Закон гарантує захистСтаття 43 Конституції України закріплює право кожного на працю – тобто на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи та повністю забезпечується державою.
Указами Президента України "Про часткову мобілізацію" № 303/2014 від 17.03.2014 та № 454/2014 від 06.05.2014, затвердженими законами України №1126-VII від 17.03.2014 та № 1240- VII від 06.05.2014 відповідно в Україні оголошена та проводиться часткова мобілізація.
У червні 2014 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації" (далі – Закон), яким внесено зміни до ряду діючих законодавчих актів України, в тому числі Кодексу законів про працю України, Кодексу України про адміністративні правопорушення, Податкового кодексу України, Законів України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", "Про військовий обов'язок і військову службу", "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" тощо.
Пунктом 2 Прикінцевих положень вказаного Закону поширено дію частин другої і третьої статті 39 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", частини третьої статті 2 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" та частини третьої статті 119 Кодексу законів про працю України в редакції цього Закону на громадян України, які, починаючи з 18 березня 2014 року, були призвані на військову службу на підставі Указу Президента України "Про часткову мобілізацію".
Статтею 119 Кодексу законів про працю України зі змінами, внесеними цим Законом, передбачено, що за працівниками, призваними на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, але не більше одного року, зберігаються місце роботи, посада і компенсується із бюджету середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, в яких вони працювали на час призову, незалежно від підпорядкування та форми власності. Виплата таких компенсацій із бюджету в межах середнього заробітку проводиться за рахунок коштів Державного бюджету України в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Зазначені гарантії розповсюджуються на всіх працівників, призваних на військову службу, під час мобілізації, та на працівників, які вступили на військову службу під час мобілізації за особистим бажанням.
Підставою для надання зазначених гарантій працівникові є повістка військового комісаріату про призов працівника на військову службу.
Таким чином, всі працівники, які були звільнені з роботи на підставі пункту 3 частини першої статті 36 КЗпП України у зв'язку із призовом на військову службу під час мобілізації, мають бути поновлені роботодавцем на роботі у зв'язку із набуттям чинності Закону.
Поновлення на роботі здійснюється шляхом скасування наказу про звільнення, внесення відповідного запису до трудової книжки (за її наявності на підприємстві, в установі, організації) та особової справи (особової картки) працівника. Про факт скасування наказу про звільнення роботодавець зобов'язаний повідомити працівника шляхом направлення йому за місцем реєстрації (фактичного проживання) листа із долученням копії наказу.
Починаючи з дати звільнення, працівнику також має бути нарахована середня заробітна плата без нарахування податків та єдиного соціального внеску.
Розрахунок середньої заробітної плати для оплати часу перебування на зборах здійснюється відповідно до вимог Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995. Оскільки у законодавстві відсутня норма щодо строків виплати заробітної плати у разі збереження її середньомісячного розміру, слід користуватися загальними нормами законодавства. Строки виплати заробітної плати встановлені статтею 115 КЗпП України, а саме регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів – представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
Відмова роботодавця від скасування наказу про звільнення працівника у зв'язку із призовом на військову службу під час мобілізації та/або невиплата середньої заробітної плати є порушенням законодавства про працю і тягне за собою відповідальність, передбачену законодавством (кримінальну, адміністративну та дисциплінарну).
Наталія ТКАЧУК, заступник Ковельського міжрайонного прокурора.
Залишити коментар