Редакційна пошта / Ясна зоря Валентини Романчук

З часів далекого матріархату чоловіки ставилися до жінки, як до богині — ясної зорі. І не дивно! Адже вона була хранительницею вогню, берегинею роду та домівки, народжувала нове життя. Кожен чоловік намагався захистити свою богиню, клявся у вірності і був щасливий від її усмішки та поради.

Не помилюсь, коли скажу, що такою ясною зорею на ковельському небосхилі є Валентина Олександрівна Романчук (на знімку). Її усмішка зігріє ваше серце. Її голос — це пісня  ніжнотонна солов'їна. А її мудрість — це справжня скарбниця із тайними печатями.

В бурхливому сесійному залі не раз буває, коли на гребінь емоцій зриваються гарячі голови, безпідставно критикуючи “неправильно” розписані ходи у лабіринтах бюджету. А Валентина Олександрівна встає усміхненою  зорею над залом і лагідно та переконливо вгамовує розбурхані пристрасті. Як їй це вдається? Все просто — на її боці професійність, знання справи та чесність.

До неї сьогодні завітав у гості золотий ювілей, коли її  краса, талант, вишукана жіночність сяють найяскравіше.

А де ж зійшла її ясна зоря?

Народилася Валентина Романчук у  селі Білашеві Ковельського району серед садів квітучих та лісів зелених. Купало її дівочу вроду дивне, з цілющою водою, озеро Янівка.

З дитинства маленька Валя була розумницею на ціле село, і навчалася гарно. А згодом із "відзнакою" закінчила Львівський фінансовий технікум. Їй як сумлінній працівниці довіряли різні відповідальні посади.

Трудовий шлях розпочала у Луцькому райфінвідділі на посаді заступника головного бухгалтера. Із 1985 року — ревізор-інспектор по бюджету, заступник бухгалтера Ковельського райфінвідділу, заступник завідувача Ковельського міського фінансового відділу.

У 2002 році переведена на посаду начальника фінансового управління, де беззмінно трудиться і в даний час. Без відриву від виробництва закінчила Тернопільський інститут народного господарства.

Є люди, які на посаді просто виконують свої обов'язки, не виходячи за рамки інструкцій.

Валентині Романчук такий стиль роботи  не по душі. Вона, справді, як зірка, своїми променями освітлює міські проблеми  освіти, комуналки, медицини, культури, і старається туди направити кошти. І до неї прислухаються, її поважають.

Ковельчани мають дякувати Богу за те, що біля фінансового "керма" стоїть успішний менеджер нового типу  Валентина Романчук. І заслужено вона удостоєна Почесної грамоти Міністерства фінансів України. Має грамоти і подяки обласного рівня, і неодноразово —  міського голови.

Знаю, що добрим словом про Валентину Олександрівну відгукується міський голова Олег Кіндер, а з ним його заступники та начальники управлінь. А яка оцінка від колег по праці?

О, то ціла пісня: "гарна", "мила", "приємно працювати", "порадить, розрадить", "вміє "вибивати" дотації і субвенції для міста", "молодчина" і т. д., і т. п.

А чи нема гордині і чи друзів  шанує?

Надія Мизовець безапеляційно заявляє: "У неї друзі не  за посадами, а від душі. Вона — найсильніший фінансист в області, і я дякую Богу, що маю таку подругу". 

Можливо, Валентина Романчук  тільки однією роботою живе?

Ні, шановний читачу, життя її наповнене цікавим змістом. Любить ліс, вміє збирати гриби. Є вільний час — в'язання до душі. А ще у неї гарна дача, а там — унікальні помідори, пишний перець і заморська солодка цибуля. І як годиться богині-зорі,  пісні   чарують її тонку душу.

Чоловік і все сімейство підтримують її і люблять, а шестирічна щебетуха онуця Аня — то найбільша радість. Матуся гордиться й донею.

Одягає золоті ювілейні шати невловимий час. Оглянешся, а де ж оте життя? Як одна мить пролетіло.  Але запам'ятайте, Валентино Олександрівно, що в миті тій спресовано багато добрих справ. Заради цього і живе людина на Землі.

…Побутує  давня легенда. Вийшло Сонечко ранкове на небо і зорю ясну побачило. Закохалося до безтями і захотіло спіймати. А зоря ранкова на землю впала і розсипалася росою срібною по всій  траві. Тоді Сонце свої промені на землю кинуло. А  росинки — мов би парою стали, в небо злетіли, і на хмаринки сіли, і вдалину  полетіли. То ж, шановна наша, мила Олександрівно, хай не догонять Вас хмаринки смутку. Залишайся юною, ясночолою зіронькою.

А доки писалося, то й Муза з'явилася,  поетичні рядки подарувала.

Валентині Романчук

Сія зоря на небосхилі ясна,

Промінчик ллється у засмучені серця.

Коли з тобою ми, ця мить прекрасна,

Бо доброта твоя — від мами і  Творця.

Ти любиш пісню, своє село і місто,

Красу неповторну волинської природи.

Твоє життя наповнене високим змістом —

Служити людям, і не заради нагороди.

Стають у стрій фінансові рядки.

Вони солісти у оркестрі, а ти —

маестро.

Симфонію бюджету ти 

граєш залюбки

Без таємниць. Прозоро.

Вміло. Чесно.

Ввібралась в золото твоя

ясна зоря,

А ти така вся осяйна, юна.

І хай хвилюються фінансові моря.

Неси в душі, завжди, весняні вруна!

Анатолій СЕМЕНЮК.

З часів далекого матріархату чоловіки ставилися до жінки, як до богині — ясної зорі. І не дивно! Адже вона була хранительницею вогню, берегинею роду та домівки, народжувала нове життя. Кожен чоловік намагався захистити свою богиню, клявся у вірності і був щасливий від її усмішки та поради.

Не помилюсь, коли скажу, що такою ясною зорею на ковельському небосхилі є Валентина Олександрівна Романчук (на знімку). Її усмішка зігріє ваше серце. Її голос — це пісня  ніжнотонна солов'їна. А її мудрість — це справжня скарбниця із тайними печатями.

В бурхливому сесійному залі не раз буває, коли на гребінь емоцій зриваються гарячі голови, безпідставно критикуючи “неправильно” розписані ходи у лабіринтах бюджету. А Валентина Олександрівна встає усміхненою  зорею над залом і лагідно та переконливо вгамовує розбурхані пристрасті. Як їй це вдається? Все просто — на її боці професійність, знання справи та чесність.

До неї сьогодні завітав у гості золотий ювілей, коли її  краса, талант, вишукана жіночність сяють найяскравіше.

А де ж зійшла її ясна зоря?

Народилася Валентина Романчук у  селі Білашеві Ковельського району серед садів квітучих та лісів зелених. Купало її дівочу вроду дивне, з цілющою водою, озеро Янівка.

З дитинства маленька Валя була розумницею на ціле село, і навчалася гарно. А згодом із "відзнакою" закінчила Львівський фінансовий технікум. Їй як сумлінній працівниці довіряли різні відповідальні посади.

Трудовий шлях розпочала у Луцькому райфінвідділі на посаді заступника головного бухгалтера. Із 1985 року — ревізор-інспектор по бюджету, заступник бухгалтера Ковельського райфінвідділу, заступник завідувача Ковельського міського фінансового відділу.

У 2002 році переведена на посаду начальника фінансового управління, де беззмінно трудиться і в даний час. Без відриву від виробництва закінчила Тернопільський інститут народного господарства.

Є люди, які на посаді просто виконують свої обов'язки, не виходячи за рамки інструкцій.

Валентині Романчук такий стиль роботи  не по душі. Вона, справді, як зірка, своїми променями освітлює міські проблеми  освіти, комуналки, медицини, культури, і старається туди направити кошти. І до неї прислухаються, її поважають.

Ковельчани мають дякувати Богу за те, що біля фінансового "керма" стоїть успішний менеджер нового типу  Валентина Романчук. І заслужено вона удостоєна Почесної грамоти Міністерства фінансів України. Має грамоти і подяки обласного рівня, і неодноразово —  міського голови.

Знаю, що добрим словом про Валентину Олександрівну відгукується міський голова Олег Кіндер, а з ним його заступники та начальники управлінь. А яка оцінка від колег по праці?

О, то ціла пісня: "гарна", "мила", "приємно працювати", "порадить, розрадить", "вміє "вибивати" дотації і субвенції для міста", "молодчина" і т. д., і т. п.

А чи нема гордині і чи друзів  шанує?

Надія Мизовець безапеляційно заявляє: "У неї друзі не  за посадами, а від душі. Вона — найсильніший фінансист в області, і я дякую Богу, що маю таку подругу". 

Можливо, Валентина Романчук  тільки однією роботою живе?

Ні, шановний читачу, життя її наповнене цікавим змістом. Любить ліс, вміє збирати гриби. Є вільний час — в'язання до душі. А ще у неї гарна дача, а там — унікальні помідори, пишний перець і заморська солодка цибуля. І як годиться богині-зорі,  пісні   чарують її тонку душу.

Чоловік і все сімейство підтримують її і люблять, а шестирічна щебетуха онуця Аня — то найбільша радість. Матуся гордиться й донею.

Одягає золоті ювілейні шати невловимий час. Оглянешся, а де ж оте життя? Як одна мить пролетіло.  Але запам'ятайте, Валентино Олександрівно, що в миті тій спресовано багато добрих справ. Заради цього і живе людина на Землі.

…Побутує  давня легенда. Вийшло Сонечко ранкове на небо і зорю ясну побачило. Закохалося до безтями і захотіло спіймати. А зоря ранкова на землю впала і розсипалася росою срібною по всій  траві. Тоді Сонце свої промені на землю кинуло. А  росинки — мов би парою стали, в небо злетіли, і на хмаринки сіли, і вдалину  полетіли. То ж, шановна наша, мила Олександрівно, хай не догонять Вас хмаринки смутку. Залишайся юною, ясночолою зіронькою.

А доки писалося, то й Муза з'явилася,  поетичні рядки подарувала.

Сія зоря на небосхилі ясна,

Промінчик ллється у засмучені серця.

Коли з тобою ми, ця мить прекрасна,

Бо доброта твоя — від мами і  Творця.

Ти любиш пісню, своє село і місто,

Красу неповторну волинської природи.

Твоє життя наповнене високим змістом —

Служити людям, і не заради нагороди.

Стають у стрій фінансові рядки.

Вони солісти у оркестрі, а ти — маестро.

Симфонію бюджету ти  граєш залюбки

Без таємниць. Прозор