Любіть своїх дітей, але не сліпою любов'юНещодавно мені розповіли цікаву історію. У напівпорожній «маршрутці», ззаду за водієм, сиділа молода, модно одягнена мама, а поруч – п’ятирічний синок. Хлопчик постійно стукав ногами у сидіння водія, якого така поведінка дитини відволікала від керування, а, зрештою, почала дратувати. Шофер дав зауваження мамі, але та, слухаючи музику в навушниках, ніяк не відреагувала. Водій вдруге і втретє спробував звернути увагу на неадекватну поведінку дитини, але мама, захищаючи своє чадо, відповіла: «Він у мене одненький, і я дозволяю йому робити все, що він захоче».
В тій же «маршрутці» їхав молодик років під 30, який збоку спостерігав за тим, що відбувалося. У роті в нього була жуйка, він її дістав і приліпив мамі посеред лоба. Молода мама миттю зняла навушники і розкричалася на весь салон: «Що ви собі дозволяєте? Нахаба! У вас немає совісті і сорому!». А молодий чоловік чемно та спокійно відповів: «Я у мами – один-однісінький син, вона мене дуже любить і дозволяє мені робити все, що я захочу…».
Мама роздратовано смикнула за руку дитину і на першій же зупинці, мов ошпарена окропом, вискочила з «маршрутки». Ось така історія, висновок з якої хай зроблять самі читачі.
Якщо дитині змалечку дозволити «сісти на шию», то в майбутньому батьки пожнуть гіркі плоди такого виховання. Діти повинні знати чітку межу, де «можна», а де «не можна». Премудрий Соломон у Слові Божому сказав: «Послухай, мій сину, напучення батька свого, і не відкидай науки матері своєї, — вони-бо хороший вінок для твоєї голови і прикраса на шию твою». (Приповісті 1:8, 9).
Якщо батьки змалечку будуть привчати своїх дітей до культури поведінки, то їм ніколи не буде соромно за них. Нахабні і некультурні діти виростають егоїстами. І хай не надіються такі батьки, що коли їхні чада виростуть, то поступляться їм місцем в «маршрутці». Ні! І ще раз ні! Вони добряче засвоять батьківську «науку»: сиди, бо ти заплатив. І молодь сидить, а старенькі і немічні пенсіонери стоять поруч, спираючись на ціпок.
За радянських часів, коли ще я ходила в школу і кругом панував атеїзм, нас навчали завжди поважати старших: чи то своїх, чи то чужих – різниці немає. Адже п’ята заповідь Божа гласить: шануй батька й матір. А в наш час молодь як тепер шанує? Батьків називають «старий» і «стара». Вимагають купувати все найкраще, щоб не гірше, ніж у когось. Колись до церкви не ходили, але якісь людяніші були всі і добріші. А тепер нібито й до церкви ходять, вірять у Бога – а що витворяють? Колись казали, що Бога немає, але боялися Його. А тепер всі знають, що Бог є, і нікого не бояться.
Пригадую, як була малою, то «варили кашу» з піску – це так ми гралися. В «магазині» важили на дощечці «цукор» (пісок), а листочки з дерев були замість грошей. Дівчатка були «господинями» в «хаті» (буді, де стіни з дощок прикрашали розвішеним споришем). І було всім цікаво і весело. Всі ми любили гратися в «класики», скакалки чи в м’яча, платочок. Одним словом, всі діти були однакові і рівні – ніхто ні перед ким і нічим не хизувався й нічого не вимагав у батьків купувати. А тепер діти хочуть мати модний одяг, дорогу «мобілку», комп’ютер, за яким проводять увесь свій час. А батьки виконують всі їхні забаганки.
Тепер дівчатка навіть не вміють тримати віник у руках. Коли я одній восьмикласниці зробила зауваження, що вона не вміє замітати, та відповіла: «А мені і не треба вміти. Я вийду заміж за багатого, буду лежати на дивані і малювати нігті. А хату нехай підмітає служниця». Що ви на це скажете? Оце такі наші сучасні діти. Батьки віддають їм все найкраще. Самі ходять пішки або в кращому разі їздять велосипедом, лише б дітям гроші назбирати на машину. Вдягаються в будь-що, аби донці купити модний дорогий одяг. Їдять – не перебирають, а своїм нащадкам передають повні клунки харчів. А діти можуть і не зазирнути до тієї торби, де лежить домашній сир – краще в супермаркеті купити. А те, що мама дала, поцвіте, зіпсується – і на смітник.
Батьки! Любіть своїх дітей, але не сліпою любов’ю. Не замінюйте свою любов фінансами або дорогими подарунками. Навчайте їх мудрості, добру. Бо що ви посієте в дитячих душах, те пожнете в старості. Слово Боже говорить: «Привчай юнака до дороги його, і він, як постаріється, не уступиться з неї» (Притчі 22:6). Тож варто прислухатися до цієї поради.
Галина ОЛІФЕРЧУК.
Залишити коментар