Кому ж вірити?Схоже на те, що до одвічних питань, які завжди мучили і мучать тверезо мислячих людей («Що робити? і «Хто винуватий?»), сьогодні додалося ще одне – «Кому вірити?».
Виникає воно все частіше у тих, хто уважно слідкує за перебігом нинішніх передвиборних перегонів. Те, що в багатьох випадках вони, м’яко кажучи, не зовсім толерантні і чисті, доведення не потребує. Досить подивитися телебачення, почитати газети (особливо місцеві), щоб у цьому переконатися.
Замість того, щоб пропагувати свої ідеї і програми, переконувати виборців у необхідності голосувати саме за нього (чи за неї), окремі кандидати у народні депутати тільки те й роблять, що обливають опонентів «помиями». Вони сподіваються таким чином продемонструвати свої переваги над конкурентом, хоч особисто у мене така передвиборна тактика викликає лише огиду.
Але це лишень один бік «медалі». Другий – у тому, що виборчі штаби того чи іншого кандидата практикують «викид» інформації, яка має засвідчити його високий рейтинг і популярність серед місцевого електорату. В принципі, соціологічні дослідження – справа потрібна і, можливо, навіть ефективна. Але тільки в тому разі, коли такі дослідження проводяться авторитетними і знаними в Україні соціологічними службами на основі наукових методик, які викликають довіру і перевірені життям.
А що маємо на ділі?
Беру шановану мною газету «Вісті Ковельщини». Прес-служба одного з кандидатів у народні депутати (прізвища не називаю, бо суть проблеми не в цьому) безапеляційно стверджує, що коли б вибори відбулися найближчої неділі, за нього проголосували б 41,2 відсотка виборців. Ця ж цифра фігурує в іншому номері видання.
Щоправда, називаються можливі проценти голосів підтримки за двох інших учасників перегонів – 21,3 та 17,4 відсотка відповідно.
А ось газета «Ковель сьогодні» від 11 жовтня ц. р. В результаті так званого «репрезентативного телефонного опитування», як називає його редакція, встановлено, що у нашому місті за вже згадуваного кандидата у нардепи готові віддати свій голос 24,4 відсотка опитаних, за його найближчих конкурентів – 12,8 та 7,6 відсотка.
«Слово Волині» подає «свої» цифри: 39,8 (але вже за іншого кандидата), 10,2 (за згадуваного кандидата); 8,9 відсотка за третього. З’являється і четвертий фаворит перегонів. У нього рейтинг нібито 9,8 відсотка.
Спеціально не називаю прізвищ, щоб не бути запідозреним у «підігруванні» комусь із кандидатів. Але хочу запитати самого себе і тих, хто проводив оті соціологічні дослідження: кому вірити?
Як може так бути, щоб у кожної із соціологічних служб виходили «свої» цифри, які істотно різняться одна від одної?
Коли сьогодні лідер партії «Україна – вперед!» Наталія Королевська збирається подавати в суд на соціологічні служби, які відомі й авторитетні в Україні і які оприлюднили приблизно однаковий результат своїх досліджень, які пані Наталію не задовольняють, то це ще можна зрозуміти.
Але коли що не газета, то інша цифра (як у наших випадках), то закрадається сумнів у достовірності цих цифр.
«Що ж робити?» – запитає дезорієнтований виборець.
А нічого. Прочитати газети, відкласти їх убік і 28 жовтня прийти на виборчу дільницю. Прийти і проголосувати так, як підказує сумління, а не так, як «підказують» так звані соціологи, котрі, швидше всього, відпрацьовують гроші, які їм заплачено.
Бо ж відомо: хто платить гроші, той замовляє музику.
Чи, може, я помиляюсь?
Маркіян ІВАЩИК.
Залишити коментар