Передання спільного майна одним із подружжя на користь іншогоМайно, набуте подружжям за час шлюбу, належить чоловікові та дружині на праві спільної сумісної власності (ч. 1 ст. 60 Сімейного кодексу України (надалі – СК України), ч. З ст. 368 Цивільного кодексу України (надалі — ЦК України). Це означає, що частки кожного із співвласників у праві на спільне майно не визначені, і кожен із них вважається власником цього майна. Їх дії щодо цього майна повинні бути скоординованими, а розпорядження майном – здійснюватися за взаємною згодою.
Про порядок розпорядження спільним майном подружжя у випадку, коли одним із подружжя (титульним власником) укладається договір щодо цього майна з іншою особою, йшлося в публікації "Спільне майно подружжя" (газета "Вісті Ковельщини" № 98 від 17 грудня 2013 року та № 99 від 19 грудня 2013 року).
Але в житті непоодинокими є випадки, коло чоловік і дружина хочуть укласти, так би мовити, "внутрішній договір", тобто договір між собою, за яким спільне майно переходить від одного з них до іншого. Механізм укладення таких договорів закріплено у ст. 64 СК України.
З урахуванням змін у порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно, які відбулися з 1 січня 2013 року, перехід майна від одного із подружжя на користь другого виглядає наступним чином.
Згідно із ч. 1 ст. 368 ЦК України спільною сумісною власністю є спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожної із них у праві власності. Майно належить співвласникам (в нашому випадку – подружжю) спільно, і право кожного із них розповсюджується на майно в цілому. З огляду на це неможливо визначити, що саме буде відчужуватися одним із подружжя на користь іншого.
Тому для того, щоб один із подружжя міг розпорядитися належним йому майном, перш за все треба визначити, що саме йому належить, тобто визначити його частку у праві власності на майно.
Йдеться саме про визначення частки в праві на майно, а не в самому майні. Реального виділу частки (наприклад, першого або другого поверху будинку, кімнати в квартирі тощо) Закон не вимагає.
Визначення часток необхідне ще й тому, що воно свідчить про згоду подружжя на визнання за кожним із них права на конкретний розмір частки в праві власності на спільне майно. Це може бути як традиційні по 1/2 частці, так й інше співвідношення, якщо подружжя побажає відступити від рівності часток.
Трансформація спільної сумісної власності у спільну часткову здійснюється шляхом укладення договору про визначення часток кожного із подружжя в праві власності на майно. Цей договір має відповідати усім вимогам цивільного законодавства щодо форми правочину (статті 205-209 ЦК України).
Нотаріально посвідчений договір про визначення часток є невід'ємною частиною правовстановлюючого документа на спільне майно. Нотаріус, посвідчивши такий договір, або підшиває його до правовстановлюючого документа; або робить на останньому відмітку про посвідчення договору про визначення часток.
Після визначення часток у праві власності на спільне майно у кожного із подружжя виникає нове право – на певну частку у праві спільної часткової власності.
Відповідно до ч.1 ст. 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.
Відповідно до ч. 5 ст. 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація прав у результаті вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном проводиться нотаріусом, яким вчинено нотаріальну дію.
Державна реєстрація прав проводиться на підставі договорів, укладених у порядку, встановленому Законом (п. 1 ч. 1 ст. 19 вищезазначеного Закону). З огляду на це, право спільної часткової власності подружжя реєструється на підставі договору про визначення часток тим нотаріусом, який посвідчив цей договір.
Після виконання вимог Закону щодо реєстрації права власності кожен із подружжя стає власником 1/2 частки в праві на спільне майно (якщо інший розмір часток не визначений за згодою між ними), і подружжя може укладати між собою договір.
Відповідно до ч. 1 ст. 64 СК України подружжя може укладати між собою щодо спільного майна будь-які договори, що не заборонені законом. Чинне законодавство не містить вказівки про заборону для подружжя укладати договори щодо майна, яке є їх спільною власністю.
На практиці є найпоширенішими є договори відчуження (дарування, купівля-продаж, міна). Якщо предметом договору є нерухоме майно, такий договір укладається в письмовій формі і нотаріально посвідчується.
Таким чином, процедуру передачі спільного майна від одного із подружжя до іншого умовно можна поділити на три етапи: 1) визначення кожним із подружжя своєї частки в праві спільної власності; 2) реєстрація права власності на визначену частку; 3) визначення способу відчуження (дарування, продаж тощо) частки одного з подружжя на користь другого і укладення відповідного договору.
Після нотаріального посвідчення договору нотаріус, який посвідчив договір, на підставі заяви набувача реєструє за ним право власності на набуту частку в праві власності. Таким чином, один із подружжя набуває право власності на майно в цілому.
Його право власності підтверджується тим правовстановлюючим документом на майно, на підставі якого воно належало подружжю спільно (з додатком – Договором про визначення часток), договором (дарування, купівлі-продажу, міни), укладеним між подружжям, та відповідними витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Договір, за яким один із подружжя розпоряджається своєю часткою, за бажанням сторін може бути укладений як в один день із договором про визначення часток, так і відтермінований.
Принагідно зазначу, що, з однієї сторони, подружжя може визначити свої частки в праві власності на спільне майно і з метою власне перетворення права спільної сумісної власності в право спільної часткової власності без подальшого відчуження. Але зазвичай договір про визначення часток не є тим юридичним результатом, для досягнення якого діють сторони.
З іншої сторони, після визначення часток кожен із подружжя, як учасник спільної часткової власності, може визначити долю належної йому частки не лише шляхом відчуження на користь другого із подружжя. Він має право укласти будь-який не заборонений Законом договір з іншою особою.
Відносини подружжя у цьому випадку підпорядковуються загальним вимогам цивільного законодавства щодо здійснення права спільної часткової власності (ст. ст. 356-367 ЦК України).
Наталія ЗАЛІСЬКА,
приватний нотаріус Ковельського міського нотаріального округу.
Залишити коментар