Хочу продовжити розмовуШановний Миколо Григоровичу, доброго дня!
Прочитавши Ваші нотатки під заголовком "Куди нас ведуть?" ("Вісті Ковельщини" від 26. 02. 2015 р.), хочу сказати наступне.
Коли я жив "по-старому", то:
– лягав спати з впевненістю в завтрашньому дні;
– ідучи в аптеку, не боявся, що можуть бути недоступними ліки через їх високу вартість (вони коштували копійки). Не остерігався і їх підробки, бо такого просто не могло бути;
– отримував невелику зарплату, але, дякуючи низьким цінам, міг робити заощадження і робив їх;
– остерігатися "банкрутства" своєї сімейної скарбниці при серйозному захворюванні не було причин. Адже коли я захворів, мене безкоштовно лікували вісім місяців, виплачуючи "лікарняні", а потім ще упродовж чотирьох років безкоштовно надавали путівки в санаторій;
– їздив і на велосипеді, і на автомобілі, котрого придбав також із заощаджень. Бензин марки А-93 коштував 9, а потім – 40 копійок.
Скільки чого в країні на той час виробляли і добували, не буду говорити – Ви й без мене це знаєте, адже самі були учасником тих процесів, подій, звершень.
Таку державу було за що прославляти. Але тоді чомусь ніхто не скандував: "Слава Україні!". Всі цю Україну розбудовували не словами, а конкретними ділами.
Ми ж захотіли чогось нового. І те "нове" настало. Можливо, воно було б ліпше, коли б ішли в "нове" з "царем" в голові і з Богом в серці.
Але маємо те, що маємо. Ви запитуєте у нас, читачів, чому так склалося? Читачі є різні, і в кожної людини є свій погляд на те, що відбувається. Я хочу висловити (хоч і ризикую) своє бачення ситуації.
В Україні відсутні партії з чітко вираженою ідеологією – одні лише політичні "бізнес-проекти", метою яких є прихід до влади за будь-яку ціну з подальшим розкраданням Державного бюджету, пограбуванням країни і населення.
Знаючи, що при владі вони будуть не довше 5-10 років, стараються змусити нас працювати на своє збагачення, а там – хоч потоп. Вони за ці жирні роки правління придбали собі "золоті унітази" і в Україні, і за кордоном, звили там розкішні "гнізда", перевели туди свої накопичення у валюті і їм "до лампочки" наші потопи.
На їх місце, дякуючи нашому сприянню, приходять нові, більш "патріотичні патріоти", і все починається спочатку. "Золоті унітази" залишаються. Їх осідлують інші вершники.
Контролюючі органи, органи правосуддя – суцільна корупція. Якщо одягти злочин у золоті шати, то його не проб'є, а зламається об нього спис правосуддя. Ви знаєте набагато більше і краще, аніж знаю я, але Ви знаєте і про ситуацію зі свободою слова.
Я на початку вжив слово "ризик". Чому ризик? Тому, що у нас, коли висловлюєш свою думку, і вона є іншою, аніж в опонента, то тебе можуть звинуватити і в непатріотизмі, і в сепаратизмі, і в державній зраді. В часи суцільної брехні казати правду – екстремізм.
Деякі урядовці впевнені, що держава – це їхні позолочені крісла, а вони, сидячи в цих кріслах, – господарі держави. Ми повинні думати, говорити, робити те, що вони бажають. В іншому разі ми розхитуємо їхні крісла – державу, а за це нас потрібно карати.
Але той, що посіяв колючки, не виростить троянди. Така система. Цю систему не змінили ні "Помаранчева революція", ні "Революція гідності". А тому це не революції. Система залишилась. Тверезо мисляча людина не повірить, що на зміну "поганому" олігарху, прийшли "добрі" олігархи.
Закінчивши читати Ваші нотатки, я подумав: чи доречне в даний час, у час хаосу й розрухи і братовбивчої війни, виголошувати гасло "Слава Україні!"?
Р.S. Притча щодо "варягів"-верховодів. В далеких благодатних землях дозрівали пшениці. Від сильного вітру перестигле зерно впало на землю, а полова полетіла за вітром. Прибило її на українські чорноземи. Але з відвіяної полови паросток не проросте…
Віталій ЛИХОБИЦЬКИЙ, читач газети "Вісті Ковельщини", ветеран праці.
Залишити коментар