Ось уже декілька років «лихоманить» сільську громаду Стеблів. Причиною конфліктної ситуації, яка тут склалася, було виділення шести гектарів землі, котра належить до земель запасу тодішньої Скулинської сільської ради, громадянам М. В. Щекальову, Ю. М. Федіку і О. В. Ющику для ведення особистого селянського господарства.
Всі троє – учасники АТО, і згідно із законодавством справді мають право на земельні ділянки. І все було б нічого, якби ці ділянки не знаходилися у місцевих мешканців в постійному користуванні з 1999 року, про що є записи і в погосподарсько-кадастрових книгах сільської ради. Впродовж всього часу цими ділянками користувалися жителі сіл Скулина і Стеблів, за які вони щороку сплачували земельний податок.
Зайве говорити, що подібна ситуація створила суспільну напругу у названих населених пунктах. Землю у селян забирають на тій підставі, що вона, мовляв, не приватизована і знаходиться за межами населених пунктів. Однак, коли ми побували на місці, люди буквально «засипали» нас документами, котрі підтверджують їх довготривале користування ділянками і сплату земельного податку. Не треба бути великим юристом, щоб зрозуміти: такі користувачі згідно із Земельним кодексом України мають першочергове право на приватизацію земельних ділянок.
Місцеві жителі, безперечно, не проти, щоб учасники АТО отримали землю. Але вони не розуміють, чому органи державної влади замість того, щоб виконувати свої службові зобов’язання перед колишніми воїнами, забирають землю в одних і передають іншим. До речі, серед тих, хто потерпів від подібного свавілля чиновників, є родини учасників АТО – Руслана Смаля та Івана Кравчика. І це в той час, коли поблизу є ділянки, які ще не використовуються.
Досліджуючи причини конфлікту, я можу з повним правом заявити, що його взагалі могло б не бути, коли б відповідні установи та їх керівництво підійшли до вирішення питання принципово і з усією відповідальністю. А почалося все у грудні 2015 року, коли на адресу тодішнього Скулинського сільського голови Р. С. Осійчука (прізвища якого навіть не спромоглися вказати), надійшов запит від начальника Головного управління держгеокадастру у Волинській області В. М. Василенка.
Щоправда, той запит нагадує швидше ультиматум очільника обласного відомства керівнику органу місцевого самоврядування, де ставиться вимога «протягом 10 календарних днів з дня отримання запиту письмово висловити позицію щодо можливості надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, на підставі якої земельна ділянка сільськогосподарського призначення державної власності орієнтовною площею 6,0 га, яка розташована за межами населених пунктів Скулинської сільської ради, буде передана (!) у власність громадянці (?) Щекальову Максиму Валерійовичу (2,0 га), Федіку Юрію Миколайовичу (2,0 га), Ющику Олександру Володимировичу (2,0 га) для ведення особистого селянського господарства…».
Бачте як: ще не одержавши відповіді з сільської ради, пан Василенко впевнений, що землю буде передано. Далі – більше: «Одночасно інформуємо, що відсутність протягом зазначеного строку вмотивованих заперечень, які безпосередньо передбачені Законом, а також частиною сьомою статті 118 та частиною третьою статті 123 Земельного кодексу України, є мовчазною згодою (?!) на надання дозволу на розроблення відповідної документації із землеустрою».
Ми спеціально зазирнули у Земельний кодекс в редакції від 16 квітня 2017 року, розшукали згадані статті, але ніде не знайшли згадки ані про якийсь 10-денний строк, ані про «мовчазну згоду».
Незважаючи на це, сільський голова Р. С. Осійчук надіслав листа у Головне управління держгеокадастру у Волинській області, де зазначив: «Повідомляємо, що на підставі розпорядження Ковельської райдержадміністрації від 21. 08. 2013 року, №276 земельна ділянка сільськогосподарського призначення державної власності площею 11 га, розташована за межами населеного пункту Стеблі в урочищі «Біла кладка», відноситься до земель запасу сільської ради. Звертаємо Вашу увагу на те, що земельною ділянкою користуються громадяни сіл Стеблів і Скулина, які сплачують земельний податок в сільську раду. Згідно із записами в погосподарсько-кадастрових книгах сільської ради дані земельні ділянки знаходяться у громадян в постійному користуванні з 1999 року.
Тому сільська рада не вважає за доцільне давати згоду на розроблення документації із землеустрою для передачі у власність земельних ділянок громадянам М. В. Щекальову площею 2,0 га, Ю. М. Федіку площею 2,0 га, О. В. Ющику площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства».
Для гарантії своєчасної доставки адресату лист із Скулинської сільради у Луцьк був відправлений, як рекомендований із відповідними підписами і печатками. Незважаючи на це, обласним управлінням Держгеокадастру було видано розпорядження «Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою» трьом фізичним особам, прізвища яких вказані вище, а також за ними ж зареєстровано право власності на ці земельні ділянки. Коли стали цікавитися, чому так сталося, в Головному управлінні відповіли, що ніякого рекомендованого листа не отримували (!).
У це важко повірити, адже на поштовому повідомленні чітко вказано, що лист вручено, і є відповідна розписка. Але, припустимо, лист справді не дійшов. То невже у відомстві пана Василенка не знайшлося людини, котра могла б телефоном поспілкуватися із Скулинським сільським головою і з’ясувати ситуацію? Але, видно, це не входило в плани обласних керівників, а тому вони свідомо чи несвідомо спричинили конфлікт, як-то кажуть, на порожньому місці.
Така байдужість і черствість до людей викликали у селі збурення. Тут відбулися сходи селян, зустрічі із народним депутатом України і депутатами районної ради. Своє право на землю наші земляки прийшли відстоювати на одну із сесій районної ради. Депутатський запит робив і я. Однак справу з місця зрушити не вдалося. Я розумію, що першопричина конфлікту – у діях керівників Головного управління держгеокадастру у Волинській області, але ж юристи, наскільки мені відомо, є в штаті і районної ради, і райдержадміністрації. То, можливо, варто було залучити їх до надання правової допомоги сільським жителям, допомогти розв’язати проблему на початкових стадіях конфлікту?
Дивує позиція колишнього начальника управління Держгеокадастру в Ковельському районі І. М. Лукасюка, який за дорученням голови РДА В. Т. Козака мав розібратися у справі і підготувати відповідь мені як депутату і селянам по суті питання. Натомість ми отримали звичайнісіньку бюрократичну відписку.
Нині Скулин і Стеблі увійшли до складу новоствореної Колодяжненської об’єднаної територіальної громади. Я звертаюся до її очільника В. Л. Кашика та колишнього Скулинського голови Р. С. Осійчука, який є заступником пана Кашика, з проханням ще раз вникнути в суть питання, досконало його вивчити з тим, щоб допомогти відстояти свої права людям у суді, без якого, цілком очевидно, нині не обійтися.
Я дуже не хотів би, щоб мій виступ сприйняли як заперечення прав воїнів АТО на земельні ділянки. Ні й ще раз ні: захисникам України землю треба давати! І слава Богу, що в більшості населених пунктів району цей процес триває спокійно і безконфліктно. Але я не можу погодитися з діями тих чиновників, котрі поверхово і без належного обґрунтування приймають рішення, які викликають соціальну напругу в сільських і селищних громадах, життя мешканців яких і так складне й суперечливе.
Володимир АНДРОСЮК,
депутат Ковельської районної ради (фракція
ВО «Батьківщина»).
Конфлікт, якого могло не бути
Ось уже декілька років «лихоманить» сільську громаду Стеблів. Причиною конфліктної ситуації, яка тут склалася, було виділення шести гектарів землі, котра належить до земель запасу тодішньої Скулинської сільської ради, громадянам М. В. Щекальову, Ю. М. Федіку і О. В. Ющику для ведення особистого селянського господарства.
Всі троє – учасники АТО, і згідно із законодавством справді мають право на земельні ділянки. І все було б нічого, якби ці ділянки не знаходилися у місцевих мешканців в постійному користуванні з 1999 року, про що є записи і в погосподарсько-кадастрових книгах сільської ради. Впродовж всього часу цими ділянками користувалися жителі сіл Скулина і Стеблів, за які вони щороку сплачували земельний податок.
Зайве говорити, що подібна ситуація створила суспільну напругу у названих населених пунктах. Землю у селян забирають на тій підставі, що вона, мовляв, не приватизована і знаходиться за межами населених пунктів. Однак, коли ми побували на місці, люди буквально «засипали» нас документами, котрі підтверджують їх довготривале користування ділянками і сплату земельного податку. Не треба бути великим юристом, щоб зрозуміти: такі користувачі згідно із Земельним кодексом України мають першочергове право на приватизацію земельних ділянок.
Місцеві жителі, безперечно, не проти, щоб учасники АТО отримали землю. Але вони не розуміють, чому органи державної влади замість того, щоб виконувати свої службові зобов’язання перед колишніми воїнами, забирають землю в одних і передають іншим. До речі, серед тих, хто потерпів від подібного свавілля чиновників, є родини учасників АТО – Руслана Смаля та Івана Кравчика. І це в той час, коли поблизу є ділянки, які ще не використовуються.
Досліджуючи причини конфлікту, я можу з повним правом заявити, що його взагалі могло б не бути, коли б відповідні установи та їх керівництво підійшли до вирішення питання принципово і з усією відповідальністю. А почалося все у грудні 2015 року, коли на адресу тодішнього Скулинського сільського голови Р. С. Осійчука (прізвища якого навіть не спромоглися вказати), надійшов запит від начальника Головного управління держгеокадастру у Волинській області В. М. Василенка.
Щоправда, той запит нагадує швидше ультиматум очільника обласного відомства керівнику органу місцевого самоврядування, де ставиться вимога «протягом 10 календарних днів з дня отримання запиту письмово висловити позицію щодо можливості надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, на підставі якої земельна ділянка сільськогосподарського призначення державної власності орієнтовною площею 6,0 га, яка розташована за межами населених пунктів Скулинської сільської ради, буде передана (!) у власність громадянці (?) Щекальову Максиму Валерійовичу (2,0 га), Федіку Юрію Миколайовичу (2,0 га), Ющику Олександру Володимировичу (2,0 га) для ведення особистого селянського господарства…».
Бачте як: ще не одержавши відповіді з сільської ради, пан Василенко впевнений, що землю буде передано. Далі – більше: «Одночасно інформуємо, що відсутність протягом зазначеного строку вмотивованих заперечень, які безпосередньо передбачені Законом, а також частиною сьомою статті 118 та частиною третьою статті 123 Земельного кодексу України, є мовчазною згодою (?!) на надання дозволу на розроблення відповідної документації із землеустрою».
Ми спеціально зазирнули у Земельний кодекс в редакції від 16 квітня 2017 року, розшукали згадані статті, але ніде не знайшли згадки ані про якийсь 10-денний строк, ані про «мовчазну згоду».
Незважаючи на це, сільський голова Р. С. Осійчук надіслав листа у Головне управління держгеокадастру у Волинській області, де зазначив: «Повідомляємо, що на підставі розпорядження Ковельської райдержадміністрації від 21. 08. 2013 року, №276 земельна ділянка сільськогосподарського призначення державної власності площею 11 га, розташована за межами населеного пункту Стеблі в урочищі «Біла кладка», відноситься до земель запасу сільської ради. Звертаємо Вашу увагу на те, що земельною ділянкою користуються громадяни сіл Стеблів і Скулина, які сплачують земельний податок в сільську раду. Згідно із записами в погосподарсько-кадастрових книгах сільської ради дані земельні ділянки знаходяться у громадян в постійному користуванні з 1999 року.
Тому сільська рада не вважає за доцільне давати згоду на розроблення документації із землеустрою для передачі у власність земельних ділянок громадянам М. В. Щекальову площею 2,0 га, Ю. М. Федіку площею 2,0 га, О. В. Ющику площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства».
Для гарантії своєчасної доставки адресату лист із Скулинської сільради у Луцьк був відправлений, як рекомендований із відповідними підписами і печатками. Незважаючи на це, обласним управлінням Держгеокадастру було видано розпорядження «Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою» трьом фізичним особам, прізвища яких вказані вище, а також за ними ж зареєстровано право власності на ці земельні ділянки. Коли стали цікавитися, чому так сталося, в Головному управлінні відповіли, що ніякого рекомендованого листа не отримували (!).
У це важко повірити, адже на поштовому повідомленні чітко вказано, що лист вручено, і є відповідна розписка. Але, припустимо, лист справді не дійшов. То невже у відомстві пана Василенка не знайшлося людини, котра могла б телефоном поспілкуватися із Скулинським сільським головою і з’ясувати ситуацію? Але, видно, це не входило в плани обласних керівників, а тому вони свідомо чи несвідомо спричинили конфлікт, як-то кажуть, на порожньому місці.
Така байдужість і черствість до людей викликали у селі збурення. Тут відбулися сходи селян, зустрічі із народним депутатом України і депутатами районної ради. Своє право на землю наші земляки прийшли відстоювати на одну із сесій районної ради. Депутатський запит робив і я. Однак справу з місця зрушити не вдалося. Я розумію, що першопричина конфлікту – у діях керівників Головного управління держгеокадастру у Волинській області, але ж юристи, наскільки мені відомо, є в штаті і районної ради, і райдержадміністрації. То, можливо, варто було залучити їх до надання правової допомоги сільським жителям, допомогти розв’язати проблему на початкових стадіях конфлікту?
Дивує позиція колишнього начальника управління Держгеокадастру в Ковельському районі І. М. Лукасюка, який за дорученням голови РДА В. Т. Козака мав розібратися у справі і підготувати відповідь мені як депутату і селянам по суті питання. Натомість ми отримали звичайнісіньку бюрократичну відписку.
Нині Скулин і Стеблі увійшли до складу новоствореної Колодяжненської об’єднаної територіальної громади. Я звертаюся до її очільника В. Л. Кашика та колишнього Скулинського голови Р. С. Осійчука, який є заступником пана Кашика, з проханням ще раз вникнути в суть питання, досконало його вивчити з тим, щоб допомогти відстояти свої права людям у суді, без якого, цілком очевидно, нині не обійтися.
Я дуже не хотів би, щоб мій виступ сприйняли як заперечення прав воїнів АТО на земельні ділянки. Ні й ще раз ні: захисникам України землю треба давати! І слава Богу, що в більшості населених пунктів району цей процес триває спокійно і безконфліктно. Але я не можу погодитися з діями тих чиновників, котрі поверхово і без належного обґрунтування приймають рішення, які викликають соціальну напругу в сільських і селищних громадах, життя мешканців яких і так складне й суперечливе.
Володимир АНДРОСЮК,
депутат Ковельської районної ради (фракція
ВО «Батьківщина»).
Залишити коментар