Талант і праця, що в творчість перейшлиКожній людині Бог дарував якийсь талант: одному – співати, іншому – малювати, ще комусь бути лікарем… А ось Марії Пантолік із Черемошного Господь подарував безліч талантів, про що й буде моя розповідь…
На початку села веселими вікнами, під якими пишаються квіти, стрічає обійстя моєї героїні – милої і привітної, доброї душею людини. Завітавши недільного ранку на її подвір’я, я застала господиню за роботою: вона з сином чистила маслята. Сім’я не спала, доки Сонце в боки припече, а, вигнавши худобу на пашу, подалася в ліс по гриби
. «Що осінню заготовимо, те взимку будемо мати», – каже жінка. Зачувши нашу розмову, з хати вибігла онучка Софійка, а за нею Таня – донька Марії Петрівни.
Хазяйка охоче розповідає про себе: родом із Черемошного, закінчила ПТУ-5 у Ковелі, вийшла заміж за Володимира Пантоліка з Кричевич і назавжди «осіла» у селі. Спочатку 8 років працювала в колгоспі дояркою. Чоловік в усьому допомагав дружині, бо ж удома ще було господарство і двоє діток.
Згодом колгосп розпався, і сім’я лишилася без роботи. Але подружжя не склало руки. З 2000-го по 2011-й рік здали 9 биків по 7,5—8 центнерів і 8 корів, яких вигодували з теличок. Скільки-то треба було одного сіна накосити і вкласти праці, щоб щось мати! А ще здавали молоко, збирали ягоди, гриби. Це був їхній заробіток. Було, чоловік доїть корови, а дружина тим часом до лісу по гриби біжить. Добре, як дружна родина!
Марії лише 43 роки, а вона «заткне» в праці за пояс будь-якого мужчину. Думаю, ніяка б жінка з передачі «Міняю жінку» з її господарством не впоралася б, а вона справляється і всьому дає лад.
А ще коли в селі весілля
– Марію кличуть, бо такого короваю, як вона, ніхто не спече і ніхто так гарно його не прикрасить. Йдуть дівчата заміж (а до Ковеля далеченько) – зачіски їм зробить, як досвідчений перукар Марійка. Сина й чоловіка теж підстригає. Ось так завдяки її талантам і сімейний бюджет економиться.
Одних лише помідорів законсервувала трудівниця на зиму для сім’ї 350 кілограмів, сама і хліб пече. А ще ж тримають величезне господарство: 100 курей, 6 свиней, 3 корови, 2 телиці, 3 гектари орної землі і 5 – сінокосу. І сім’я чималенька: вони з чоловіком, син, донька, зять, онука і батько.
І де ця жіночка бере час і сили?! Просто їй з дитинства батьки заклали любов до праці та до життя. Батько Марії – великий трудяга, що й передалося дочці. Брат Микола колись казав сестрі: «Не заздри нікому, хто що має, а старайся зробити сама». І вони з чоловіком стараються. По сусідству звели гуртом для дочки із зятем хату. Разом з дітьми трудяться і в полі, і в лісі, один одному допомагають. Марія Петрівна з ма
теринською гордістю розповідає, що діти її знають ціну заробленій копійці.
Сама господиня постійно чимось зайнята: шиє, перешиває, вишиває, в’яже – на всі руки майстриня. Але найбільше її захоплення – бісероплетіння. Разом з дочкою Танею щось фантазують, одна одній підказують. У Тані одяг оздоблений ручною роботою, а дизайнер – вона сама. Мама тішиться, що донька не лінива.
Якось декілька років тому Таня самотужки стала освоювати бісероплетіння. Почала з найпростішої квіточки, браслета. Виходило непогано. Потім зробила деревце. Мама дивилася-дивилася на ці «витівки», і самій закортіло спробувати, адже хист до прекрасного мала – в дитинстві гарно малювала. Так і почала творити з донькою.
Підуть до лісу по ягоди – і вже несуть додому усіляке гілляччя, яке використовують у своїх композиціях. Всі полягають спати, а дві «бджілки»-трудівниці чаклують над майбутнім виробом. Обгортають гіллячки, нанизують на дротики бісеринки для квіточок, листочків. Це дуже тонка і клопітка робота, що вимагає 
любові, вміння і терпіння.
Марія і Таня до всього додумуються самі: і клей купити, бісер, до чого прикріпити основу пеньочка чи стовбур дерева. Все у майстринь виходить, бо творять з любов’ю. Коли задуманий виріб починає вимальовуватися, тоді й сон у жінок зникає.
Мухоморчики, грибочки на лісовій галявині – це 
Марія Пантолік робить із шпаклювального сатенгіпсу. Пофарбує – і як справжні гриби. І метелики, стрекози, жучки – мов живі. А ще диво-ангелики, корзиночки з квітами, безліч корабликів з парусами з ракушок.
Мріє Марія Петрівна поїхати хоч раз на море. Але не відпочити, а… назбирати усіляких ракушок для своїх робіт. Каже, брала б шухльою у мішки. Її душа – у тій красі, що творить. У домі все говорить, що тут живуть рукодільниці: дзеркало, оздоблене віночком з бісеру, весільні фужери, на яких букетики, лялька у пишному платті із залишків тюлю і композиції на різний колір і фантазію – береза і верба в зріст людини, «посаджені» на поляні, а під вербою – козак тулиться до дівчини, ставочок із жабеням на лататті та ін. І майже все із бісеру.
Господиня любить і фотографувати, але так, щоб був гарний сюжет (її фото – дочка у віночку). А вишивають сільські умілиці сорочки, рушники, скатертини своєю особливою технікою і лише шовковими нитками. Від їх робіт важко відвести погляд. Навіть на замовлення можуть вишити сорочку, якої ніде не купиш.
Недаремно Марія Пантолік як майстер бісероплетіння нагороджена грамотою Ковельської райдержадміністрації. Її роботами захоплюються, дивуються манері виконання, видумці і таланту цієї скромної сільської майстрині, у якої праця і творчість завжди ідуть поруч.
І я дивилася на все та тільки ахкала. Тож нехай Ваші таланти, Маріє Петрівно, і далі розкриваються з новою силою на радість Вам і потіху людей!
Галина ОЛІФЕРЧУК.
НА ЗНІМКАХ: Марія ПАНТОЛІК та її дочка Таня і їх вироби.
Фото з домашнього архіву.
Залишити коментар