Одним з найбільш розповсюджених на сьогоднішній день видом цивільно-правових договорів є договір позики. Проте він, як і будь-які інші види правочинів, має свої особливості, про які варто пам'ятати задля того, щоб не залишитись у збитках.
Розглянемо більш детально укладення та виконання таких договорів, санкції за порушення зобов'язань за ними. Відповідно за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Договір позики повинен бути укладений у письмовій формі. Виняток — якщо він укладається між фізичними особами і його сума у десять разів не перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян. У цьому випадку він може бути укладений також в усній формі.
На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який засвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
У разі наявності у позикодавця такої розписки письмова форма договору вважається дотриманою. Недотримання письмової форми договору не призводить до його недійсності, але має наслідком неможливість для його сторін доказати свої точки зору в суді шляхом посилання на дані свідків (ст. 218 ЦКУ).
Договір позики є реальним договором і вважається укладеним тільки з моменту фактичного передання грошей або інших речей позичальнику. Ст. 1048 ЦКУ передбачає, що позикодавець має право на отримання відсотків від суми позики, якщо інше не встановлено договором або Законом. Розмір і порядок отримання відсотків встановлюється договором.
Якщо договором не встановлений розмір відсотків, він визначається на рівні облікової ставки НБУ. Винятком з цього правила є два випадки: договір позики, укладений між фізичними особами на суму, яка не перевищує п'ятдесятикратного розміру неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, і він не пов'язаний зі здійсненням підприємницької діяльності хоча б однією з них; позичальникові передані речі, визначені родовими ознаками.
У таких випадках договір вважається безвідсотковим. У разі відсутності іншої домовленості сторін відсотки виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором. Позикодавець, у свою чергу, відповідно до ст. 545 ЦКУ, на вимогу позичальника зобов'язаний видати йому розписку про повернення боргу частково або у повному обсязі.
Наявність розписки у позичальника підтверджує виконання ним свого обов'язку. Відповідно до вимог ст. 533 ЦКУ позика має бути повернута у гривнях. Якщо у договорі позики визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає поверненню у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або Законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Якщо ж сума позики була перерахована на банківський рахунок позичальника, повертати її також доцільно, хоча і не обов'язково, шляхом переказу на банківський рахунок позикодавця. Якщо позикодавець відмовляється видати розписку про повернення боргу або повернути боргову розписку, позичальник має право затримати повернення позики.
Проте і у цьому разі варто повернути грошові кошти у належний строк шляхом безготівкового переказу, якщо такий спосіб повернення позики не заборонений договором, або шляхом внесення грошових коштів у депозит нотаріуса у порядку, передбаченому ст. 537 ЦКУ.
Едуард МАРТИНЮК,
приватний нотаріус.
Залишити коментар