Редакційна пошта / Невгасимий вогонь творчості

50 років тому в Бруховичах відкрився сільський будинок культури. Приміщення красиве, добротне, просторе було побудоване за рахунок тодішнього місцевого колгоспу "Дружба", керівником якого був А. К. Щибря, людина знаюча, ерудована, працелюбива. Він і став ініціатором й будівничим храму культури. Правда, таких приміщень на той час не існувало в районі, та й, мабуть, в області, тому Бруховичівський заклад культури набув статусу "показового", робота також була насиченою.

З того часу багато води витекло. Але будинок культури в селі завжди був місцем змістовного відпочинку. Не одне покоління відтанцювало і відспівало. Стіни цього закладу бачили багато цікавого й захоплюючого. Сюди приїжджали делегації з інших областей, цікавились роботою, переймали досвід.

Гарно облаштований заклад культури приваблював до себе шанувальників культурно-освітньої роботи на селі. Тут було все:  зали більярдний, тенісний, танцювальний,  глядацький зал на 450  місць, кімната обрядових подій  і, звичайно, кімната досвіду сільськогосподарського виробництва. Бо ж колгосп  – передовий, багатий, було що показати і про що розповісти. регулярно демонструвались кінофільми.

На другому поверсі в гарних просторих кімнатах розмістилась сільська бібліотека, яка працювала чітко і злагоджено. Тут проводились різного роду масові заходи, то ж і будинок культури, і бібліотека невдовзі отримали звання “закладу  відмінної роботи”.

Півстоліття – саме стільки працівники культури села засівали в душах односельчан пісенні зерна радості, натхнення, любові до нашої України, історії краю, відкривали дітям чарівний світ книги.

Але час невблаганний, він вносить в  життя свої корективи – і приємні, і трагічні. Пішли у Вічність ті, хто працював в перші роки. Були злети і падіння в роботі сфери культури. "Перебудова" не обійшла нас стороною. Закривались клуби, бібліотеки в селах, затихала їх робота.

Однак Бруховичівський будинок культури, бібліотека завдяки старанням уже нинішніх працівників – вижили. В цьому заслуга ініціативних, творчих людей, якими є директор В. А. Калінчук і зав. бібліотекою В. Б. Йоц.

З приходом на посаду в будинок культури Валентини Анатолівни робота пожвавилася. Жінка тут виросла, знає людей, володіє даром спілкування з ними, особливо – з ветеранами праці. Нині директор організувала вокальну групу, в якій співають і ті, що співали на відкриття закладу культури, і  сьогоднішня молодь. Їх об'єднала любов до пісні.

"Звичайно, це не проста справа – ходити на репетиції, коли тобі за 70, –  говорить одна із учасниць Л. Олексюк. – Але це  потрібно, бо нас слухають і шанують. Без пісні жити трудніше. А з піснею, чисто людським спілкуванням не так відчуваєш життєві негаразди і хвороби".

Наш діалог продовжує ветеран медичної служби З. Пастушок: "Репетиції, концерти додають  бажання жити і трудитися, наповнюють наше ветеранське життя оптимізмом, енергією, здоров'ям. Хоча в державі час складний, та пісня у всі віки допомагає перемагати труднощі і біди".

l

Літньої пори до будинку культури зійшлося багато жителів і Брухович, і Нужеля. Всіх гостинно запросили до святково прибраного залу. Ведуча свята В. Йоц поєднала розповідь про історію роботи закладу культури села з сьогоденням, вплітаючи щирі пісенні вітання.

Як і годиться, ювілярів привітав селищний голова С. В. Гарбарук. Очільник влади подякував працівникам культури за невтомність, працелюбність, творчість в роботі.

Яскравою сторінкою роботи будинку культури були роки, коли колгосп "Дружба"" очолював Заслужений працівник сільського господарства України В. Я. Приступа. Він і став організатором нового хору "Дружба", який має звання "Заслужений" і був знаний не тільки в області. Самодіяльним артистам аплодували на столичній сцені, в Польщі. Про це нагадав запрошений на свято Валентин Якович.

Щасливі люди, яким дав Бог талант співати, а таким талантом володіє Антоніна Ніколайчук, в минулому – доярка. Чоловік – механізатор, в родині четверо дітей, а вона завжди знаходила час для пісні.  Антоніна поділилася хвилюючими спогадами і подарувала присутнім улюблену "Чайку", яку співала колись на різних сценах, концертах і за яку їй  аплодували в Києві.

Відрадно, що її пісенний талант передався доньці Наталії, яка на високому професійному рівні виконала пісню "Кольори". Як добре, що не загубилась у вирі подій українська пісня на селі! Бо вона  тут з давніх-давен живе, переживає цілі покоління і знову звучить, ніби народилась по-новому у виконанні вокальної жіночої групи – "Ой хмелю мій хмелю", "За туманом".

l

Гортаються сторінки історії  закладу культури. Для мене ті події незабутні. Я згадувала все це, як дарунок долі, бо тут були мої перші кроки бібліотечної роботи, моя незабутня юність. Ніби вчора знайомилась з  чудовою бібліотекою, садила разом з бруховичівцями тополину алею впродовж  ставу, каштановий парк за будинком культури. Заливали взимку каток, льодове поле, де грали в хокей і катались на ковзанах.

В літописі бібліотеки є багато славних сторінок. Головне – ми тоді отримували багато книг. І дуже приємно, що нині продовжує добру справу знаюча, талановита В. Йоц. Зі смаком, професійно оформлено книжковий фонд, тематичні виставки і полиці. Шкода тільки, що бібліотека розміщена в двох невеличких кімнатах, а я пам'ятаю великі, світлі зали. Хотілось би згадати й Н. Бондарук, яка була однією з перших бібліотекарів в селі.

Ведуча свята згадала всіх працівників культури, розповіла про їх вклад у розвиток духовності рідного села. Для присутніх прозвучало вітання самодіяльців місцевої школи (керівник Л. Яковлева).

Ювілярів приїхали віншувати з пісенним дарунком  колеги з Попович. Вони подарували не тільки задушевні слова, але й чудові пісні. Зі святом односельчан привітав отець Василь з місцевого храму.

Святковості додали виставки історії села і роботи закладів культури. Старі світлини розповідали про окремі моменти тих чи інших подій.

Захід вдався, присутні не шкодували долонь, були захоплені: живе культура,  не гасне вогник сільського закладу культури.

Директор будинку культури Валентина Калінчук,  схвильована успіхом свята, сказала: "Ми цей захід провели з великою любов'ю до кожного тут присутнього. Дякуємо всім присутнім за підтримку і розуміння. Особлива вдячність – С. В. Гарбаруку, бо ж триває ремонт, замінено на теплоощадливі вікна, проведено ремонт в робочих кімнатах. А ми в боргу не залишимося. Наш народ упродовж віків виплекав, викохав таке пісенне багатство, яке ми не можемо занедбати, а повинні зберегти, примножити і передати молоді!".

До цих слів приєднуюся і я. Хай береже усіх Господь! Хай не згасне ентузіазм, творче завзяття працівників культури. Черпайте сили і натхнення з народної криниці любові, добра, милосердя, несіть ці дорогоцінні скарби до людських сердець, які радо зустрічають Вас!

Валентина СІЧКАР,

голова ветеранської організації Ковельщини, ветеран бібліотечної справи.

НА ЗНІМКАХ: хор колгоспу "Дружба" під час виступу у Києві; колгоспна хор-ланка; на святі виступають колишній голова колгоспу Валентин ПРИСТУПА і Голобський селищний голова Сергій ГАРБАРУК;  співає жіноча вокальна група.

Фото з архіву автора.

50 років тому в Бруховичах відкрився сільський будинок культури. Приміщення красиве, добротне, просторе було побудоване за рахунок тодішнього місцевого колгоспу "Дружба", керівником якого був А. К. Щибря, людина знаюча, ерудована, працелюбива. Він і став ініціатором й будівничим храму культури. Правда, таких приміщень на той час не існувало в районі, та й, мабуть, в області, тому Бруховичівський заклад культури набув статусу "показового", робота також була насиченою.

З того часу багато води витекло. Але будинок культури в селі завжди був місцем змістовного відпочинку. Не одне покоління відтанцювало і відспівало.