені у слово, музику, живопис, вічно молоді і душею, і тілом.
Вони, як казала поетеса, мають в серці те, що не вмирає. Про це наш земляк якось написав:
Як та свіча, бажанням горю,
Пурпуровим трояндовим блиском.
І дивлюсь в голубінь на зорю,
Що веде у життя від колиски.
Так, вогонь його творчості невгасний ось уже впродовж багатьох десятиріч. Ще навчаючись у Новогреблівській школі, що на Вінниччині, мав велику схильність до гуманітарних предметів. Особливо приваблювала поезія. Писав твори на вільну тему, як правило, у віршованій формі. А ще захоплювався вивченням німецької мови, що дозволило згодом читати Гейне і Гете в оригіналі.
Звичайно, розвитку творчого таланту сприяло те, що любов до слова з дитинства прищеплювала мама, яка викладала в школі українську мову й літературу.
Беззаперечно, що дитячі і юнацькі уподобання вплинули на вибір майбутньої професії. По закінченню середньої школи юнак вступив до Вінницького педінституту імені Островського на факультет іноземних мов. Основною для вивчення обрав німецьку.
З другого курсу інституту в 1964 році студента Георгія призвали до Збройних Сил колишнього СРСР. Він пройшов спеціальну однорічну підготовку, поглибив знання з німецької, в результаті чого отримав офіцерське звання. Потому розпочалася військова служба у військах особливого радіотехнічного призначення. Мабуть, крутий поворот долі був теж не випадковим – батько Георгія служив офіцером радянської армії.
Згодом армійська служба продовжилася на Далекому Сході – на острові Сахаліні. Там заочно закінчив юридичний інститут.
Розпад радянсько-комуністичної системи знову змінив його життя. Він присвячує себе будівельній галузі, працюючи інженером із постачання.
Та "душі прекрасні поривання" не давали спокою. Як нині зізнається: "Душа моя потяглася до поетичної музи завдяки моїй покійній мамі Ганні Спиридонівні, котра змалечку вела у світ духовності".
Георгій Ідрісов – давній і щирий друг нашої газети. Він постійно тут друкується. Знову ж таки зовсім не випадково ковельські журналісти одностайно прийняли його до лав НСЖУ, а волинські письменники, об'єднані в Лігу українських письменників імені Павла Чубинського, забажали його бачити в своїх рядах. Тепер пан Георгій з чистою совістю підписує свої поетичні і прозові твори як поет, письменник, член НСЖУ.
Пише Георгій Ідрісов образно і по-філософськи мудро. Відчуймо, шановний читачу, музику хоча б отакої поетичної строфи:
Ніч-пересмішниця з даху звалилась,
Лебедем в небо Місяць злетів.
Дивно в сузір'ї зоря народилась:
Прямо в сорочці своїй золотій.
Він любить творити посвяти. І вони у нього яскраво "заквітчані" у неповторні образи. Ось рядки для "Маестро Михайла Тлумака":
Легеньким смичком-поцілунком
На косах колючих ялин
Залишить симфоній відлунки –
Палаючі співи калин.
Перечитуючи поетичні рядки Георгія Ідрісова, переконуюсь, що десь там в Небесах є ноосфера (за Вернадським) – такий собі інформаційний пояс, і саме звідти він вміє знаходити неперевершені образи: "Вечірній сад – це мов сузір'я нот" або "Стікає ніч у глек для молока", а ще "Куций день у зимовій порі одягнув-бо коротку свитку".
Сплітаючи у вінок образи природи та "одвічні ліри струни", поет впевнено заявляє:
Щасливий той, хто серце вчасно
Відкрив найщиріше Христу.
А прочитайте "Лист Тарасу". Це – крик душі:
Тарасе рідний! Ненька – як вдова,
Роззута "паничами",
Іде замерзла, по дрова,
Із торбою іде ночами.
Це не плач, а констатація сумних реалій сьогодення.
Він не звинувачує нікого, але переконливо говорить: "Коли таке в нас повелося, то краще витерпіти муки, ніж бути яничарами в когось". Це знову ж таки до тих, хто волає розгублено: "Для чого воювати на Сході?". Споконвіку відомо, що свобода просто так не дається, вона завжди орошена людською кров'ю і розквітає в муках.
Листаю збірники поезій, потім повертаю назад, а ще відкриваю якусь навмання і скрізь знаходжу те, чого серце хоче. І тішуся тією поезією, неповторною лірикою і космічною філософією.
Творчий доробок Георгія Ідрісова вагомий. Він – автор поетичних і прозових творів: "Пломінь душі моєї", "Ангели прилітають опівночі", "Мандрівки до Трої", "Душа барвінком в'ється", "Таємниці давніх папірусів", "Заратустра розповідає", "Розвінчані таємниці", "
Одвічні струни ліри", "І дух небес осяявся над Спасом". А в ювілейний срібно-золотий вік він знову розсипав ціле сузір'я поезій у двох нових збірках – "Вітрильник віри і спасіння" та "Тріада осені багряна".
Георгій Ідрісов, як ніхто, розуміє швидкоплинність земного життя. Він пророчо констатує:
Коли – не знаю, та залишу
До болі рідну і святу
Я отчу землю, неба тишу,
А потім кленом проросту.
Не помилюсь, коли скажу, що ювіляр сьогодні став золотим кленом, на стовбурі якого виростає зелена весняна гілочка – його донька Рая, яка теж пише гарні поезії.
Він повен творчих сил. Тривожиться ювілеєм. Свій історичний день не хоче відзначати простим застіллям, а скликає друзів, щоб причастити їх своєю неповторною поезією.
Що ж, друже, хай не згасає твій політ
На крилах творчості до ста і більше літ!
Анатолій СЕМЕНЮК.
НА ЗНІМКУ: поет, письменник, журналіст Георгій Ідрісов з донькою Раєю.
Фото з домашнього архіву.
Залишити коментар