Літні мотиви
Стане жагою літнє проміння,
Вистигне в серці серпня краса.
Душею засяє небесне горіння,
Залюблені трави, у сльозі роса.
Піснею стане надвечір’я лелече,
На крилах мелодій – духмяна
печаль.
За обрієм зоряним – райдуги-
свічі,
Як уві сні, ніжно папороть зацвіла.
Розкішшю стане ріки плин
казковий,
По стежці-феєрії пробудиться ліс.
Закохані хвилі …сопілки юні
роздоли,
Безсоння – журавлиний світ…
Зігріває щомить пам’ять літа,
Розставання серпневе квітне.
Сонцем стань, красуне вітрильна,
Вогнем досвітнього дива…
Стань промінням ласкаво-милим,
Течії – божеством солов’їним.
Зорею райського скарбу
Освіти любові обереги-барви…
l
Літо долає печалі плечисті,
Передяглось у багряний жупан.
Ниток наткала зоря золотистих,
Сукню оздобить закрійник-туман.
У візерунках – земна полотнина,
В барвах розлуки – осоння хмільне.
Гордо й кокетливо пані осіння
Жар-темперамент гарячий несе.
Літо сховалось, в журбі темна нічка,
Ріка утішає краї-береги.
Тільки плакуча верба споконвічно
Любо сприймає палкі кольори…
Чарівниця-осінь свічі зносить –
На ліси і на луги.
Свічники у позолоті –
Ставить осінь навкруги…
Скарбниця-осінь – у перлах-росах,
Кришталі любові – в променях жаги.
В зорепаді барв кохання лебедіють
Всевишнього безмежжя сни…
Стане жагою літнє проміння,
Вистигне в серці серпня краса.
Душею засяє небесне горіння,
Залюблені трави, у сльозі роса.
Піснею стане надвечір’я лелече,
На крилах мелодій – духмяна печаль.
За обрієм зоряним – райдуги- свічі,
Як уві сні, ніжно папороть зацвіла.
Розкішшю стане ріки плин казковий,
По стежці-феєрії пробудиться ліс.
Закохані хвилі …сопілки юні роздоли,
Безсоння – журавлиний світ…
Зігріває щомить пам’ять літа,
Розставання серпневе квітне.
Сонцем стань, красуне вітрильна,
Вогнем досвітнього дива…
Стань промінням ласкаво-милим,
Течії – божеством солов’їним.
Зорею райського скарбу
Освіти любові обереги-барви…
ххх
Літо долає печалі плечисті,
Передяглось у багряний жупан.
Ниток наткала зоря золотистих,
Сукню оздобить закрійник-туман.
У візерунках – земна полотнина,
В барвах розлуки – осоння хмільне.
Гордо й кокетливо пані осіння
Жар-темперамент гарячий несе.
Літо сховалось, в журбі темна нічка,
Ріка утішає краї-береги.
Тільки плакуча верба споконвічно
Любо сприймає палкі кольори…
Чарівниця-осінь свічі зносить –
На ліси і на луги.
Свічники у позолоті –
Ставить осінь навкруги…
Скарбниця-осінь – у перлах-росах,
Кришталі любові – в променях жаги.
В зорепаді барв кохання лебедіють
Всевишнього безмежжя сни…
Іван ЯРОШИК.
Яйце і Півень
(Байка)
Рябенька Курочка, присівши на сінце,
Знесла яйце.
На лихо біс припер на ферму Півня.
І почалось, хоч плач:
— Чого мовчиш, дурненька?
Кудкудач!..
Хай чує вся птахівня!..
Хай чують в лісі, в луках, у ярку!..
Ділися досвідом!.. Зозулям передай!..
Ур-р-ра!.. Ку-ку-рі-ку!..
І так засмикав курочку украй,
Що причепилася відома всім хвороба —
Задерла аж до неба Курка дзьоба:
Торочить про яйце на кожнім кроці,
Яке знесла... в позаминулім році.
А Півень що?.. І досі не вгава —
Вже іншим баки забива.
Запахло смаленим
На водопої, над струмком
Ведмідь зустрівся з Їжаком.
І хоч відомо, що Ведмідь, коли він в чині,
Маленьких раз в три роки поміча,
Та тут вклонився, лапи тисне Їжачині.
Поглянув прямо, зиркнув з-за плеча,
А потім і шепнув, відвівши під дубок:
— Порадь мені, браток,
Бо я поради потребую, як водиці.
Не день, не два — десятки літ
Котився з мене піт,
І не тому, що дуги гнув, а чи тесав я шпиці,
Умів такий я скласти звіт,
Що Лев у лісовій столиці,
Отам у дальньому гаю,
Мов на долоні, бачив відданість мою.
А нині Лев не там, а тут, в бору!
Хоча твої поради і колючі,
Та більш, аніж голок, боюсь я бучі.
Отож кажи ти швидше, бо умру:
Як відвести мені загрозу?
— Гай-гай! Отак недовго й до склерозу,
Коли в напрузі кожен буде нерв, —
Їжак спокійну не міняє позу. —
Чого ж ти хочеш? У тебе кожен звіт — шедевр.
— Так дуги ж липові, а шпиці з верболозу.
Віталій ЛИХОБИЦЬКИЙ.
Лесі Українці
Тебе життя не шкодувало,
Лиш терни на шляху кидало.
Ти дуже впевнено трималась
І промовляти не боялась
Слова, гостріші від кинжалів, –
До тих, хто краяв серце, жалив.
Слова, тепліші від стожарів, –
До тих, хто смуток твій розбавив.
Скрізь, попри слабкість, хворобливість,
Тебе підносила сміливість.
Тобі так личить – Українка!
І в силі волі, й духу, й вчинках!
Донька Прометея
Ти ще жива і будеш жити!
Хтось принесе в обіймах квіти.
Ти будеш вогником горіти,
В серцях людських палахкотіти...
О, люба дочко Прометея!
Чарівна ти, немов космея!
Стійка до долі переплетів,
Крутих піке й раптових злетів...
Ввела в традицію, у моду –
Любити понад все природу.
Іти вперед поважним рухом
В часи біди, війни, розрухи...
І тільки словом захищатись,
І жити, жити, не вмирати!
Ти посміхатися ще будеш
І про нащадків не забудеш,
В яких підірване коріння.
Й тих, що зневажені, забуті,
Що прагнуть зміст рядків почути.
А ти на них таки чекаєш.
Бо маєш те, що не вмирає...
Колодяжне
У тебе, Лесю, наче вдома,
Зникає заржавіла втома.
Лукаш тут серенади грає,
Тут Мавка у танку кружляє
Під ритми «Лісової пісні»,
Що народилась на Поліссі!
Усе нагадує про тебе:
Будиночки, криниця, меблі,
Рояль, що не воліє грати,
Бо клавіш нікому торкатись.
Самотньо тужить за тобою,
Страждає й марить диво-грою.
Ларисо Косач, Полісянко,
Шляхетна, ніжна, мов панянка!
Ти носиш ім’я «Українка» –
Землі малесенька частинка.
Ти – скринька мудрості й талантів,
Ще й до цих пір в серцях жива ти!
Ти – сила, геній, диво-жінка,
Свого народу бісеринка!
Волині вічна господиня!
Султана, зовсім не рабиня!
В гостях у тебе, Українко,
Залишу я себе частинку.
І спогади лишу на пам’ять –
Думки хай світлом надихають!
Ірина ЯРМОЛЮК.
День народився
За небосхилом Сонечко сідає.
Рожеве небо. Хмарки де-не-де.
Стомився день і спатоньки лягає,
А вечір сон той стереже.
Зникає тінь, і стишені розмови.
І потяга стривожений гудок.
А ніч, закутана у ковдру темнотою,
Неначе мама, що колише діточок.
Тривоги, болі, радощі, печалі
Проходять в сні, а ранок вже встає.
Любові пестощі незнані
Кохання щедро віддає.
Від того ранок молоденький
Бадьорості і сили додає.
Зійшло вже Сонце. Припікає.
День народився. Хай живе!
Одвічне
Музика у небесах земної благодаті,
У шелесті дібров, у співі солов’я.
У трепеті трави на сіножаті,
У колисковій, що слухає маля.
Без музики нема в житті спокою,
Трава схиляється в журбі.
Курличуть журавлі у небі наді мною,
Крики тривоги чую вдалині.
Весною оживає вся природа,
Із вирію вертають журавлі.
І музика звучить, як гімн свободи.
Тож хай життя вирує на Землі!
Побажання
Людина створена для щастя,
Для того, щоб змінити світ.
Хай же все усім нам вдасться,
Нехай життя зове в політ.
Батька любіть і палко – матір.
Вчіться робити їм добро.
І старість їхню щиро поважати –
Одне життя, і більше не дано.
Аркадій ЦИКУН.
Ми йдем вперед – до радощів земних
Велике й незабутнє вже померло…
Лишилось тільки те, що у багні живе.
Хоч іноді і там знаходим перла,
Хоч іноді і там краса цвіте.
Ми не шукаем прощення у Бога,
Ми не плекаєм щастя у думках.
Для нас життя - це лиш важка дорога,
В якій ніщо не робим до пуття.
Ми йдем вперед – у порусі із біллю,
До крові збите тіло в боротьбі.
І найсмачніше нам – то хліб із сіллю,
Замішаний на Сонці і воді.
Ми падаємо ниць, на землю грішну
Що народила на муки нас, дітей своїх.
І знову піднімаємось із пилу
І йдем вперед - до радощів земних...
Ігор ПІНІС.
Літні мотиви
Залишити коментар