Лист до усіх батьківНа превеликий жаль, лише у зрілому віці починаєш усвідомлювати, що Мама і Тато – це дійсно єдині найрідніші люди!
Тільки зараз, подорослішавши, розумієш, наскільки вони були обділені нашою увагою, нашим часом і любов’ю… Як вони потребували цього, не просячи нічого взамін! А ми?
Більшість з нас сприймали їх матеріальну, моральну й духовну допомогу – щоденну і постійну – як щось надокучливе і зайве. Ну, ще б! Ми ж такі самостійні, дорослі, все можемо й хочемо здійснювати самі, і не потрібні нам Ваші поради!
І лише зараз, пройшовши свій життєвий шлях – з помилками та відкриттями, з втратами і радощами, – коли самі стали батьками, тільки зараз рум’янець сорому іноді вкриває щоки за свій егоїзм.., за свою відчуженість.., за своє небажання розуміти…
То ж давайте хоча б тепер трепетно ставитися до кожної хвилини життя наших батьків, яке, на жаль, йде до заходу… Не будемо відмахуватися на їх прохання, яке нам іноді здається мізерним! Не будемо сердитися на їх розмови, не завжди для нас цікаві, але такі важливі для них! Не будемо дратуватися через їх неквапливість, незграбність, неповороткість…
Вони стають схожими на маленьких дітей – з такими ж безкінечними запитаннями (але ж дітям ми терпляче відповідаємо), з падінням, переломами й синяками (але ж діти відскакують, як м’ячі від підлоги), з провалами пам’яті (а дітям ми просто прощаємо їх незнання)…
Наші єдині, наші неповторні! Наші старенькі й такі красиві батьки! Спасибі Вам за Вашу безкорисливу любов до нас, спасибі за чудо появи нас у цьому прекрасному світі!
Поки Ви живі, — ми відчуваємо себе дітьми… Живіть довго-довго! Ну, добре, дозволяємо Вам трішки хворіти, але – ЖИВІТЬ!!!
Просимо: продовжіть нам відчуття нашого дитинства, подаруйте щастя бути поряд з Вами… І бути потрібними Вам… Простіть нас…
Наталія ТИШИК,
викладач Ковельської школи мистецтв.
НА ЗНІМКУ: мої дорогі батьки – Валентина Василівна і Володимир Федорович ОШУРКОВИ (на жаль, тата уже немає…).
Фото з архіву автора.
Залишити коментар