День ганьбиВажко словами передати почуття, які переповнюють кожну порядну людину після того, що відбулося у Верховній Раді України позавчора.
Всупереч здоровому глузду і громадській думці мільйонів українців, акумульованій у зверненнях і рішеннях багатьох обласних, міських і районних рад (в тому числі наших міста і району), регіонали, комуністи, «народники» і деякі позафракційні нардепи проголосували з багаточисельними порушеннями горезвісний Закон про державну мовну політику. Причому проголосували законопроект у другому читанні в редакції першого читання (!?).
Такого зухвальства і нахабства Україна ще не бачила. Та й, чесно кажучи, не чекала, адже спікер Володимир Литвин усіх переконував у тому, що ніякого голосування ближчим часом не буде. Правда, на вівторковому сесійному засіданні його самого не було, а усім ганебним дійством «диригував» наш землячок Адам Мартинюк, котрий наплював у душі волинян, яких він напередодні чергових парламентських виборів хоче задобрити різноманітними подачками.
Але яке довір’я може бути до вас, пане-товаришу Мартинюк, коли ви, забувши свій рід і українське коріння, мову, якої вас навчала мати, підіграли безбатченкам без роду і племені, котрі сплять і бачать Україну в складі оновленої російської імперії?
Найбільшу огиду викликає той факт, що українофоби влаштували цей горе-спектакль потайки, наче злодії в законі, похваляючись: «Ми розвели їх, як кошенят». Їх – це опозицію, до лідерів якої, справді, виникає багато запитань.
Але «розвели» не тільки Яценюка, Турчинова та іже з ними, які програють уже не вперше. «Розвели» практично половину України, виборці якої не голосували ні за двомовність, ні за розкол держави, ні за новий союз. А саме до цього ведуть чечетови, єфремови, колісниченки, котрі навіть не замислюються над можливими наслідками своїх безглуздих дій. Їм би варто пам’ятати, що на дворі – не тридцяті, сорокові чи п’ятдесяті роки, коли людей ламали через «коліно», розстрілювали і відсилали на Колиму і в Сибір.
Сьогодні зламати українських патріотів не вдасться хоча б тому, що за 20 з лишком років у країні виросло нове покоління українців, для котрих слова «мова», «держава» – не порожній звук, а сутність життя. Це, до речі, яскраво продемонстрував недавній Чемпіонат Європи з футболу, який ще більше підняв український дух, сконсолідував націю, викликав потужну хвилю патріотизму, яка і досі проявляє себе у повазі до державної символіки: на багатьох автомобілях наших земляків гордо майорять національні прапори.
Відверто кажучи, я не заздрю майбутнім кандидатам у народні депутати України від Партії регіонів на майбутніх парламентських виборах. Їх партійні боси у Києві підклали «велику свиню» у вигляді щойно прийнятого Закону. Не думаю, що і в Центрі та на Сході країни регіонали аж надто від цього виграють.
Хотілося б, аби це зрозумів Президент Віктор Янукович, в руках якого тепер повністю – доля «мовного» Закону.
Михайло КУЗЬМУК.
Р.S. Вчора голова Верховної Ради Володимир Литвин і його заступник Микола Томенко заявили про свої відставки із займаних посад.
Залишити коментар