Виборами життя не закінчується, але взяти участь у них - громадянський обов'язок кожногоДобігає кінця виборна кампанія-2012. Вона була порівняно недовгою, але драматичною за своїм змістом. Це й зрозуміло: «ставки» надто високі, поразка для декого з українських політиків «смерті» подібна.
Непросто було й журналістам. З одного боку, ніби й добре, що вони на законних підставах змогли поповнити свої редакційні скарбниці за рахунок виборчих фондів кандидатів у нардепи.
З другого, прикро вражала манера спілкування декого з них із своїми опонентами – здавалося, що, крім бруду і лайки, вони інших методів боротьби за перемогу на виборах не знають.
В такій напруженій до краю ситуації редакційна колегія газети «Вісті Ковельщини», як повідомлялося, прийняла тверде рішення: зробити передвиборний період «тижнем тиші» — за аналогом так званого «дня тиші», який має настати 27 жовтня. Спираючись на відповідні норми сучасного вітчизняного законодавства, ковельські журналісти закликали учасників виборчих перегонів утриматися від публікації «чорного піару», використати шпальти газети для позитивної інформації.
Така ініціатива припала до душі ветерану праці Віктору ЗІНЧУКУ: «Ви – молодці, можете служити прикладом для всієї України. Скажу чесно: останнім часом деякі видання гидко в руки брати. Суцільне «обливання помиями» конкурента, різної форми і змісту компромат, суцільна критика, яка іноді переходить у хамство. Враження таке, що потрапив у звіринець…».
Далі автор наголошує: «Кандидатам у народні депутати, їх політтехнологам треба розуміти, що народ втомився від «чорнухи», він хоче позитивних емоцій, інформації про те, що буде той чи інший політик робити, коли переможе на виборах.
Окрім того, людина, яку постійно, грубо кажучи, «мочать» у пресі, на телебаченні, іноді може мати вищий рейтинг, аніж ті, що на нього нападають, як собаки у підворітні». Як зразок толерантної, витриманої й інтелігентної агітації пан Віктор називає виступи в засобах масової інформації, на передвиборних зустрічах Степана Івахіва.
Щирого листа на підтримку лідера ВО «Батьківщина» Юлії Тимошенко надіслав учень одинадцятого класу Любитівської загальноосвітньої школи імені Лесі Українки, житель Волі-Любитівської Юрій НЕЧИПОРУК. Свій допис він назвав «Справжня жінка», наголошуючи: «Юлія Тимошенко переможе! Вона справжня українська жінка — сильна й мужня, яка переживає за Україну, рідний народ. Всі прихильники Юлії Володимирівни вірять у те, що вона не винна і незабаром вийде із ув’язнення».
На підтвердження своїх думок Юрій надіслав і кілька віршів, де, зокрема, є такі слова:
«Юля — наша Україна,
Юля – наша «Батьківщина»!
Ми за нею йдемо,
Справедливість несемо…
Вона — прекрасна перлина,
Коса заплетена на голові.
У темницю, як пташину,
Невинну запроторили її».
Своїми переживаннями у дописі до редакції поділилася ветеран праці Марія КЛІПІНСЬКА з Голоб. Вона написала про те, як до одного з голобчан (прізвища з етичних міркувань не називаємо – ред.) звернувся її чоловік і попросив комбайном ДОН змолотити збіжжя на його ділянці. І хоч до тієї ділянки було метрів 7—8, а всі селяни просили виручити похилу віком людину (йому йшов 74-й рік), той відмовив.
«А тепер, — зауважує дописувачка,— згаданий голобчанин поставив у центрі селища червону будку і веде агітацію, щоб голосували за комуністів, бо вони, бачте, «будуть робити добро людям». А чому ж ти не робив того добра конкретному ветерану праці?».
Паралельно Марія Кліпінська звернулася за допомогою у вирішенні важливого питання в Ковельську райдержадміністрацію, особисто до її голови Смітюха Івана Євдокимовича, навіть не вірячи, що їй тут допоможуть. Але така допомога була надана, за що керівництву РДА – велика подяка.
На закінчення автор пише: «Через газету «Вісті Ковельщини» звертаюсь до своїх земляків із закликом: «Голосуйте 28 жовтня за Смітюха Івана Євдокимовича! Він гідний бути народним депутатом України!».
Досить розлогого листа приніс до редакції Заслужений працівник культури Іван СИДОРУК з Ковеля. Він висловлює свою думку про нинішніх кандидатів у народні депутати України, дає оцінку їх політичній позиції і передвиборним програмам. Однак вибір Івана Васильовича – Ігор Верчук, за якого він закликає голосувати своїх земляків наступної неділі.
«Своїми людськими якостями Ігор Васильович засвідчує відданість справі всього свого життя – вихованню морально стійких, фізично здорових юних українців. Це дуже на часі. Профанація у культурі та спорті підкріплена матеріальною вигодою, перетворила у недоступні для молоді навіть відкриті стадіони та водойми.
У зв’язку з цим діяльність дитячої веслувальної школи «Ніка-Сільмаш» є майже винятком. Тут колектив тренерів, як і їх керівник – майстер спорту міжнародного класу, роблять усе необхідне для здобуття перемог та організації здорового відпочинку юнаків і дівчат Ковеля та району.
Тому закликаю усіх небайдужих людей підтримати мій вибір і проголосувати 28 жовтня за кандидата в народні депутати України по одномандатному виборчому округу №21 Верчука Ігоря Васильовича!».
Важливі думки висловила у своїх «Роздумах про вибори» ковельчанка Людмила КОВАЛЬЧУК. Її нотатки можна, власне, назвати філософськими роздумами, бо у них порушені проблеми духовності, віри, наших мрій і сподівань. Розпочинає листа автор далеко не риторичними запитаннями: «Як можна голосувати 28 жовтня ц. р. за цю партію (мається на увазі КПУ – ред.), під керівництвом якої майже сім десятиріч будували утопічну систему, де все – спільне і все нічиє? І де поділи наші вкрадені гроші, які зберігалися в Ощадбанку? І що сьогодні комуністи збираються «повернути народу», коли багато з високопоставлених компартійців у свій час той бідолашний народ безсоромно пограбували?».
Найбільша ж біда колишньої однопартійної системи, як вважає пані Людмила, полягає у тому, що вона була безбожною і бездуховною, що призвело до падіння морально-етичного рівня населення. «Тому і не вдається нам протягом більш як двадцяти років побудувати гарну державу. Бо гарну державу можуть побудувати тільки гарні люди. В інших країнах соцтабору – Польщі, Німеччині, Прибалтиці ніколи не було такого тотального знищення Церкви, тому там швидше вдалося розбудувати демократію, зміцнити економіку».
На погляд автора, хоч Китай і комуністична країна, але там ніколи не відкидали Бога. Бо людина віруюча – людина порядна, людина совісті. «І нам, щоб досягнути високого морально-духовного рівня, треба пройти немалий шлях. Але коли ми проголосуємо за компартію, то знову опинимося на задвірках цивілізації».
Людмила Ковальчук зауважує, що не можна всіх комуністів міряти на один копил: «Я знаю, що чимало з них навіть у нашому місті – високопорядні, чесні, свідомі люди. Мій дідусь, наприклад, будучи партійним і займаючи керівні посади, все життя прожив у хатинці без газу і води. Тільки на пенсії перейшов в однокімнатну квартиру з комунальними вигодами.
Коли я його запитувала, чому так склалася його доля, він відповідав: «Іншим це потрібніше». Але за його порядність ті ж комуністи відправили його дуже «далеко». Висновок: невелика група навіть найчесніших людей погоди в нечесному суспільстві не зробить…».
Своє звернення до редакції приніс 77-річний інженер-конструктор, винахідник, ветеран праці з «Ковельсільмашу» Володимир ПАНАСЮК. Він щиро признався, що хотів підготувати більш фундаментальну статтю, але у зв’язку з перевантаженням «Вістей Ковельщини» передвиборними матеріалами, попросив хоча б коротко оприлюднити свою думку. У дописі, який Володимир Улянович назвав «Створюючи, не руйнуй», він нагадав про енергетичне, інформаційне поле, яке існує довкола Землі і яке професор Вернадський назвав ноосферою. Це поле, як стверджує автор, діє потужно і постійно на все живе. Тому людина, яка робить добро безкорисливо, має радість і силу життя.
У зв’язку з цим Володимир Панасюк зауважує, що знав теперішнього кандидата в народні депутати України Івана Смітюха задовго до теперішніх виборів, неодноразово переконувався у його готовності допомагати людям у біді. На закінчення дописувач закликає: «Проголосуйте за особу, задіяну в ноосфері, яка самовіддано трудиться заради творення хліба насущного, як згадується в молитві до Бога, — добродія (не пана!), кандидата в народні депутати України Смітюха Івана Євдокимовича!».
Відома на Волині громадська діячка Марія ХОТИНСЬКА, статтю якої під заголовком «Сподіваюсь на мудрість своїх земляків» наша газета видрукувала 18 жовтня ц. р., у надісланому до газети листі уточнила свою позицію з приводу вміщеного у тому ж номері коментаря «Чому кандидат «підставляє» своїх друзів».
Пані Марія наголошує: «Я не є «жертвою» Ігоря Гузя, і він не переконував мене написати статтю. Рішення підтримати Ігоря Гузя прийняла ще до офіційного початку виборчої кампанії, ознайомившись із його сайтом. Статтю «Сподіваюсь на мудрість своїх земляків» написано з власної ініціативи і з почуття громадянського обов’язку перед майбутнім України, де виявила свої наболілі думки».
Далі М. Хотинська стверджує, «що це я підставила Ігоря Гузя, порушивши в статті мовне питання», і пояснює, чому і як давала вона інтерв’ю кореспонденту телебачення, відповідаючи на запитання: «Яким я бачу майбутнє України після виборів?». На завершення робить висновок, що її просто «розвели» і що це була провокація. «Тому хочу попередити виборців – не повторіть моєї помилки, не говоріть на телекамеру з незнайомими людьми»,— заявляє Марія Андріївна.
Не бажаючи поглиблювати цю дискусію, все-таки зауважимо, що автор коментаря до згаданої статті у телефонній розмові з нею підтвердила наявність відеозапису інтерв’ю М. Хотинської. Отож, будьмо мудрими у спілкуванні і з журналістами, і один з одним.
Як бачимо, передвиборна редакційна пошта обширна і різнотемна. Дуже шкода, звичайно, що обсяг газети, який і так останнім часом значно збільшився, не дає змоги друкувати листи повністю, з приводу чого просимо у наших читачів вибачення і сподіваємося на взаєморозуміння.
Але як би там не було, день виборів наближається невідворотно. 28 жовтня ми вже не у пресі, не на телебаченні, не на мітингах, а у виборчій кабіні підтвердимо свій вибір. У кожного з нас він буде різний. Але за кого б ми не проголосували і з яким би результатом вибори не закінчаться, пам’ятаймо: життя триватиме й після них. Дуже важливо делегувати у Верховну Раду людей, котрі не на словах, а на ділі виконуватимуть дані виборцям обіцянки. Тому голосуймо не за бренди, не за партійних вождів, а за тих, кого ми знаємо і кому довіряємо, що особливо важливо в одномандатних виборчих округах.
І ще одна порада: чим активніше ми прийдемо на виборчі дільниці і будемо голосувати, тим менша ймовірність фальсифікацій й нехтування нашим волевиявленням. Ось чому слова про те, що взяти участь у виборах – громадянський обов’язок кожного, це не просто гарна фраза, а життєва необхідність.
Володимир ПЕТРУК.
Залишити коментар