Літературна вітальня
Моє любе Полісся
Моє любе Полісся,
Зачарована казко,
Ти – сум, моя пісня,
Ти – мій жаль, моя ласка.
Моє любе Полісся,
Твоя далеч блакитна,
Твій струмок на узліссі,
Ти – Волинь моя рідна.
Моє любе Полісся,
Моя батьківська хато,
Ти для мене – колиска.
Тут любисток і м'ята.
Моє любе Полісся,
Ти квітуй для народу,
Буйним садом розлийся,
Не втрачай свою вроду!
Оксана ВИЖОВЕЦЬ.
Батьківська хата
Батьківська хата – це мій
оберіг.
Тільки ступлю я на рідний поріг,
Радість і щастя в ту мить
огорта:
Тут безтурботні лишились літа.
Батьківська хата – колиска моя.
Мамина пісня і спів солов'я
Знов приголублять мене уві сні:
В час веселкових нездійснених
мрій.
Сонце купається в перлах
трави.
Рідна хатино, ти вічно живи!
Батьківська хата – це юність
моя.
Як же без тебе? Звичайно,
ніяк…
Ти проводжала в життєві світи,
Я повертавсь на твій орієнтир.
Батьківська хата – родинне
тепло.
Як же тут затишно й добре було!
Щоб досягнути своєї мети,
Батьківську хату нам
слід берегти.
В мені –Україна
Ніжно говорить серце вустами
До України – рідної мами.
Мене купала в росах цілющих,
Меди травневі і досі п'ю ще.
Скрізь захищає нас омофором,
Коли побачить лихо – недолю.
Завжди рятує в жорстокім
герці,
Бо ми – кровинка у її серці.
Розлучить пісня, загоїть рану.
Тебе любити не перестану:
Ти ж – Україна, матінка рідна!
Честь українців збережім
гідно!
Чи є простори ще такі й води,
Що оповиті духом свободи?!
Воля – наш заклик! Нації –
слава!
Хай згине нечисть підла
й лукава.
Є яничари, зрадники мами,
Та суд над ними не за горами…
Світить нам Сонце. Прозріли
діти.
І як же неньці не порадіти.
Я – в Україні, в мені – Україна,
Що нездоланна і незборима.
Кожен мій подих і стукіт
серця –
То Україна в мені озветься.
Ще не осінь
А ти любов мою забрала…
Серпанком серпень
пламенить…
Тобі мого страждання мало:
Не зупиняєшся й на мить.
Ще зачекай: спішити рано.
А, може, пізно? Схаменись.
І незагоєну ще рану
Знов не роз'ятрюй, як колись.
Були ми юні і кохані,
В одне зливалися серця.
І не любили так світання.
А зараз що? Любов з кінця?
Невже душа десь полетіла
І там знайшла собі причал?
“Кохана, люба, ніжна, мила”, –
Вві сні я навіть промовляв.
Любов – троянда з колючками,
На ній тендітні пелюстки.
А щоб вони не осипались,
Верни любов, де я і ти.
В серпанку серпень –
ще не осінь,
Серця в любові – молоді.
Пройшла гроза. З'явилась
просинь.
Любов верни. І назавжди.
Ігор ВИЖОВЕЦЬ,
член Ліги українських письменників імені Павла Чубинського.
Моє любе Полісся
Моє любе Полісся,
Зачарована казко,
Ти – сум, моя пісня,
Ти – мій жаль, моя ласка.
Моє любе Полісся,
Твоя далеч блакитна,
Твій струмок на узліссі,
Ти – Волинь моя рідна.
Моє любе Полісся,
Моя батьківська хато,
Ти для мене – колиска.
Тут любисток і м'ята.
Моє любе Полісся,
Ти квітуй для народу,
Буйним садом розлийся,
Не втрачай свою вроду!
Оксана ВИЖОВЕЦЬ.
Батьківська хата
Батьківська хата – це мій оберіг.
Тільки ступлю я на рідний поріг,
Радість і щастя в ту мить огорта:
Тут безтурботні лишились літа.
Батьківська хата – колиска моя.
Мамина пісня і спів солов'я
Знов приголублять мене уві сні:
В час веселкових нездійснених мрій.
Сонце купається в перлах трави.
Рідна хатино, ти вічно живи!
Батьківська хата – це юність моя.
Як же без тебе? Звичайно, ніяк…
Ти проводжала в життєві світи,
Я повертавсь на твій орієнтир.
Батьківська хата – родинне тепло.
Як же тут затишно й добре було!
Щоб досягнути своєї мети,
Батьківську хату нам слід берегти.
В мені – Україна
Ніжно говорить серце вустами
До України – рідної мами.
Мене купала в росах цілющих,
Меди травневі і досі п'ю ще.
Скрізь захищає нас омофором,
Коли побачить лихо – недолю.
Завжди рятує в жорстокім герці,
Бо ми – кровинка у її серці.
Розлучить пісня, загоїть рану.
Тебе любити не перестану:
Ти ж – Україна, матінка рідна!
Честь українців збережім гідно!
Чи є простори ще такі й води,
Що оповиті духом свободи?!
Воля – наш заклик! Нації – слава!
Хай згине нечисть підла й лукава.
Є яничари, зрадники мами,
Та суд над ними не за горами…
Світить нам Сонце. Прозріли діти.
І як же неньці не порадіти.
Я – в Україні, в мені – Україна,
Що нездоланна і незборима.
Кожен мій подих і стукіт серця –
То Україна в мені озветься.
Ще не осінь
А ти любов мою забрала…
Серпанком серпень пламенить…
Тобі мого страждання мало:
Не зупиняєшся й на мить.
Ще зачекай: спішити рано.
А, може, пізно? Схаменись.
І незагоєну ще рану
Знов не роз'ятрюй, як колись.
Були ми юні і кохані,
В одне зливалися серця.
І не любили так світання.
А зараз що? Любов з кінця?
Невже душа десь полетіла
І там знайшла собі причал?
“Кохана, люба, ніжна, мила”, –
Вві сні я навіть промовляв.
Любов – троянда з колючками,
На ній тендітні пелюстки.
А щоб вони не осипались,
Верни любов, де я і ти.
В серпанку серпень – ще не осінь,
Серця в любові – молоді.
Пройшла гроза. З'явилась просинь.
Любов верни. І назавжди.
Ігор ВИЖОВЕЦЬ, член Ліги українських письменників імені Павла Чубинського.
Своєму народові
О, український мій народе,
Тобі нелегко у житті.
Талановитий від природи,
А шлях важкий діставсь тобі.
Із року в рік ти прагнув волі,
Та не вдавалося тобі
Отримать подарунок долі
І стати рівним, як усі.
Одвіку гнаний супостатом,
Боровсь, та вільним ти не був.
Знов наділявся новим катом,
Який безжально тебе гнув.
В неволі славив ти не Бога,
Не йому поклонявся до землі.
І ця неправедна дорога
Гасила віру у тобі.
Та Бог послав тобі Тараса,
Щоб розбудить народ зумів,
Щоб стала вільна ненька наша,
А дух її ще більш зміцнів.
Не раб! Господар повноправний,
Щоб був ти на своїй землі.
І щоб козацький рід наш славний
Мужнів і квітнув в майбутті.
Україні
Україна! Це велична назва.
З давнини поетами оспівана в піснях,
Комусь, можливо, просто фраза,
В мені палають щирі почуття.
Україно! Ти – моя колиска,
Богом дана батьківська земля,
Водночас ти і далеко, й близько,
І як мати, ти у нас одна.
Україно! Я молюсь за тебе,
Що би ти щасливою була.
За народ свій, і за мирне небо,
І за многії і благії літа…
Василь МАРЧУК, член Ліги українських письменників ім. Павла Чубинського.
Пам'яті Івана Франка
Краю смерекового долина,
Зоряного плаю диво-цвіт.
Материнського тепла хатина,
Божої любові отчий світ.
Сонця-літа обрії серпневі,
Променисті вигуки трембіт.
На калині – радощі червлені,
На лелечих крилах – роду квіт.
Закружляло листом-видноколом,
Зійшли ночі в небі, день – за днем.
У скрижалях літ, на службі Слова
Височіє гранд-Каменярем!..
Нації, слави козацької,
Народу, звитяжних сил,
Син України Карпатської –
Колиски Дніпрової син.
Вічності заграва пам'ятна,
Журавлиного літа вирій.
Зорі невгасної полум'я:
Нагуєвичі, Львів, Київ…
Прапороносець правди і свободи
Прапороносець правди і звитяги –
Тризуб-дозорець, верховод-Тризуб.
У хрещенні – небесно-золотавий,
Стяг віри-криці Божої Тризуб.
Державотворець Княжої застави,
Козацької Січі – свободи дух.
Душа і серце повстанської наснаги,
Розвою України вічний рух.
Знамено – у знаменні зір високих,
Прісно-Діви триєдиний омофор.
Тріпоче в грудях, на очах тріпоче:
Страж-янгол і нація-народ!..
Державний Прапор – світоч миру,
Злітає голуб обрієм надій.
Звеличуйсь, Україно мила,
В любові, єдності й борні!
Державний Прапор – у молитві щирій,
Палає Незалежності зоря.
Брати і сестри, не зрадьмо Україні
З набатом-гімном, словом Кобзаря!
Сили Божої воля
Святімо зерно миру до знемоги
В горнилі-терні отчої зорі.
Святімо Тризуб правди-перемоги
У дзвоні серця світочі-душі.
Шануймо України красу гідну,
Пульс боротьби-молитви поколінь.
Шануймо неньку-землю неподільну,
Любові материнської хліб-сіль.
За Незалежність, честь борімося, народе,
За міць-твердінь Соборності розвою.
Борімося за єдність нації свободи
У Сонця-краї блакить-розмаю!
Незалежності доля – Сили Божої воля.
Жита-життя рілля яснозора –
В калиновім перевеслі-роздоллі
Незалежності святість –
Берегині-Вітчизни незламність.
Благословенний – світ-родовід України,
Звитяги дух – Січ криці-віри!
Іван ЯРОШИК.
Літературна вітальня
Залишити коментар