На 9-му десятку літ, переживши важку особисту втрату, відома українська поетеса, що нині живе в Червонограді, а родом з селища Голоби на Волині, Людмила Ржегак видала свою наступну книгу віршів під назвою "Лети, літай, любові птах".
З хвилюванням і внутрішнім трепетом беру її до рук.
Кожен вірш просто-таки струменить любов'ю — до України, до своєї другої половинки, до внучаток, уже дорослих і самостійних.
Чого лишень варті назви розділів книги: "Любов прекрасна", "Славлю життя", "У храмі серця", "Я до вас ще піснею вернусь…"
Пані Людмила вміє бачити красу світу внутрішнім зором, і розуміє, наскільки кращим було б життя кожної людини, якби було пронизане любов'ю:
Любов — дарунок Господа
В пустелі сніговій,
То життєдайне джерело
На березі надій.
Вже досить мук, тривог і крові —
Хай окриля нас птах любові!
Любов — велика і прекрасна, наче море,
Зорею сяє у німім просторі.
Любов єднає рідних душ світлиці,
Снагою поїть, як вода з криниці,
Немає сили, рівної любові,
Вона тотожна з крапельками крові.
У буденному вона бачить красу природи рідного краю і прагне мирного майбутнього:
Наді мною небо чисте
Чуєш, земле рідна, пульс твого биття?
Правдою клянуся, волошковим полем,
Що люблю без тями я тебе, життя.
Мир вам, бистрі ріки, мовчазні озера,
Кучеряві села, гомінкі міста.
Мир вам, люди добрі, дітвора весела,
Що в дворах і скверах квітне, підроста.
Усе хвилює її невгамовне серце, і душевна криниця доброти може напоїти ще багатьох спраглих. А черпає снагу пані Людмила з рідного цілющого джерела:
Не висиха душі криниця —
Ще пульс у скронях лунко б'є.
Хоч час біжить, як з гір водиця,
Що у потічку виграє.
Я знов молюся літній днині,
Вдихаю сіна аромат.
Передаю привіт Волині —
Із Світязем запанібрат.
Підкоряються їй сонети, тріолети, романси і вальси, прекрасні танго, багато з яких покладені на музику:
Славлю життя неповторну дорогу —
Шлях, що манить у далекі світи,
Любо по ньому щоденно іти,
Світлу осанну складаючи Богу.
Іспит складаю в дорозі на гарт.
Хочеться сенс існування збагнути —
Жити інакше на світі не варт.
І хоч окремі з віршів сповнені тривоги за долю коханого, мотив їх життєствердний:
Знов береза тужить гірко, наче сирота,
І до білої сорочки віти пригорта.
То сумує не береза — дівчина струнка,
Що навіки покохала серце юнака.
Сокіл ясний не вернувся із кривавих
жнив —
В чистім полі колосочком голову
зложив.
Ось чому сердешна плаче в лузі
навесні,
Топить в Бузі свою тугу на самому дні…
Трепетно береже поетка щемливі спогади про коханого:
Є спомини, як ранки ясні,
Немов надії голубі,
Зворушливі, легкі, прекрасні…
А є — присвячені тобі:
У храмі серця берегтиму їх,
Як еліксир, — не для чужих утіх.
І ще кращий "Квітневий романс":
Коханий, далекий, прийди в мої сни.
Благаю у самого неба.
Весняним привітом мене осіни,
А більшого щастя не треба.
Листочком надії торкнися щоки,
Позич смутку сонця у Феба.
Знялись, щоб в крилатому танці думки,
А більшого щастя не треба.
Коханий, далекий, прийди в мої сни.
Надіюся лише на тебе.
І повінь пекельних страждань зупини,
А більшого щастя й не треба.
Збірочка вмістила 8 віршів, покладених на музику, і поезію серця, присвячену матері, онуку.
Ці поетичні рядки не можна читати тільки очима, вони сприймаються серцем.
Любов БАЙ.
НА ЗНІМКУ: Людмила РЖЕГАК.
Фото з архіву редакції.
Музика серця
На 9-му десятку літ, переживши важку особисту втрату, відома українська поетеса, що нині живе в Червонограді, а родом з селища Голоби на Волині, Людмила Ржегак видала свою наступну книгу віршів під назвою "Лети, літай, любові птах".
З хвилюванням і внутрішнім трепетом беру її до рук.
Кожен вірш просто-таки струменить любов'ю — до України, до своєї другої половинки, до внучаток, уже дорослих і самостійних.
Чого лишень варті назви розділів книги: "Любов прекрасна", "Славлю життя", "У храмі серця", "Я до вас ще піснею вернусь…"
Пані Людмила вміє бачити красу світу внутрішнім зором, і розуміє, наскільки кращим було б життя кожної людини, якби було пронизане любов'ю:
Любов — дарунок Господа
В пустелі сніговій,
То життєдайне джерело
На березі надій.
Вже досить мук, тривог і крові —
Хай окриля нас птах любові!
Любов — велика і прекрасна, наче море,
Зорею сяє у німім просторі.
Любов єднає рідних душ світлиці,
Снагою поїть, як вода з криниці,
Немає сили, рівної любові,
Вона тотожна з крапельками крові.
У буденному вона бачить красу природи рідного краю і прагне мирного майбутнього:
Наді мною небо чисте
Чуєш, земле рідна, пульс твого биття?
Правдою клянуся, волошковим полем,
Що люблю без тями я тебе, життя.
Мир вам, бистрі ріки, мовчазні озера,
Кучеряві села, гомінкі міста.
Мир вам, люди добрі, дітвора весела,
Що в дворах і скверах квітне, підроста.
Усе хвилює її невгамовне серце, і душевна криниця доброти може напоїти ще багатьох спраглих. А черпає снагу пані Людмила з рідного цілющого джерела:
Не висиха душі криниця —
Ще пульс у скронях лунко б'є.
Хоч час біжить, як з гір водиця,
Що у потічку виграє.
Я знов молюся літній днині,
Вдихаю сіна аромат.
Передаю привіт Волині —
Із Світязем запанібрат.
Підкоряються їй сонети, тріолети, романси і вальси, прекрасні танго, багато з яких покладені на музику:
Славлю життя неповторну дорогу —
Шлях, що манить у далекі світи,
Любо по ньому щоденно іти,
Світлу осанну складаючи Богу.
Іспит складаю в дорозі на гарт.
Хочеться сенс існування збагнути —
Жити інакше на світі не варт.
І хоч окремі з віршів сповнені тривоги за долю коханого, мотив їх життєствердний:
Знов береза тужить гірко, наче сирота,
І до білої сорочки віти пригорта.
То сумує не береза — дівчина струнка,
Що навіки покохала серце юнака.
Сокіл ясний не вернувся із кривавих
жнив —
В чистім полі колосочком голову
зложив.
Ось чому сердешна плаче в лузі
навесні,
Топить в Бузі свою тугу на самому дні…
Трепетно береже поетка щемливі спогади про коханого:
Є спомини, як ранки ясні,
Немов надії голубі,
Зворушливі, легкі, прекрасні…
А є — присвячені тобі:
У храмі серця берегтиму їх,
Як еліксир, — не для чужих утіх.
І ще кращий "Квітневий романс":
Коханий, далекий, прийди в мої сни.
Благаю у самого неба.
Весняним привітом мене осіни,
А більшого щастя не треба.
Листочком надії торкнися щоки,
Позич смутку сонця у Феба.
Знялись, щоб в крилатому танці думки,
А більшого щастя не треба.
Коханий, далекий, прийди в мої сни.
Надіюся лише на тебе.
І повінь пекельних страждань зупини,
А більшого щастя й не треба.
Збірочка вмістила 8 віршів, покладених на музику, і поезію серця, присвячену матері, онуку.
Ці поетичні рядки не можна читати тільки очима, вони сприймаються серцем.
Любов БАЙ.
НА ЗНІМКУ: Людмила РЖЕГАК.
Фото з архіву редакції.
Залишити коментар