Нічний "діалог"
"Чому такий розпущений?
Кобель, а не мужик.
Жінками геть "опущений",
Мудак, не чоловік.
Сидиш, ще й усміхаєшся,
Очі опустив,
Все живеш – не каєшся.
Краще б щось робив.
Ти мене, негіднику,
З розуму зведеш,
Де вже тих коханок
Ти щодня береш?
Говори, мерзотнику,
Визнавай вину,
Будеш таким далі –
Завтра ж нажену!
Я ж бо жінка добра,
Краща, ніж ота,
В мене ще не зникла
Тіла красота.
Вона мене ліпша?
Врода не така?
Під тобою краще
Скаче "гопака"?
В неї губи з меду,
Здатні притягать?
Груди з силікону –
На них м'яко спать?
Знов та вертихвістка.
Може, ще й кума?
В тебе, чоловіче,
Совісті нема!
Жінки всі однакові –
Я чи інша та.
Ти оту розпущену,
Любиш на свята?".
Довго так кричала.
Не стерпів – сказав:
"Не шуми, бо з тебе
Приклад дурний брав.
Ти скакала в "гречку" –
Це і я робив.
Тож подякуй, мила,
Що тебе не бив".
Сварилася до ночі,
Ніхто не мовчав.
Миром все скінчилось –
Заскрипів диван…
Така правда
Під вечір дружині мужик
дорікав:
"Чому мені чесно тоді
не сказала,
Що з іншим стосунки інтимні
ти мала?
Спасибі сусіду, все
розказав,
Тепер я про тебе всю
правду узнав.
Ти, мабуть, і зараз мене
продаєш,
І "гречку" відвідать з
другим не минеш?
Я серцем це чую, спокійно
не сплю,
Тобі я у відповідь подібне
зроблю".
"Гаразд… Усе добре, –
сказала вона –
Та в тому усьому твоя є
вина.
Зі мною, Іване, ти рідко так
спиш,
Завжди, як від зміюки,
кудись все біжиш.
Тож, все це є правда,
відверто скажу,
Хоч інколи, любий, тобі все
ж гожу.
А мене гарно ніяк не любив,
Лише "допікав" і постійно
ганьбив!".
"Налякав"
"Який здоровань той мужик,
подивись, –
Микола сказав те
дружині –
Таких, як я, він вартий
десяти –
Щасливий, повезло людині!
Одні лише біцепси, міцний,
наче дуб,
Не видно ні крапельки жиру.
Хотів би побачить, де б
ділася ти.
Якби він ввірвався в
квартиру?
Як гілку берези, крутив би
твій стан
І лапою груди він мацав,
Мов заєць, я б миттю
сховався в кущах
Та з страху зубами
би клацав".
Дружина сказала: "Ну що ж,
запрошу!
Приходу зрадію, як чуду,
Засяє усмішка і радість
в очах –
До ранку щаслива з ним
буду!
Тому, мій добродій, жінок
не лякай
Такими, як цей, силачами.
Жінки спільну мову із ними
знайдуть,
А ти будеш клацать зубами”.
Не диво
Подивись: не завжди
у свято
Пиво п'ють наші дівчата.
А дочка, бач, у Палажки,
П'є "Поліську" прямо
з пляшки.
П'ятирічний онук Петро,
Вже два роки п'є вино,
А трирічний брат Андрій
Теж кричить: "Мені
налий!".
Ще й властивість мають
дивну:
Вдвох у баби крадуть
гривню.
Не таке вже вельми диво,
Що дівчата жлуктять пиво.
Дон-Жуан
"Що я маю, кохана, для
тебе зробить? –
Їй шепнув він на березі
моря –
Тобі, навіть зірку з неба
зірву,
Вбережу від печалі і горя
Ти повір, що тебе лиш
люблю.
Я ж подібний турецькому
хану.
"Мерседес" хочеш?
Віллу куплю –
Дай лиш згоду свою
Дон-Жуану.
Всі бажання твої враз
здійсню,
Лиш свою прояви
ти прихильність,
Я за тебе життя все віддам,
За твою дівочу невинність.
Стань моєю, тебе я прошу,
Презентуй своє щире
словечко.
Півмільйона троянд
віддарю –
Ще й з брильянтами цінне
колечко”.
Наче громом пробило його,
"Ні!", – почув її слово
твердеє…
Взяв у жменю пісок –
"Це тобі за кільце
дорогеє".
Богдан КИСЛЯК.
Нічний "діалог"
"Чому такий розпущений?
Кобель, а не мужик.
Жінками геть "опущений",
Мудак, не чоловік.
Сидиш, ще й усміхаєшся,
Очі опустив,
Все живеш – не каєшся.
Краще б щось робив.
Ти мене, негіднику,
З розуму зведеш,
Де вже тих коханок
Ти щодня береш?
Говори, мерзотнику,
Визнавай вину,
Будеш таким далі –
Завтра ж нажену!
Я ж бо жінка добра,
Краща, ніж ота,
В мене ще не зникла
Тіла красота.
Вона мене ліпша?
Врода не така?
Під тобою краще
Скаче "гопака"?
В неї губи з меду,
Здатні притягать?
Груди з силікону –
На них м'яко спать?
Знов та вертихвістка.
Може, ще й кума?
В тебе, чоловіче,
Совісті нема!
Жінки всі однакові –
Я чи інша та.
Ти оту розпущену,
Любиш на свята?".
Довго так кричала.
Не стерпів – сказав:
"Не шуми, бо з тебе
Приклад дурний брав.
Ти скакала в "гречку" –
Це і я робив.
Тож подякуй, мила,
Що тебе не бив".
Сварилася до ночі,
Ніхто не мовчав.
Миром все скінчилось –
Заскрипів диван…
Така правда
Під вечір дружині мужик дорікав:
"Чому мені чесно тоді не сказала,
Що з іншим стосунки інтимні ти мала?
Спасибі сусіду, все розказав,
Тепер я про тебе всю правду узнав.
Ти, мабуть, і зараз мене продаєш,
І "гречку" відвідать з другим не минеш?
Я серцем це чую, спокійно не сплю,
Тобі я у відповідь подібне зроблю".
"Гаразд… Усе добре, – сказала вона –
Та в тому усьому твоя є вина.
Зі мною, Іване, ти рідко так спиш,
Завжди, як від зміюки, кудись все біжиш.
Тож, все це є правда, відверто скажу,
Хоч інколи, любий, тобі все ж гожу.
А мене гарно ніяк не любив,
Лише "допікав" і постійно ганьбив!".
"Налякав"
"Який здоровань той мужик, подивись, –
Микола сказав те дружині –
Таких, як я, він вартий десяти –
Щасливий, повезло людині!
Одні лише біцепси, міцний, наче дуб,
Не видно ні крапельки жиру.
Хотів би побачить, де б ділася ти.
Якби він ввірвався в квартиру?
Як гілку берези, крутив би твій стан
І лапою груди він мацав,
Мов заєць, я б миттю сховався в кущах
Та з страху зубами би клацав".
Дружина сказала: "Ну що ж, запрошу!
Приходу зрадію, як чуду,
Засяє усмішка і радість в очах –
До ранку щаслива з ним буду!
Тому, мій добродій, жінок не лякай
Такими, як цей, силачами.
Жінки спільну мову із ними знайдуть,
А ти будеш клацать зубами”.
Не диво
Подивись: не завжди у свято
Пиво п'ють наші дівчата.
А дочка, бач, у Палажки,
П'є "Поліську" прямо з пляшки.
П'ятирічний онук Петро,
Вже два роки п'є вино,
А трирічний брат Андрій
Теж кричить: "Мені налий!".
Ще й властивість мають= дивну:
Вдвох у баби крадуть гривню.
Не таке вже вельми диво,
Що дівчата жлуктять пиво.
Дон-Жуан
"Що я маю, кохана, для тебе зробить? –
Їй шепнув він на березі моря –
Тобі, навіть зірку з неба зірву,
Вбережу від печалі і горя
Ти повір, що тебе лиш люблю.
Я ж подібний турецькому хану.
"Мерседес" хочеш?
Віллу куплю –
Дай лиш згоду свою
Дон-Жуану.
Всі бажання твої враз здійсню,
Лиш свою прояви ти прихильність,
Я за тебе життя все віддам,
За твою дівочу невинність.
Стань моєю, тебе я прошу,
Презентуй своє щире словечко.
Півмільйона троянд віддарю –
Ще й з брильянтами цінне колечко”.
Наче громом пробило його,
"Ні!", – почув її слово твердеє…
Взяв у жменю пісок –
"Це тобі за кільце дорогеє".
Богдан КИСЛЯК.
Нічний "діалог"
Залишити коментар