Природа приносила нашим предкам не лише радощі, але досить часто й великі клопоти. Боялися ж вони найбільше граду, блискавки, пожежі й тривалої засухи. Проте можна було чинити певні дії, щоб запобігти біді.
Град припинявся, якщо господиня викидала із сіней хлібну лопату й коцюбу (чи кочергу) так, щоб вони впали навхрест. У такий спосіб розганяли градові хмари, якщо вони тільки насувалися…
Щоб блискавка не запалила хати, підпалювали в печі лозину верби, освячену на Вербну неділю й підкурювали в усіх кутках, біля вікон і біля покуття.
Якщо спричинялася пожежа, треба гасити її молоком, щоб вона не перекидалася на інші будівля. Обходили навколо палаючої хати з іконою Божої Матері “Неопалима Купина”, читаючи молитву.
Від засухи рятувались тим, що вдовиці, зібравшись разом, ходили поливати могили утоплеників, яких ховали біля цвинтарської огорожі. Молодь, упрягшись у плуга, проводила дві борозни на двох перехресних вулицях села. А діти ловили жаб, прив'язували до стовпа й намовляли викликати дощ.
Бувало, що прив'язували їх, посадивши у постола, й катали по вулицях, як у санках. Коли дощ починався, жабу відпускали. Кидали в колодязі порожні глиняні глечики або череп'я від них.
Підготував Ігор ВИЖОВЕЦЬ.
Від граду, засухи й пожежі
Залишити коментар