Редакційна пошта / З вірою в Україну здолаємо все

Україна – це колиска нації, це  рідна ненька, це весь світ – наймиліший, найрідніший, найщиріший. 

Це її боронили і віддавали за неї своє життя кращі доньки і сини народу: січові стрільці і українські повстанці, козаки під Берестечком і студенти під Крутами, бійці Першої та Другої світових воєн і воїни-інтернаціоналісти. До них належать ті, які захищали нас у Чорнобилі від невидимого ворога – так званого "мирного атома", Герої Небесної Сотні та воїни  АТО (хоч яка це антитерористична  операція, коли гинуть бійці і мирні жителі, а міста і села лежать у руїнах? Це – вже війна, чомусь до цих пір неоголошена).

Монголо-татарські орди хана Батия грабували наш край та знищували все живе в ньому. Турки і татари убивали доросле населення, а молодь і дітей брали у  ясир та вивозили для того, щоб зробити з них яничар. Німці вивозили з нашого краю багатства, чорнозем та дармову робочу силу. Ляхи, австріяки, мадяри, а особливо москалі, всіма силами намагалися відібрати у нас благодатну нашу землю і відщипували, відгризали її по шматочках. А це – Холмщина, Берестейщина, Підляшшя, Воронежщина, Стародубщина, а тепер і Крим та Донбас. І лише завдяки мужності та самовідданості наших воїнів Україна ще жива.

Але найбільше страшне те, що багатьох із нас десятки років "зомбували" і  зробили яничарами. Як писав Т. Шевченко: "А тим часом яничари нехай підростають, та поможуть москалеві господарювати  та з матері полатану сорочку знімати. Помагайте недолюдки матір катувати".

Нам розповідали, у якій гарній державі – Радянському Союзі ми живемо, як вона дбає про нас, де людина людині – брат (але як співає наш земляк Василь Марчук, "Він нам божився, що брат, але насправді це кат"). Саме війська Муравйова та нинішні путінські бандити  знищували та й тепер знищують цвіт нашої нації. Це московські царі Петро та Катерина зруйнували Запорозьку  Січ та віддавали під муштру на 25 років наших молодих хлопців, тим самим роблячи їх москалями, а, значить, і яничарами.

Це Ленін, Сталін, Берія,  Косіор, Дзержинський, Троцький розробляли плани голодоморів 20-х, 30-х, 40-х років, що переросли в справжній геноцид українського народу, який знищив, виморив голодом мільйони хліборобів.

Воєначальники Рокоссовський, Жуков, Ватутін, які в  Другу світову війну кидали наших воїнів у бій проти гітлерівців з дерев'яними гвинтівками та цеглинами, а позаду ставили загороджувальні загони, які знищували тих, хто пробував відступати, а потім мостили їх тілами загати для переправи через Дніпро.

Вдумаймося: для чого знищували цвіт нації – письменників, поетів, композиторів, кобзарів, накладали цензуру на твори відомих українських геніїв? Для чого знищували священиків та забороняли віру в Бога, не дозволяли нам колядувати та щедрувати? Чому вивозили цілі сім'ї (особливо із Західної України) на Колиму, Соловки, Сахалін, Воркуту, Норильск? А все для того, щоб нація була залякана, безлика, несвідома.

Для чого молодих бійців Радянської Армії кинули в Афганістан, чиї інтереси вони там захищали, за яку ідею поклали  голови молоді люди, в більшості своїй – знову ж українці, а скільки їх повернулося звідти інвалідами фізично і морально?

Пам'ятаєте, як нас запевняли, що атомну електростанцію можна ставити і на Червоній Площі у Москві (настільки вона безпечна), а натомість поставили під Києвом, і коли в квітні 1986 року вона наробила біди, яку ми пожинаємо тепер і ще багато років будемо боротися із її наслідками – такими, як онкохвороби, і невідомо ще, хто кого переможе. Тоді вивели київських дітей на першотравневу демонстрацію по Хрещатику і довгий час замовчували, яку небезпеку несе людям ця невидима смертоносна сила. Хіба це все не геноцид українського народу?

Українська Повстанська Армія, яка утворилася на Волині у 1942 році і нараховувала у своєму складі 100 тисяч бійців, боролася за свій край, за Україну, не завойовувала чужих земель, а боронила свої домівки від чужинців. У повстанців основним був поклик: "Здобудеш волю у бою або помреш в боротьбі за неї".

На Ковельщині найбільше повстанців було у селах Скулині, Облапах та містечку Несухоїже (тепер Тойкут). Мужністю та героїзмом відзначалися сотники "Дяченко", "Кубик" та бійці "Ярий", "Сивий", "Голобенко".

Господь Бог подарував довге життя зв'язковій "Гиві" із Скулина – Ганні Йонівні Зеленій (на знімку), дав їй щиру душу, світлу пам'ять, більш-менш добре здоров'я. Це дійсно глибокий “колодязь” патріотизму, добра, людяності. Це – людина від Бога, яка перенесла випробування повстанського життя у зовсім юному віці, тюрми, заслання у норильські табори, де була активною учасницею повстання в'язнів проти нелюдського утримання каторжан. 

Там же була поранена розривною кулею у таз, перенесла 9 операцій (досі дошкуляє їй те поранення). Відбула майже 10 років каторги, кілька років примусових робіт на Дніпропетровщині з пораженням у правах, народила трьох дітей, та їм також, як і їй у свій час, не вистачило місця в Україні, тому вони живуть і працюють у Росії. 

Уже немає в живих сина Ігоря, а дочка Галя навідується у гості раз у кілька років, хоч телефонує часто.

Живе Ганна Йонівна одна у маленькій, затишній, тепленькій хатинці в Скулині, яка потопає у віночку вишиванок, а це – рушники, серветки, доріжки, подушки, простирадла, скатертини, килими (яких вишила аж 16). Вишиває вона і досі. Усім, кого щиро любить, роздаровує це багатство. Друзям неодмінно дарує вишиту сорочку.

Відвідуємо ми її часто, а вона постійно просить, щоб приїжджали ще і ще. Дякуємо щиро за допомогу їй та догляд онучці Наталі, соціальним працівникам Катерині Іванівні та Раїсі Сачук, працівникам сільської ради та поштового відділення зв'язку, медикам.

20 квітня нашій дорогій мамі, бабусі, посестрі, подрузі виповнюється 89 років. Важке життя випало Вам, але разом з тим довге і щасливе. Тож нехай Бог дарує ще багато-багато років на радість нам, на славу Україні.

"Нехай роки летять, 

як лебеді у вирій,

Та не відходить в вирій

 доброта.

Прийміть вітання наші

 щирі,

Нехай літа  шумують, мов

жита.

Хай буде в серці віра 

і надія,

Нехай високий буде Ваш

 політ,

І хай Господь по щедрості

 наділить

Здоров'я й щастя ще 

на много-много літ".

З днем народження, шановна, і хай ще довго звучить з Ваших вуст: "За Україну, за її волю, за честь, за славу, за народ!". Нехай збудеться Ваша мрія про відновлення символічної могили у Скулині на честь Т. Г. Шевченка, яку знищили "совєти". Нехай ніколи із вуст будь-якого скулинця та й українця не лунають слова про те, що він "не любить бандерівців", особливо із вуст кандидатів на державні посади.

А Україна нехай процвітає, нехай Бог пошле їй мудрих керманичів, допоможе нам побороти російського агресора і додасть розуму та глузду "яничарам", яких поміж нас ще дуже багато.

Слава Україні! Героям Слава!

З повагою –

сім'ї   КОЗУЛЬ, ВЕРЧУКІВ, 

КРАВЧУКІВ.

Україна – це колиска нації, це  рідна ненька, це весь світ – наймиліший, найрідніший, найщиріший. 

Це її боронили і віддавали за неї своє життя кращі доньки і сини народу: січові стрільці і українські повстанці, козаки під Берестечком і студенти під Крутами, бійці Першої та Другої світових воєн і воїни-інтернаціоналісти. До них належать ті, які захищали нас у Чорнобилі від невидимого ворога – так званого "мирного атома", Герої Небесної Сотні та воїни  АТО (хоч яка це антитерористична  операція, коли гинуть бійці і мирні жителі, а міста і села лежать у руїнах? Це – вже війна, чомусь до цих пір неоголошена).

Монголо-татарські орди хана Батия грабували наш край та знищували все живе в ньому. Турки і татари убивали доросле населення, а молодь і дітей брали у  ясир та вивозили для того, щоб зробити з них яничар. Німці вивозили з нашого краю багатства, чорнозем та дармову робочу силу. Ляхи, австріяки, мадяри, а особливо москалі, всіма силами намагалися відібрати у нас благодатну нашу землю і відщипували, відгризали її по шматочках. А це – Холмщина, Берестейщина, Підляшшя, Воронежщина, Стародубщина, а тепер і Крим та Донбас. І лише завдяки мужності та самовідда