Відважний воїн і великий життєлюбПоворські ліси називають партизанськими. Навесні тут виспівують солов’ї, вмиваються літніми росами трави, зорепадом осіннього листя вкриваються лісові стежки. І так з року в рік. Єдине лишається незмінним. Це – подвиг односельчан, які в далекі роки війни ціною власного життя виборювали мирне сьогодення.
З кожним роком рідшають ряди звитяжців, тому так хочеться приділити їм більше уваги, сказати найтепліші слова, висловити найщирішу вдячність за їх героїчне життя. Бо якби вони не встали на захист рідної землі, то нас би просто не було б. Схилімо ж голови перед героїзмом сивочолих ветеранів.
Серед усіх сьогоднішніх мирних доріг в Миколи Єфремовича Катеринюка є особливі, дороги юності, дороги пам’яті. І ведуть вони в далекі роки війни, як спогад, викликаючи щемливий біль.
Війна прийшла до Поворська в перші її години, принісши тривогу і жорстокість. Одразу ж фашисти встановили жорстокий режим. Проте люди не могли із цим змиритись, тому об’єднувались на боротьбу з ворогом.
Вир партизанського руху підхопив і Миколу Єфремовича. Йому було лише 16. Ще б, здавалось, вчитися, любити. Юнак мріяв засівати землю хлібом, розводити худобу, давати лад у господарстві. Та війна цьому завадила.
Микола Єфремович пам’ятає, як допомагав партизанам. З відповідальністю ставився до завдань, які разом з іншими отримував від організаторів антифашистської групи опору.Це були П. Х. Самчук, Я. Т. Демчук, Г. А. Карплюк, М. А. Матяшук, Д. М. Кратюк. Не раз пригадує, як з однолітками пасли корів і натрапили на склад зброї.
– Скажу одне, що її було багато, – розповідає Микола Єфремович. – Ми доповіли про це П. Х. Самчуку. Тієї зброї було досить, щоб забезпечити 55 чоловік.
Навесні 1942 року став діяти боєздатний партизанський загін. Командиром був П. Х. Самчук (підпільне прізвисько «Бондаренко»).
Партизани в своїй боротьбі спирались на місцеве населення. Завдання допомагали виконувати жінки, чоловіки, молодь.
Микола Єфремович виявляв велику відвагу, силу духу, брав активну участь у партизанському русі. Ходив на диверсії, підривав залізниці, брав участь у боях.
Часто вирушав у розвідку до Ковеля разом із партизанами. Відповідальні завдання чекали на них і в Голобах, і в Маневичах, і в Рівному.
Скільки кілометрів лісових доріг було подолано!
– Ніч та ліс, – згадує Микола Єфремович, – були нашими кращими друзями.
Суворий режим, який був запроваджений в загоні, привчав до пильності.
– На завдання ходили вночі, – продовжує розповідь наш герой. – Доводилось пішки долати по сто кілометрів з важкими ношами, знати паролі.
У той час в Маневицьких лісах діяв загін Юзефа Собєсяка, тож часто требу було ходити туди за дорученням командира. Згодом загін П. Х. Самчука об’єднався із «собєсяківцями» для спільної боротьби з фашистами.
Настав 1944 рік. Наближалася визвольна канонада наших військ. З’єднання А. П. Бринського контролювало залізниці Ковель-Брест, Ковель-Сарни. Не раз тут знімалась до неба червона заграва. Летіли під укіс ворожі ешелони.
Микола Єфремович уже мав досвід підривних робіт. З А. П. Бринським ветеран був знайомий особисто. Пізніше у своїх спогадах він напише: «Про мужніх партизан, які діяли в районі північніше Ковеля» і високо оцінить їх роботу.
Загін Самчука пустив під укіс 38 фашистських ешелонів, висадив в повітря 6 залізничних мостів.
Миколі Єфремовичу довелося брати участь у визвольних боях за м. Рівне. Разом з іншими партизанськими загонами звільняли Любешів.
Партизанський загін мав свій радіоприймач. Друкували листівки, а хлопці їх розносили. Людям було важливо знати про події на фронтах, про визвольний шлях нашої армії. Листівки читались, передавали з рук в руки, від села до села.
– Нині по-різному оцінюють нашу, участь у партизанському русі, – каже ветеран. – Але нам, молодим, тоді було нелегко, і де тільки бралася сила, здоров’я усе робити?
Коли звільнили Поворськ, юний партизан пішов у діючу армію. Після війни продовжив службу. Тільки в 1951 році повернувся в рідне село.
…Багато років минуло з тих пір. Заросли малопомітні партизанські стежки, там, де проходили бої, виросли нові ліси, та ніщо не забулось, не стерлося з пам’яті.
Життя і героїчний подвиг ветерана – історія села. Він – гордість односельчан. Своїм прикладом, силою духу, працелюбністю і відважністю довів, що добро перемагає зло. Його мудрість і життєвий досвід варто наслідувати і передавати з покоління в покоління.
Валентина СІЧКАР.
НА ЗНІМКУ: учасник партизанського руху Микола КАТЕРИНЮК з Поворська.
Фото з домашнього архіву.
Залишити коментар