До одвічних "клятих" запитань, на які ми безуспішно намагаємося відповісти: "Хто винен?” і "Що робити?", схоже, додалося сьогодні ще одне: "Куди нас ведуть?".
Справді-бо, повіривши тому, що настав час жити "по-новому", ми лишень тепер відчули, в чому конкретно ця "новизна" проявляється (за дужками свідомо залишаю політичні і міжнародні проблеми, в т. ч. воєнні).
Отже, жити "по-новому" означає:
— кожен день прокидатися і з жахом думати, на що іще сьогодні зростуть ціни?
— з острахом іти в аптеку і боятися, що вартість потрібних нам ліків проти вчорашнього збільшилася в декілька разів;
— отримувати мізерну зарплатню чи пенсію і в муках аналізувати, чи вистачить їх на оплату комунальних послуг;
– остерігатися важких хвороб, щоб не допустити повного "банкрутства" сімейної скарбниці;
— пересідати на велосипеди або ходити пішки (навіть інвалідам), бо постійне зростання цін на бензин просто "зашкалює";
— відмовитися від фермерського чи одноосібного товариства, адже при ціні на дизпаливо, яка росте не по днях, а по годинах, поле не виорати, не засіяти і, тим більше, не виростити і не зібрати урожай;
— кинути напризволяще бізнес, який "душать" податки, відрахування, нарахування й інші диявольські штучки, мета яких — зробити вас злидарем.
Продовжувати?
Думаю, ви й без мене знаєте, що далі. Мабуть, не знаєте одного (як, зрештою, і я), чому склалася така ситуація? І справа навіть не в тому, що країна переживає військову, фінансову й економічну кризи.
Криза, як мені здається, — в головах деяких наших урядовців, котрі за короткий час зуміли "опустити" гривню до непристойного рівня і продовжують опускати, дохідну частину бюджету формують винятково за рахунок зубожіння народу, навіть словом не обмовляючись при цьому про якісь реформи в економіці, підтримку села, без чого, власне, будь-яка держава приречена на загибель.
Чи можна не допустити подальшого падіння життєвого рівня людей? На мій хлопський розум, можна, але для цього потрібні рішучість, твердість і принциповість влади і, в першу чергу, — Глави держави, Прем'єр-Міністра, Верховної Ради. Адже за кожним негативним фактом, який обурює народ (чи то податки, чи то ціни і тарифи, чи то провали в економіці) стоять конкретні люди, яких потрібно виявляти і притягувати до суворої відповідальності.
Зрештою, маємо в Україні цілу мережу контролюючих органів — Антимонопольний комітет, різноманітні відомства з контролю за цінами і тарифами й т. д., і т. п. Створили, здається, вже й Антикорупційне бюро. То де ж їх робота? Де результат? Особисто я його не бачу, як не бачать тисячі, мільйони моїх співгромадян.
Щодень до нас телефонують, пишуть, заходять люди з вимогою: "Зробіть щось із цінами! Так далі бути не може!".
На жаль, газета не наділена правом контролю і примусу. Але таким правом наділені ті, кому народ довірив владу. Я б порадив їм бути уважнішими до голосу цього народу і не випробовувати його терпіння. Про це відверто написано в листі до редакції ветерана праці з села Городища Ніни Федорук.
"На мою думку, новостворений Уряд не виправдав сподівань тих, хто стояв на Майдані. Дуже вже багато претензій до наших високопосадовців. А так хочеться, щоб наші діти, онуки, правнуки таки змогли добитися кращого життя уже в європейській Україні.
І все-таки я впевнена: ми виживемо!".
Що ж, цієї упевненості і віри — та й нашим урядовцям, щоб вони не лише виклянчували міжнародні кредити, а точно визначили, куди вони нас ведуть і чого хочуть.
Микола ВЕЛЬМА.
Р. S. Буквально вчора став свідком такого епізоду. Не встигнувши заїхати на "автозаправку" до обіду, завітав сюди після 14-ї години. Ціна бензину марки А-92 вже була на 2 гривні вища, аніж попередня, й сягнула позначки у 26 гривень.
—Що вони роблять?! — майже у розпачі вигукнув власник старенького "Москвича". — Бандити! Грабують народ посеред білого дня!
— Так війна ж,— намагався несміливо виправдатися заправник.
— Кому війна, а твоїм хазяям — мати рідна вона! — не заспокоювався чоловік. — Якщо воюємо по-справжньому, то нехай влада вводить воєнний стан і запроваджує державне регулювання цін, тарифів та інші, передбачені Законом, норми. Інакше ми скоро пропадемо, як руді миші.
Як кажуть дипломати: без коментарів…
М. В.
Залишити коментар